3
"Радіо Свобода", 04 січня 2019
Предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній
Предстоятель Православної церкви України митрополит Епіфаній вважає, що потрібно змінювати всю календарну систему, яка діє зараз в церкві і каже, що загалом церква не проти. А про те, що потрібно, аби це сталося, він розповів в інтерв’ю Радіо Свобода.
– Ви якесь особливе Різдво з дитинства пам’ятаєте?
– Звичайно, що пам’ятаю.
– Найулюбленіше…
– Кожна дитина пригадує урочисті моменти. Особливо, коли колядки звучали. А я прожив все своє дитинство і юнацтво на Буковині. А на Буковині традиції досить таки гарні, особливо святкування Різдва, далі – Маланка і так далі. І тому я пригадую роки мого зростання, духовного зростання, святкування Різдва Христового, коли ми ходили разом з друзями, колядували, заробляли певні кошти для того, щоб потім щось придбати дитяче.
– А якийсь наколядований найбільший заробіток пам’ятаєте? Якісь цукерки дуже смачні або що-небудь, що запам’яталося, було таке?
– У той період не було таких речей, які зараз є. І от зустрічаюся з дітками, роблю їм подарунки, то на відміну від того періоду, в який ми жили, в радянський період, таких не було іграшок особливих, ми раділи звичайним цукеркам, які давали, чи яблукам, горіхам, тому, що було на той час.
– А улюблена колядка яка?
– Звичайно, що найпростіша – це «Нова радість стала, яка не бувала...». Вона розспівана, всі добре знають її слова, тому коли ми починаємо колядувати цю колядку, всі підключаються і беруть участь.
– Я зараз згадаю іншу, яка закінчується «Син Божий народився». І Син Божий може народитися один раз, не двічі за два тижні може бути день народження. Пів світу відсвяткувало Різдво, православні українці і греко-католики готуються до Різдва. Багато хто, особливо в соцмережах, починає казати: вже й вихідний держава дала, а як би це перейти на інший календар?
– Зараз ми бачимо, що точаться певні дискусії щодо календарного питання, щодо реформи календаря, але це питання є досить складним. Чому складним? Тому що український народ, ми бачимо, поки що не готовий до календарної реформи. Чому не готовий? Якщо ми будемо мати вже повністю українську об’єднану православну церкву, коли всі українці православні об’єднаються, усі православні помісні церкви, тоді буде легше буде ухвалити відповідне рішення. Але, оскільки поки що не всі православні об’єднані, то ми це питання піднімаємо, але бачимо, що є великий супротив. Багато звикли вже до певної дати.
Хоча ми святкуємо 25-го. Тому що є різні календарі – юліанський, григоріанський чи новоюліанський, як ми називаємо. Якщо ми зараз перейдемо на святкування по-іншому...
– Тобто ПЦУ святкує 25-го, але за юліанським календарем
– Так.
– Але мова йде про те, що все інше, окрім релігійних свят, вже за григоріанським календарем. Якщо перейти, пояснюючи це, проводячи роз’яснювальну роботу, на григоріанський календар, то логічно буде, коли віряни будуть після Різдва святкувати Новий рік, тоді не будуть порушувати піст в Новий рік, пити той келих шампанського і все інше.
– Але ми повинні розуміти одну річ. Якщо ми зараз говоримо тільки про перенесення Різдва Христового...
– Ні. Мова про всі.
– Тоді потрібно перенести всі святкування. Тоді Покрову ми не будемо святкувати 14-го, а будемо святкувати 1 жовтня. І Преображення, і інші свята, до яких ми так звикли. Потрібно змінювати всю календарну систему, яка діє зараз в церкві.
Загалом церква не проти. Але ми говоримо про те, що це не на часі. Потрібно провести велику просвітницьку роботу. І зараз в єпархіях ми проведемо відповідне опитування, побачимо, який відсоток за перенесення, який відсоток проти. Будемо аналізувати, будемо працювати. І в майбутньому, я думаю, це питання буде вирішене позитивно.
