0
Офіційний сайт УКУ, 02 липня 2019
Випускний в УКУ – це завжди багато посмішок, обіймів та важливих слів, адресованих нашим випускникам на порозі нового етапу їх життя. Цей день – свого роду підтвердження їх переродження: з спраглих знань студентів, до впевнених у собі молодих фахівців. Таких цьогоріч в УКУ – 330. Перед ними сьогодні – весь світ, але пропонуємо ще раз повернутися у день випускного, під шатро, і замислитись над тим, що покликаний формувати університет, окрім знань.
УКУ – університет, котрий будує горизонтальні стосунки, в якому керівництво університету, адмінітсрація та студенти – це, передовсім, друзі, які чують один одного та вчиться один у одного. Тому урочиста частина випускного була, радше, зустріччю приятелів, котрі переймаються долею один одного, а відтак долею цілого суспільства.
Ще під час святкової Літургії у Церкві Святої Софії-Премудрості Божої першим до випускників звернувся Президент УКУ, Архиєпископ-Митрополит Борис Ґудзяк. Через притчу про вино та бурдюки він подав дуже глибокий і потрібний для молоді меседж: хочеш доброго та справжнього результату – працюй наполегливо, і не опускай руки, адже справжня вартість випробовується часом. Детальніше – у словах Митрополита:
“Ми знаємо притчу про нові і старі бурдюки, про молоде і старе вино, мовляв, якщо налити молоде вино в старі бурдюки, – вони тріснуть. У цій притчі, звичайно, звертається увагу на якість бурдюків – на різницю між новими і старими. Але звернімо увагу, що є у цих бурдюках – вино. Христос говорить про бурдюки раз, але скільки разів він говорить про вино? Чому? Яка є якість, яке значення вина? Чому у Псалмі 103 ще у Старому Завіті сказано, що вино веселить серце чоловіка, чому Ісус помножує вино на весіллі, чому ми піднімаємо чашу вина і на Євхаристії як символ крові? Вино є матеріалом, який Бог використовує, щоб бути близько. Христос дає вино як символ пролитої крові…
Тому прошу вас, дорогі випускники: не наливайте в свої бурдюки “кока-коли”, чи будь-якої іншої підміни вина. Не в цьому є наше задоволення. Справжня радість християнина у розумінні, що важливі речі потребують часу. Не має швидкого доброго вина. Його просто нема. Якщо вам таке пропонують, не сумнівайтеся, що воно розірве ваші бурдюки. Якщо ви це зрозумієте і будете нести у своїх бордюках добре вино, ви наблизитеся до тої істини, що вино дається як дар, що готується кров’ю жертви Спасителя, а та, у свою чергу, кличе вас до жертовності, до праці з перспективою вічності.
На одній із зустрічей один молодий чоловік запитав мене: “Владко, як давати собі раду з втомою? Ми вже 4 роки працюємо над однією справою і не бачимо змін”. Я відповів: “Ще так попробуйте 20 років, а тоді поставте собі це саме запитання”. Найкраще вино за чотири роки не готується. Не очікуйте швидких змін, тому що сам Господь пропонує нам своє життя до кінця, пропонує нам вічність. Перспектива на вічність змінює все. Подумаймо, чи ми живемо з надією на вічність, чи хочемо бути у вічності, чи вона існує для нас…? “
Опісля Божественної Літургії, під гучні оплески, вишикувавшись в колону, випускники та їх наставники урочисто зайшли під біле шатро навпроти церкви. Далі до слова запросили ректора нашого університету отця Богдана Праха.
“З волі Господа ми спокійно перейшли цей рік… Завдяки невтомній праці ректорату, викладачів, працівників УКУ та жертовності наших благодійників ми могли спокійно працювати та вчитися і за цю благодать ми дякуємо Богу, – розпочав промову Богдан Прах і далі звернувся до випускників. –
Дорогі випускники, етап благодаті бути студентом УКУ сьогодні закінчується і завтра настане час, коли ви повинні ділитися цією благодаттю з іншим. Ми, будучи свідомі відповідальності за вас як студентів, старалися пропонувати та давати вам самих себе, щоб ви змогли отримати те, що є найцінніше в нас самих. Переконаний, що ви теж знайдете сили ділитися у своєму професійному, особистому, суспільному житті своїми дарами. Дбайте про те, щоб цінності, які ви тут отримали в нашому Університеті були фундаментом вашої творчої праці там, де Господь Бог вас пошле. Щоб усмішки, радість, якою ви тут заразилися, передавали скрізь, де б ви не були. І найважливіше: не забувайте, що ви є особливими, сильними, мудрими та освіченими, що на ваших плечах розвиток України. Ніхто за нас не побудувє нашої держави. І ми вам це доручаємо”.
