0
Рік пройшов з тих пір як у Різдвяну ніч зустрівся з Христом прот. Сергій Овсянников, настоятель Свято-Миколаївської парафії Амстердаму – дорогий друг, цінний співрозмовник, дійсний пастир і просто справжня людина, які рідко бувають. Радію знайомству і спілкуванню з ним; з ним будь-яка зустріч була по-своєму унікальна і цінна і завжди було відчуття, що твій співрозмовник у цей час – години чи хвилини – цілком з тобою, тут і зараз. «Де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там і Я посеред них» (Мт. 18:20), і це завжди відчувалося. Фраза «Христос посеред нас», яка багатьма вживається і сприймається як благочестивий трафарет, оживала і набувала своєї справжності. Посеред завжди був Христос, і ніколи Він не затьмарювався, що часто трапляється серед духовенства. Отець Сергій взагалі болісно реагував на такі спроби затьмарити Христа собою – неважливо – церковною Системою, за бажанням окремих колег, або ж з ініціативи самих віруючих підмінити Христа – такого незрозумілого, далекого і невідчутного – конкретним і цілком відчутним «батюшкою».
В Євангелії є епізод, який у мене особливо асоціюється з отцем Сергієм, той, де Христос зцілює немічного: «Кажу тобі: встань, забери ложе своє і йди додому!» (Лк. 5:24). Саме так отець Сергій вчиняв з людською свободою: візьми її, і йди самостійно! Я тобі допоможу і буду поруч, але розпорядитися своєю свободою мусиш ти сам, це твій дар, отриманий від Бога, не викидай його і не зрікайся, і нікому не дозволяй вкрасти цей дар у тебе!
Отець Сергій не був святим, не був непомильним і всезнаючим гуру. Зрозуміло, у нього були недоліки і помилки, як у будь-якої людини, і гадаю, найменше би він хотів, щоб з нього почали ліпити ідола. Він був живою, справжньою і щирою людиною. І ця справжність завжди відчувалася навіть у дрібницях. За всі майже двадцять років спілкування з ним, я не пам'ятаю жодного разу, щоб він використовував якийсь «благочестивий трафарет», позбавлений змісту, але яким так рясніє церковна сфера: «спасигосподи», «вославубожу» та ін. Не було беззмістовності і порожнечі, але будь-яке слово було наповнене змістом. О, як же чудово, коли слово дихає життям!
Для мене, як і для дуже багатьох, хто знав отця Сергія, він назавжди залишиться прикладом чудового співрозмовника і справжнього пастиря. Не служителя якийсь церковної Системи, не пастиря якоїсь юрисдикції, а пастиря Христового, пастиря торжествуючої свободи у Христі. Це так здорово! Ось ти, ось він, а поруч Христос. Разом можна подумати і разом помовчати. Це така рідкість!
Як було б здорово, щоби він своїм життям і своїм прикладом надихав інших священиків і архієреїв незалежно від юрисдикції. Як було б чудово, щоб ставало більше тих, хто «спілкувався» б не барвистими, але порожніми трафаретами, що змінюються, ніби картки на північно-корейських фестивалях, а розкривав життя і запрошував до спілкування з Христом, який і є Життя (Ів. 14:6), і який став для отця Сергія Другом.
Думаю, символічно, що отець Сергій зустрівся зі своїм Другом Христом, саме в ніч Різдва, період особливої щирості і справжності. Рік пройшов… Рідко трапляється, що крізь смерть так виразно проступає відчуття зустрічі людини з Богом. Але було саме так. Ніби та сама ілюстрація з великоднього Огласительного Слова: «Смерть! де твоє жало?! Пекло! де твоя перемога?!». І, якщо, стоячи біля труни, є відчуття життя, значить Немовля, до якого ми підходимо, перемогло смерть, і життя торжествує.
Христос посеред нас! І є, і буде!
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/74215/