– На західній Україні вже проводили такі опитування. На Львівщині зокрема мало не половина, понад 40%, вірян готові святкувати Різдво 25 грудня. Очевидно, найбільший спротив буде на східній Україні. Там, де більша сила Московського патріархату.
Загалом, якщо ми проаналізуємо в наших єпархіях, то ми бачимо, що, справді, приблизно половина тих, які не проти перенесення. І на західній Україні, і на східній Україні теж немає такого великого супротиву. Але це питання зараз в основі може нас розділити. І ми як нова церква, об’єднана церква не маємо права ставити питання на порядок денний, те, яке може розділити вірних. І тому потрібен час для того, щоб це питання вирішити.
Зараз обговорюється масово це в соцмережах, у ЗМІ. Але більшою мірою ті, які обговорюють і пропонують зміну календаря, вони не є практикуючими християнами. Вони відвідують богослужіння і храм декілька разів на рік. А ті, які справді є практикуючими християнами, відвідують богослужіння кожної неділі, проти перенесення. І що ми можемо побачити як наслідок? Якщо ми перенесемо святкування на 25 грудня, згідно григоріанського календаря, то побачимо, що храми будуть пусті 25-го, а 7 січня всі храми будуть повні.
– Ми говоримо про так звані рухомі і нерухомі свята. Тобто як Різдво, так і Миколая – це все нерухомі свята, а є такі, як Великдень і Трійця, які є рухомими. І ходять такі ідеї, аби всі православні перейшли на григоріанський календар разом з греко-католиками, а, з іншого боку, римо-католики долучися до юліанського календаря, але в сенсі Великодня, щоб вираховувати Великдень за юліанським календарем. Чи це лише світські балачки, чи такі розмови були з цього приводу серед церковнослужителів?
– Я вперше взагалі чую. Тобто це питання навіть не обговорюється. Тому що в православній церкві загалом, ми говоримо не тільки про ПЦУ, але про православну церкву загалом, існують певні механізми, за допомогою яких ми визначаємо саме святкування Паски Христової, а також інших рухомих свят. Тому тут питання не стоїть суто зараз як питання однієї церкви. Це стосується загалом православної церкви у світі. Тому я думаю, що це питання навіть не має зараз потреби обговорювати, тому що це неможливо.
– Але, з іншого боку, знову ж таки, про це все дуже багато в соцмережах пишуть, що, мовляв, патріарх Варфоломій вимагає, аби ПЦУ перейшла на новоюліанський календар.
– Взагалі-то ми – автокефальна помісна православна церква. І я вперше чую про те, що патріарх Варфоломій щось вимагає. Я предстоятель, то він до мене звертався б, як до очільника ПЦУ. Але цього не було. І взагалі немає будь-якого зовнішнього втручання у наші внутрішні справи.
Ми вирішуємо ті нагальні питання, які постають на порядку денному нашої церкви, самостійно соборним розумом. І тому зараз навіть календарне питання ніхто не зможе вирішити приватним чином, тобто на місці та чи інша єпархія, та чи інша парафія. Тому це питання складне і воно у майбутньому знайде вирішення, але загальним соборним розумом церкви.
– Цей рік був непростим для церкви. Церква потрошку зростала, трошки міцнішала. Очікували на початку (ми з вами спілкувалися практично рівно рік тому), що більше церков визнає ПЦУ. Не так багато визнали. Але основу покладено. Елладська церква, Олександрійська. Я знаю, що ви не любите «забігати» наперед. Але щось очікується найближчим часом?
– Звичайно, що 2019 рік був важливим роком, відповідальним і складним водночас роком. Тому що всі спостерігали, чи відбудеться ПЦУ. Впродовж минулого року відбулося дуже багато змін. В українській державі відбулося повністю перезавантаження української влади, починаючи від президента, завершуючи парламентом, урядом. І всі спостерігали. І ми довели, що ми є помісною визнаною ПЦУ. І ПЦУ відбулася як така.
Звичайно, що в декого були певні великі очікування. Але це нормальне явище, коли людина прагне більшого, коли людина прагне щось зробити краще. Але зроблено те, що було можливо зробити нам як очільникам, архієреям і духовенству впродовж цього минулого року. Але головне – що ми зберегли єдність. Ми зберігали єдність. Завдяки цьому ми маємо певні здобутки.