Опісля слів ректора настала ще одна мить, на яку усі чекали, – слово цьогорічного урочистого промовця. “…До вас зараз промовить ваш великий друг. Це людина яка думає і молиться за вас. Слухайте уважно, бо те, що ви почуєте, може змінити ваше життя. Маю за честь представити головного промовця 18 випуску УКУ доктора Адріана Сливоцького” – сказав Борис Ґудзяк і у червоній святковій мантії до трибуни підійшов пан Адріан – американський економіст українського походження, один з найвизначніших фахівців сучасного менеджменту, автор світових бестселерів з питань стратегічного управління та давній приятель УКУ. Адріан Сливоцький попросив випускників прочитати три праці – “І знову я влізаю в танк” Оксани Забужко, “Четвертий Харків” Юрія Шевельова та “Митрополит Андрей Шептицький і принцип “позитивної суми” Мирослава Мариновича – а завершив свою промову ідеєю про десять додаткових годин (повний текст промови):
“Ми вкладаємо, інвестуємо в усякі речі. Я запрошую інвестувати додаткових 10 годин в себе, у свою працю. Чому вкладати в себе? Щоби стати найкращим у своєму ділі. Це нелегкий виклик, але він має глибинну причину. Сунь Дзи сказав: “Застосовуйте звичайну силу, щоби вступити в боротьбу. Застосовуйте надзвичайну силу, щоб перемогли”.
Сунь Дзи говорив про військо. Я говорю про особу, що хоче не частково, а вповні розгорнути свій Богом наділений талант. Нащо допрацьовувати до того, щоб бути найкращим? Не задля свого его. Будьте спокійні, не хвилюйтесь, его про себе подбає. Не задля грошей, хоч будьте певні, гроші вас знайдуть. А задля того, щоб надати різко, радикально більше вартості тим, кому служимо: замовникам, клієнтам, покупцям, читачам, парафіянам, слухачам.
Що означає УКУ?
– Етика
– Якість
– Служіння
Нехай наша праця, наше служіння буде найкращим в цілому світі. Інвестуймо тих 10 додаткових годин в себе на користь тих, кому служимо. Коли Бог дав вам, мені талант на 100%, виконуймо на рівні 90% плюс, а не на рівні 10% чи 20%.
Ми знаємо притчу про закопаний талант. ЇЇ треба щонеділі повторювати в церкві. Це є історія нашого народу. Закопаний, забитий, фізично знищений, забутий талант.
А я хотів би, щоб за п’ять років ми не говорили про цю притчу, а прожили нову – притчу вповні розгорнутого, розвиненого таланту. Забужко написала, що кожен з нас мусить працювати за чотирьох. Дослідивши знищення таланту в 1930-их роках, я зрозумів що це число не випадкове, а точно розраховане. Тільки вповні розгорнуті таланти зможуть це здійснити.
Навіть краще. Ви самі знаєте, що той, хто переступив межу від якісного працівника до правдивого майстра, надає вартість удесятеро більшу, ніж пересічний. Повірте, сьогоднішній світ не потребує більше пересічності. Він потребує правдивих майстрів, натхненних духом служіння, і постійного самополіпшення.
Ви спочатку будете думати, що 10 годин додаткової праці – це висока ціна. Та згодом пізнаєте, що це не ціна, а найбільша насолода. Майстер любить свою працю. Пошук майстерності – це вузька, стрімка стежка, але вдесятеро цікавіша, ніж широкий, гладкий шлях пресічності. Цікавіша ніж телебачення, кіно, ніж навіть найкраща повість. Майстерність бути першим – це Давидова праща. Практикуймо її.
Але найважніше – дякую за те, що ви в наступному пів столітті осягните у вашій праці. Дякую за те, що ви створите нову історію. Бо історія не є тим, про що колись будуть говорити. Історія – це те, що ми, працюючи разом, будемо творити. Творити нашим мисленням, вірою і вчинками. Нам час написати новий розділ, з якого наші предки і наші внуки будуть невимовно горді”.
Опісля відбулось присвоєння звання “Doctor Honoris Causa” УКУ Зеновії Кушпеті– канадійці українського походження, видатній піаністці, педагогу, громадській діячці в соціальній сфері. Пані Зеновія є також засновницею спільнот “Лярш- Ковчег”, “Емаус” на території України, співзасновницею Навчально-реабілітаційного центру “Джерело” у Львов. Опісля вручення та слова від пані Зеновії відбувся виступ інтегарційного театру “І сміх, і сльози” що діє при Центрі “Емаус” в УКУ.
Далі в програмі було заплановано ще два мотиваційних моменти: перший – традиція, яку ми нещодавно започаткували – промови найкращих студентів-випускників бакалаврської та магістерської програм.
За аналогією до практик відомих університетів сьогодні двом студентам присвоїли звання Salutator та Valedictor. Salutator – з латини – це той, хто виголошує вітання. Валедиктор – звертається до всіх з завершальною промовою як студент.