Ми маємо визнання з боку Елладської православної церкви, маємо визнання з боку Олександрійського патріархату, який є другим за честю після Вселенського патріарха в диптиху. Ці церкви відіграють важливу роль загалом у православному світі. І ми побачимо, що в наступному (розмова записувалась в останні дні грудня, – ред.) році буде визнання також декількох інших помісних православних церков. Це вже незворотній процес.Ми рухаємося в напрямку утвердження ПЦУ. Упродовж цього часу ми зміцніли, до нас приєдналися з боку Московського патріархату близько 600 парафій. І я вірю, що в майбутньому також буде ще одна хвиля таких масових переходів. Але потрібен час. Ми хочемо, щоб і надалі це було мирно, спокійно і добровільно. Ми не маємо права ще створювати всередині країни релігійний фронт, нам не потрібні протистояння.
– А представники УПЦ (МП) стверджують, що, мовляв, ПЦУ займається рейдерством, захоплює храми. І вони стверджують, що аж ніяк не 600 парафій перейшло, а лише 72. 120 храмів, мовляв, було захоплено. Як це...?
– Це не відповідає дійсності. На жаль, ця церква, яка є РПЦ в Україні, чимось уподібнюється тій пропаганді, яка лине з боку російської держави по відношенню до української держави і загалом до української церкви. Вони що говорять? Що «їхнемає» на Донбасі, що це воюють українці з українцями, це «громадянська війна» і так далі. І це стосується і тих питань щодо переходу громад до ПЦУ.Звичайно, що цих громад є близько 600. Можливо, всі громади поки що юридично не перереєстрували свої статути, виникли певні колізії. Але де-факто перейшло близько 600 парафій. Де-юре, можливо, поки ще не всі оформили відповідні документи. Але з часом і інші, які поки що споглядають, дивляться... Є дуже багато парафій, які вже готові до переходів. Вони зверталися до мене, але говорять, що ми ще почекаємо, давайте нехай все владнається, і коли ми будемо бачити, що ми ухвалимо рішення, через короткий час це буде узаконено, бо це стосується і майна...
Архієпископ Донецький і Маріупольський ПЦУ Сергій
Ми бачимо, що російська церква вкидає багато ресурсів для того, щоб створити певну негативну картинку, привозять людей. У більшості громад, які долучилися, а це 90% вірних тієї чи іншої громади ухвалили рішення про перехід, залишається невеликий відсоток, 10%, інколи 5%, а деколи навіть 5 чоловік, які підсилені з боку певними бойовиками, намагаються захопити храм громади, яка вже перейшла. Але я вірю, що в майбутньому буде діяти закон. І тільки в законному полі повинні вирішуватися ці питання. Це залежить від громади, від священника в громаді, які бажають перейти до визнаної помісної православної церкви.
Є такі випадки також, коли громада побачила, що важко буде боротися за храм, починають будувати поруч, через дорогу... Є багато таких випадків, навіть коли ми проїжджаємо інколи по дорозі, то бачимо, що поруч два храми – є храм ПЦУ, визнаної, і відповідно храм РПЦ.
Якщо громада потужна, сильна і має можливість, то інколи навіть вони обирають такий шлях, щоб не було протистояння, не було боротьби, не було розділення такого явного в тій чи в іншій громаді в селі чи в місті, вони беруть земельну ділянку і впродовж певного часу будують навіть кращий храм. Бо виходять з якогось старенького, дерев’яного, а поруч будують великий, прекрасний цегляний храм, в якому задовольняють свої духовні потреби.
– Це в багатих селах, так?
– Це в багатих селах. Бо зараз яка є проблема? Що інколи будуються храми в таких селах, які не мають можливості навіть його утримувати. Є певний виходець з того чи з іншого села, багата людина, він будує храм... І навіть до мене є такі звернення, що на Київщині в селі побудований великий прекрасний храм, а громада його самостійно не може утримувати. Бо немає людей, залишилося дуже мало людей – похилого віку, пенсіонерів, які фізично, матеріально не можуть утримувати таку велику будівлю. Тому це також є певною проблемою.
– Чи вистачає храмів у великих містах?
– Зараз не вистачає храмів у великих містах. Чому? Ми говорили сьогодні вже про тих практикуючих християн і не практикуючих, які просто приходять на богослужіння під час великих свят. І що ми бачимо? У звичайні неділі храми повні, але вміщають всіх, а якщо ми святкуємося великі свята, то храми не вміщають всіх бажаючих. Тому на майбутнє ще у великих містах ведеться будівництво храмів. І навіть в Києві поки ще недостатньо храмів для того, щоб всі православні християни могли задовольнити свої потреби.
– Чи є необхідність будувати храми в Почаєві? Тому що там Почаївська лавра зокрема – це великий осередок чи осердя церкви Московського патріархату. З іншого боку, є люди, які хотіли б ходити до іншої церкви. Щось там, можливо, ідеологічно плануєте?
– Насправді Почаїв на Тернопільщині є певним оплотом РПЦ.
Але, не дивлячись на це, в цьому регіоні, у Кременецькому районі, є багато парафій ПЦУ. І навіть біля Почаєва є храм ПЦУ. І тому кожен бажаючий має можливість відвідати той храм, який він бажає. Але в майбутньому, я переконаний, і Почаївська лавра також буде у складі єдиної помісної ПЦУ. Потрібен час.
Свято-Успенська Почаївська лавра – православний чоловічий монастир у Почаєві, Кременецький район, Тернопільська область
– Стосовно храмів, які перебувають в окупованому Криму. Архієпископ Климент навіть оголошував голодування. Але потім була його зустріч з міністром Оксаною Колядою. Він голодування зупинив. Чи є якийсь прогрес у цьому питанні?
– Це справді велика проблема, яка зараз турбує загалом нашу ПЦУ – окуповані території. Особливо це стосується окупованого Криму. Тому що в Криму російська влада, тимчасова влада намагається повністю витіснити нашу присутність. Зараз ведеться боротьба щодо виселення, під виглядом ремонту, владики Климента з єпархіального управління та кафедрального собору. А ще одне більш абсурдне рішення було ухвалено судом в Євпаторії, що наші вірні власними силами повинні знести храм, храмову будівлю.
Тобто це нагадує ті старі сталінські часи СРСР, коли храми руйнувалися. Тобто безбожники руйнували храми, а зараз ми це бачимо на окупованих територіях Криму і Донбасу. І ми все робимо залежне від нас.
Я, перебуваючи в США, наголошував на тому, що ведуться переслідування, і ми просимо, щоб міжнародна спільнота висловила стурбування. І наскільки відомо, що зараз вже і в Конгресі зареєстрований законопроєкт про те, що на окупованих територіях Криму і Донбасу порушується право на віросповідання.
Тому ми і надалі будемо звертатися до міжнародних інституцій і тут в Україні бити на сполох, щоб і наша українська влада долучилася до цього процесу. Бо Владика Климент просить підтримки від уряду, просить ухвалити відповідне рішення, згідно якого це майно, яке було свого часу передане ще УПЦ КП, можна було узаконити і звертатися вже в міжнародні суди і інституції щодо захисту наших прав.
Архієпископ Климент вийшов із плакатом «Забезпечте права релігійної свободи українців в Криму» до Кабміну, 10 грудня 2019 року
– Тобто ви співпрацюєте з Офісом президента у цих питаннях?
– Під час зустрічі Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій я це питання дуже гостро підняв. Президент навіть занотував це. Також і інші представники церков і релігійних організацій наголошували на тому, що відбувається переслідування. Це і протестанти, і мусульмани. Тому ми разом це наголосили і президенту під час зустрічі. А також звертаємося і до уряду, і до Верховної Ради, щоб вони належним чином звернули на це увагу. І навіть зверталися до представників в Мінську, щоб вони це питання порушили в порядку денному під час перемовин тристоронньої групи.
– Стосовно позиції ПЦУ на території окупованого Донбасу – як там ситуація?