Це ті студенти, які мають високу успішність в навчанні, є громадсько активними, та у своїй роботі є прикладом морального лідерства. І так салютатором 2019 року стала випускниця бакалаврської програми з Психології Діана Перетятко. Діана закінчила бакалаврські студії, але вже має за плечима низку соціальних проектів. Керуючись правилом, що людина більше отримує, коли віддає, вона під час навчання стала волонтеркою Мальтійської служби допомоги, благодійної організації “Відлуння” та інших ініціатив. Завдяки своїм творчим здібностям вела художній гурток art.ucu та кілька хенд-мейд напрямів для студентів Університету. Стипендіатка Благодійного фольк-балю “Перелаз” (Стипендія пам’яті Івана Хариша).
Валедиктором 2019 року став випускник магістерської програми “Публічне управління та адміністрування” Владислав Канцир. Як справжній спортсмен, що займається бігом на довгі дистанції, він обрав програму Публічного управління для доброго старту, що допоможе йому подолати маршрут неефективної системи держуправління за допомогою ритмічних рухів та прагматичних проривів на віражах. Бігову техніку він розробляв ще під час навчання на програмі, консультуючи Укренерго щодо міжнародного співробітництва, будучи радником у Департаменті публічних закупівель “Prozorro” та експертом економічної групи у Democracy Study Center. Зараз є асоційованим експерт команди підтримки реформ при Міністерстві економічного розвитку та торгівлі України, де займається координацією міжнародної технічної допомоги.
Другий мотиваційний момент – вручення Ректорських премій УКУ. За виняткові досягнення у науковій праці їх отримали Галина Гаврилик (с. Ігнатія) викладачка кафедри богослов’я Філософсько-богословського факультету; Олег Яськів, доктор технічних наук, директор Центру Митрополита Андрея Шептицького; Олександр Зайцев,доктор історичних наук, професор кафедри нової і новітньої історії України Гуманітарного факультету, Володимир Склокін, кандидат історичних наук, в. о. завідувача кафедри нової і новітньої історії України Гуманітарного факультету; Юрій Скіра, кандидат історичних наук, керівник проектів та програм Центру дослідження українсько-польсько-словацького пограниччя при Гуманітарному факультеті; Ярослав Притула, кандидат фізико-математичних наук, декан Факультету прикладних наук; Олена Галета, докторка філологічних наук, професорка кафедри культурології Гуманітарного факультету; Вадим Ададуров, доктор історичних наук, Іван Альмес, кандидат історичних наук; Оксана Вінниченко кандидат історичних наук; Ігор Скочиляс, доктор історичних наук.
На завершення урочистої частини відбулась церемонія прекидання китичок і спільне фото. В цей час нам вдалося поспілкуватися з деякими випускниками та розпитати їх про роки навчання в нашому університеті. Першим “зловили” цьогорічного веледиктора – Владислава Канцира, який нещодавно стояв на сцені і звертався до таких же випускників як і він.
“Мені з перших днів було зрозуміло, що у цих стінах я отримаю щось більше, ніж просто знання та навички, але й ціннісний підхід, глобальну візію. Усе це кожного дня культивував у мені університет. Тут я сформувався як цілісна особистість і як людина, що хоче і може змінювати країну”, – каже Владислав. 
Анастасія Ведернікова закінчила бакалаврську програму з Комп’ютерних наук факультету Прикладних наук УКУ. “Сьогодні у мене багато спогадів, багато емоцій, багато сліз, а за спиною – багато успіхів, адже УКУ дав мені інше бачення світу, а ще – багато друзів, поїздок, навчання та випробувань, – розповідає Анастасія. – Хоч сьогодні я завершую навчання в цьому університеті, але я точно буду завжди повертатися сюди і мрію в майбутньому започатковувати стипендії студентам, оскільки свого часу у такий спосіб допомогли і мені”.
Цьогорічний випускник був особливим для випускників бакалаврської програми з Соціології факультету Суспільних наук УКУ, адже вони – перший набір програми і перший її випуск. Серед щасливих випускниць і Анна Турчиновська. “УКУ дало мені дуже багато друзів, роботу, саморозвиток, не тільки академічний, але й всебічний. І взагалі 4 роки – це все УКУ, – каже Анна. – Тому я постійно рекомендую університет усім своїм друзям, кажу, що це середовище, в якому вони стануть іншими, ну і звісно, додаю, що у нас випускний, як в американських фільмах”.
Випускник Гнат Рущишин також не побоявся чотири роки тому вступити на новостворену програму в УКУ, бо довіряв бренду університету: “Для мене університете – це люди, це контакти, це спільнота, з якою можна гори перевертати, з якими нічого не страшно… Також ти можеш вийти з УКУ, але УКУ тебе ніколи не відпустить, ти все ж будеш сюди повертатися…”
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/76391/