– Там теж складна ситуація. Тому що наша церква там перебуває у підпіллі. Ми не можемо звершувати офіційно богослужіння. Ми підтримуємо ті громади. І до цього часу в нас там є будинок для престарілих, в якому знаходиться близько 100 чоловік. І це наш обов’язок, ми опікуємося ними, ми передаємо їм гуманітарну допомогу, тому що це наші люди. Тому ті священники, які залишилися, їх небагато, бо є така небезпека обшуків, як було в Луганську і в Донецьку, їх викликають на допити, лякають, змушують перереєструватися, але ми не підемо на це.
Тобто ми не будемо перереєстровуватися, згідно російського законодавства чи, згідно так званого «законодавства «республік». Вони намагаються змусити духовенство на місцях перереєструватися, залякують, священники покидають цю територію. Навіть був нещодавно прецедент, що один із священників помер прямо на пропускному пункті.
– Робота капеланів ПЦУ на фронті.
– Зараз у нас є велика кількість капеланів. Це близько 600 чоловік, які постійно працюють для того, щоб підтримувати духовно наших військовослужбовців. Також більше 100 є офіційно на посадах в українській армії. Зараз ми просимо парламент, щоб був ухвалений відповідний законопроєкт, щоб кожен священнослужитель відчував себе соціально захищеним. Бо є певні питання. Але, не дивлячись на це, навіть маємо сотні капеланів-волонтерів, які, не будучи на посаді капелана, відвідують зону ООС.
– Запитання з соціальної мережі «Фейсбук». Марина СМКН (такий нік) запитує: «Чи співпрацює ПЦУ з організаціями психологічної допомоги ветеранам ООС та АТО? Якщо ні, то чи надається психологічна допомога самою ПЦУ?».
– Ми співпрацюємо з багатьма різними організаціями. Ми намагаємося проводити семінари на базі навіть не Синодального управліннях у справах військового духовенства, а на базі Синодального управління у справах соціального служіння. Є такий священник Сергій Дмитрієв. Організація «Елеос-Україна», яка залучає різні компанії. І впродовж цього часу ми робимо все для того, щоб реабілітувати, морально підтримати військовослужбовців, які прийшла з фронту.
Тому що це дуже складне питання, яке в майбутньому також повинна вирішити українська держава. Бо ми самостійно як церква не зможемо осилити той великий фронт такої відповідальної роботи. Але ми підключаємося і робимо все залежне від нас. Ми проводимо різні семінари зі священниками, щоб вони стали ще більш досконалими психологами. Бо це питання досить є актуальним.І спілкуючись з такими священниками після таких семінарів, вони зауважують, що мають великі успіхи
. Один із священників каже: ви знаєте, я настільки піднесений. Я після цього семінару отримав певні практичні навички спілкування з військовими і запобіг 10 суїцидам. Тобто яка велика роль зараз священника в українській армії!
Наша церква є найбільш присутньою в українській армії, тому що 600 капеланів – це велика кількість священників, які зараз перебувають в українській армії. І ті питання, які стоять на порядку денному, то це ухвалення законопроєкту.
Ми маємо вже позитивні відгуки з боку Верховної Ради, депутатів, які готові спілкуватися, розглядати законопроєкт, який буде влаштовувати всі церкви загалом, які беруть участь в капеланському служінні в українській армії.
Капелан Дмитро Поворотний під час Священного синоду, 15 грудня 2018 року
– Зараз буде декілька дуже непростих питань. Олександр Квітка запитує: «Як буде реагувати ПЦУ на непристойну поведінку служителів церкви – водіння автомобіля в нетверезому стані, жадібність до збагачення? Оскільки деякі служителі церкви живуть у дорогих маєтках, їздять на дорогих авто. Чи будуть внутрішні правила поведінки служителів церкви?»
– Загалом все, що стосується священнослужителя, який порушує етичні норми, якщо він зловживає алкоголем... Хоча останнім часом ми не спостерігаємо якогось такого явища загального, щоб священники зловживали. Це стосується не тільки священників. Священник є зразком. Він повинен бути зразком для свого вірного. І, якщо він зловживає, він буде покараний чи архієреєм, чи Священним синодом, якщо це вже дійде вище. Тому ми такі явища, звичайно, «присікаєм».
Тому, якщо священник зловживає такими речами чи то алкоголем, чи зараз є такі випадки, коли священники надто є багатими, і це викликає з боку вірних церкви також певне обурення, але таких не дуже багато, одиниці... Я не буду називати таких архієреїв з боку і РПЦ, коли нам показують пальцем на них. Але люди повинні розуміти, що таких є одиниці. А загалом в більшості священики ПЦУ – це люди, які виживають на парафіях. Вони отримують навіть не мінімальну заплату. Інколи священик отримує 500 гривень на місяць і не може вижити. І намагається працювати, щоб утримувати повноцінно свою родину.
– Ярослав Гошуляк запитує: «Яке ставлення ПЦУ до питання легалізації медичної марихуани?»
– Загалом ми поки що не вникали у це питання. Ми, звичайно, робили певні заяви щодо вакцинації, тих актуальних питань, які зараз турбують загалом наше суспільство. І ми підтримуємо ті речі, які є корисними для збереження здоров’я людини. Зараз поки що ще держава не розробила певного чіткого бачення чи певного законопроєкту, чи певних норм уряду, якими це питання унормували б. Коли ми будемо бачити, що це питання унормоване вже на виході, то, відповідно, ми також будемо робити певні заяви, чи підтримуємо, чи не підтримуємо.
– Алекс-Савелій запитує: «Чому ви погодилися на митрополію, а не пробували добитися патріархії?». Чи це так само питання майбутнього?
– Це питання майбутнього. Ми неодноразово говорили, що для того, щоб отримати визнаний автокефальний статус, ми не можемо відразу отримати все. І не залежить від статусу. Ми володіємо всіма необхідними правами, якими володіють інші помісні православні церкви. Кіпрська церква, яка була визнана на Третьому Вселенському соборі, до цього часу не є патріархатом. На чолі архієпископ. Елладська православна церква, яка є великою і впливовою у православному світі, також не має патріаршого статусу. І інші церкви деякі також не мають, але вони є автокефальними, незалежними, повноцінними і володіють тими ж правами, що і патріархат.
І ми наголошували на тому, що в майбутньому, коли православні українці об’єднаються всі навколо Києва, ми будемо претендувати на статус патріархату. Але це нам не надасть якихось таких особливих прав. Це попереду.
– Це якраз одне з таких питань, проти яких виступає почесний патріарх Філарет, який каже, що треба було добиватися патріархії. «У нас була патріархія», а позбулися її. Він кілька днів тому давав чергове інтерв’ю і знову каже, що буде окрема церква – це буде Київський патріархат. Там залишився лише один Володимирський собор в патріархії і кілька приходів, парафій на території Російської Федерації, якщо я не помиляюся.
– Так. І два архієреї.
– То як це буде стосовно питання єднання? Чи можливо все-таки подолати цей... Я не назвала б це розколом, але...
– Зараз почесний патріарх Філарет перебуває в самоізоляції. Він є архієреєм ПЦУ, але рішення щодо статусу митрополії і визнання з боку Константинополя було ухвалене саме ним. Якби він тоді не погодився на такий статус, то, відповідно, не було б Об’єднавчого собору, ми не отримали б і томосу. Але він підписав відповідні документи, він провів помісний собор Київського патріархату, який розпустив всі структури.
І зараз вже в річницю було доконано – повністю все те, що було проголошено 15 грудня вранці на Помісному соборі Київського патріархату, тобто повністю вже ліквідовані усі структури Київського патріархату, і Київську патріархію. Тому зараз говорити про існування окремої структури Київського патріархату немає потреби. Тому що ні юридично, ні фактично цієї церкви вже немає, тому що вона лягла в основу єдиної визнаної помісної православної церкви.
І слід згадати також і вчинок митрополита Макарія, який також тоді ухвалив відповідне рішення про розпуск структур УАПЦ. І треба віддати належне, що впродовж цього часу він активно бере участь у розбудові ПЦУ і допомагає мені як предстоятелю. Тобто він став таким зразком жертовності на відміну від почесного патріарха Філарета, який намагається протистояти, намагається всім довести, що УПЦ КП існує. Її немає, тому що вона лягла в основу, дала можливість існування вже єдиній ПЦУ, яка має визнання з боку і Вселенського патріарха, і в майбутньому буде мати визнання з боку більшості інших помісних православних церков.
Митрополит Макарій, 2018 рік
– Там є такі претензії. Наприклад, він каже про те, що, мовляв, ви йому публічно висловлюєте шану, а насправді забрали у нього іподияконів, заборонили архієреям спілкуватися з ним, виключають когось з семінарії, немає чим заплатити за воду, тепло і світло.
– Це не відповідає дійсності. Чому? Тому що я ніколи і нікому не забороняв спілкуватися з почесним патріархом Філаретом. Це є вибір кожного архієрея, це є вибір кожного студента. Вони вирішують, чи несуть вони послух, чи спілкуються, чи не спілкуються.
Я не можу навіть осягнути повністю це питання. Чому? Тому що я не буду телефонувати 60 архієреям, які зараз у складі ПЦУ, і забороняти кожному привітати чи спілкуватися з почесним патріархом Філаретом.
Ми залишили почесному патріарху Філарету і Володимирський собор, і резиденцію на Пушкінській 36, і доходи, які надходять і з Володимирського собору, і з оренди. Тобто у нього немає зараз якихось фінансових проблем. І якщо такі виникнуть, то ми будемо розглядати його запити і їх задовольняти. Немає жодних проблем у цьому.
Але на наш добрий заклик і те, що ми бажаємо, щоб він і надалі перебував так достойно, він, ми бачимо, дає відповідь, що він буде до кінця боротися і відстоювати ту позицію, на якій він зараз стоїть.
Але ми закликаємо його до примирення. Це було висловлено і на Архієрейському соборі, який відбувся 14 грудня в 2019 році. Весь єпископат і духовенство закликає почесного патріарха вийти з цієї самоізоляції і далі разом бути.
– Але знову ж таки він каже, що його не запрошували на це засідання.
– Всі знають, що коли відбувається засідання, то всіх ми запрошуємо. Тому не потрібно говорити про те, що коли ми запрошуємо, він не приходить, а коли не запрошуємо, він хотів би прийти. Тобто це вже є така маніпуляція певними речами. Якщо є бажання, то людина завжди знаходить можливість зробити так, як потрібно, а не так, як це суперечить загальній позиції ПЦУ. Ми зберегли єдність, маємо єдину позицію, ми рухаємося вперед, у нас є майбутнє, ми прагнемо визнання. І тому ті озвучені ідеї з боку почесного патріарха Філарета не мають жодної підтримки.
– То, може, перед наступним засіданням варто подзвонити і покликати, щоб не було маніпуляцій?
– Ну, звичайно. Ми запрошували і будемо запрошувати почесного патріарха до примирення, до відвідання і засідання Священного синоду, і Архієрейського собору та брати і надалі активну, діяльну участь у розбудові вже єдиної православної церкви. Тому що той шлях, який ним накреслений, то цей шлях в нікуди і приведе до краху.
– Ви в одному з попередніх інтерв’ю говорили про те, що на початку року планується ваш візит до Єгипту і спільне служіння з Олександрійським предстоятелем. Чи вже визначена дата?
– Зараз ми визначаємо дату. Я думаю, що в перших місяцях 2020 року буде здійснений такий мирний перший візит (до Єгипту, – ред.) для налагодження наших подальших стосунків.
– Продовжують говорити представники різних православних церков про тиск від російської церкви.
– Це зрозуміло. Чому? РПЦ завжди діяла таким чином, як і російська держава. Ми зараз не говоримо суто про РПЦ, це є тиск з боку Російської Федерації, яка активно використовує церкву як інструмент на зовнішньому напрямку. Тобто церква діє разом з російською державою. Ми бачимо, як це відбувалося в Елладській церкві, де ієрархи цієї церкви відкрито заявили під час засідання Архієрейського собору, що нам потрібно ухвалити відповідне рішення задля того, щоб цей тиск вже припинився. Вони відвідували, намагалися переконувати їх, тиснути на них і так далі. І тому зараз цей тиск відчувають і інші церкви.
Але ми бачимо, що Олександрійський патріарх поступив зовсім по-іншому. Він побачив, як це відбувалося в Елладській православній церкві. Тому він спілкувався з архієреями і відповідно оголосив це під час богослужінь, пом’янувши моє ім’я в диптиху задля того, щоб запобігти в майбутньому маніпуляціям і тиску з боку російської церкви і російської держави.
– Тобто, на ваш погляд, чим більший тиск, тим більше визнання?
– Так. Ми це спостерігаємо, чим більший тиск, тим більше визнають наш автокефальний статус. Тобто є протидія.
Ви знаєте, коли можна натиснути занадто сильно, то воно може мати відповідний ефект, який не буде корисним для тієї сторони, яка тисне.
– З іншого боку, тоді в самій Україні віряни Московського патріархату так само мають відчути спротив і відтиску та так само перейти?
– Звичайно, що це питання часу. Вони вже відчувають цей тиск. Вони починають розуміти, усвідомлювати, бачити, що насправді відбувається. Бо вони певною мірою перебувають в інформаційній омані. Ми бачимо до цього часу, як наполегливо РПЦ розповсюджує різні міфи, намагається утримати своїх вірних у своїй церкві, щоб вони не перейшли. Але це тривати довго не буде, тому що народ поступово буде прозрівати і відповідно ухвалювати рішення на користь переходу до ПЦУ.
– Запитання знову з мережі «Фейсбук». Буря Вікторія запитує: «Чи є якась програма, чи вироблено ряд дій по зближенню ПЦУ з молоддю, так би мовити, церква для дітей? Можливо, навіть через ігри, спільні заходи, тощо?»
– Звичайно є. Ми намагаємося зараз розробити певні програми. Ми створили навіть Синодальне управління з недільних шкіл. Тобто ми хочемо розвинути в майбутньому потужну мережу недільних шкіл при парафіях. Зараз навіть в місті Києві кожного місяця у Михайлівському золотоверхому соборі звершуються дитячі літургії, коли діти з різних недільних шкіл міста Києва збираються на спільне богослужіння.
А також Михайлівський золотоверхий монастир є таким певним зразком. Зараз Київська православна богословська академія не може вмістити всіх дітей, які прагнуть вивчати основи православної віри, Закон Божий. І в різних інших парафіях, монастирях. Наприклад, навіть в Житомирі створена теж одна з найбільших шкіл недільних, де зараз навчається декілька тисяч дітей. Є багато викладачів. Вони мають окрему будівлю, окремий храм.
Тобто ми наполегливо працюємо, розбудовуємо те, що в нас є. І зараз розробляємо нові програми, де при кожній парафії ПЦУ, де є така можливість, бо не всюди є можливість, щоб існувала недільна школа для дітей, а також і для дорослих.
– Оскільки ми зустрічаємося напередодні Різдва, то ваші побажання вірним до Різдва.
– У день святкування Різдва Христового ми по-особливому будемо молити Бога, щоб Господь утвердив в нас мир, щоб в Українській державі назавжди запанував справедливий мир. Бо Господь прийшов і приніс у світ мир. А зараз ми бачимо, що цієї чесноти, на жаль, так бракує в нашому житті. Тому, якщо ми будемо всі разом, православні українці, не тільки прагнути, а молитися і робити все для того, щоб цей справедливий мир в Україні запанував, то ми побачимо, що Господь може створити це чудо за нашими проханнями, за нашими молитвами і виконати це на благо. Тому я бажаю, щоб у новому році Господь був щедрий до нас.
Ми бачимо, що минулий рік був складним, але Господь допомагав і сприяв нам. Ми надіялися на нього, і Господь неодмінно благодіяв нам. Тому ми повинні бути вдячні Богові за те, що ми сподобилися таких благодіянь у своєму житті, і просити, щоб надалі це Боже благословення перебувало з нами, перебувало з Україною, і ми всі разом раділи нашим спільним здобуткам.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/78405/
