3
Сайт "WiseCow", березень 2019
У середині 1740-х років до галицького містечка Бучач, розташованого поміж пагорбів у долині річки Стрипи, разом із архітектором Бернардом Меретином, приїздить маловідомий майстер-сницар Йоган Георгій Пінзель. В його багажі було повно різців, пил, рубанків та паперів з ескізами. Натомість у Бучачі перед ним поставили особливе завдання — керувати будівництвом нової ратуші та створити для неї великий картуш з гербом Пілава, кронштейни під галереями і алегоричні білокам’яні скульптури на аттику. Згідно з задумом Бернарда Меретина нова споруда повинна була прославити добу канівського старости, одного з найбагатших магнатів і меценатів у Речі Посполитій, Миколи Потоцького.
Вирізьблені кам’яні фігури Бучацької ратуші, що метафорично зображали дванадцять подвигів Геракла, принесли успіх молодому майстрові. Завдяки своєму надзвичайному художньому баченню скульптор починає отримувати багато нових замовлень. Він створює скульптури для храмів у Бучачі, Монастириськах, Городенці, Годовиці, Маріямполі, Львові, Рукомиші, Буданові.
Залишаючись громадянином Бучача і працюючи у приватній майстерні, Пінзель зумів у кожний свій твір вкладати силу і легкість, темперамент і напругу, драматургію і перспективу смислів — проникливе розуміння людської душі. Сфера ідей скульптора виростала передусім із сюжетів Святого Письма та власного життєвого досвіду. Так постали святі і ангели, пророки й херувими, герої і діти, Ісус і Марія — детальніше: https://pinsel-ar.com/sculpture/.
Скульптура Розп'яття з костелу Святого Мартина, що є у збірці Національного музею у Львові, розповідає Роман Зілінко, добре поєднує традиції готичної аскетичної різьби та барокову ідею впливу на почуття. На початку XVIII ст. більше латинських практик попадає до церков, у мистецтві переймають певні західні іконографічні сюжети, стилістичні прийоми — в малярстві, наприклад, починає переважати олійний живопис, і така переорієнтація на європейське мистецтво має столітню історію. В період, коли церковне мистецтво мінялося, на думку історика мистецтва, Пінзель є важливим і яскравим виразником тих змін. Як бароковому майстру йому залежить на духовній драмі, що знаходить чудове вираження у складках і театральних, виразних, емоційних жестах.
Роман Зілінко, історик мистецтва, працівник Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького
Геніальний майстер працював не сам. Припускають, що для створення стількох масштабних скульптур та композицій у майстерні Пінзеля мало би працювати до 30-ти робітників. Це були майстри, що заготовляли дерево, виконували підготовчу роботу, вкривали скульптури левкасом, фарбували чи золотили. Для майстерні мали працювати ковалі, які виготовляли кріплення, а також спеціальні інструменти для обробки дерева і, зокрема, для тонкої різьби. Якщо дивитися на деталі, за якими незрідка проводять атрибуції мистецьких творів (кисті рук, форма вух, надбрівні дуги), можна помітити, що у янгола з костелу в Городенці, який зберігся майже повністю, та у голови янгола, тіло якого не збереглося, дуже різняться надбрівні дуги — це дає можливість припускати різне авторство цих голів, а відтак високий рівень бучацького творчого осередку.
Пінзель — прозорливо кінематографічний скульптор, мізансцени його композицій вражають своїм рухом, динамікою, зауважує дослідник і реставратор Олег Рибчинський. Дослідник розповідає про культурні, життєві і професійні обставини, в яких мав перебувати Пінзель, переїхавши до Бучача і приїжджаючи до Львова та інших міст, а також про внутрішню кухню його майстерні — що робив він, а що його підручні, як мусив враховувати просторове розміщення скульптур і якими інженерними знаннями володіти. Пінзель осмислював людське тіло, думав про його досконалу красу, старався активно підкреслити — іноді викручував його надзвичайним чином, щоб показати, що людина творчо здатна на все. А це далеко не завжди було до вподоби клерикальному середовищу XVIII ст., яке не вітало вільних митців, а тим паче таких сміливих майстрів творчої інтерпретації, як Пінзель.Олег Рибчинський розповідає також про свої відкриття — вірогідне місце майстерні Пінзеля у Бучачі та переатрибутування однієї з робіт скульптора.
Олег Рибчинський, реставратор, художник, кафедра архітектури і реставрації
Національного університету “Львівська політехніка ac17-2a5f65e473f7">Питання, з яких часто починають ті, хто зацікавлюється Пінзелем і його творчістю, — звідки він походить, як потрапив у наш край і настільки добре розвинув тут свою творчість? Чому скульптури Пінзеля так зачіпають нас? — питаємо ми. Бо вони більше, ніж скульптури. Як же вміння різьбити обертається філософією?!
На створення однієї скульптури потрібно чимало часу, а за понад десяток років майстерня випустила багато скульптур та скульптурних композицій для близько десятка храмів! Чи не дала б нам реконструкція ремісничого господарства Пінзеля відповідей на деякі нерозв’язані питання, а скільки б поставила нових? На думку історика мистецтва Остапа Лозинського, за відсутності достатніх документальних свідчень щодо особистості Пінзеля, втім, можна чимало сказати про його особливе місце в європейському мистецтві. Скажімо, пробіли в біографії не заважають бачити Пінзеля як унікального для свого часу мислителя людського тіла. При тому він постає як добрий християнський філософ, що бачить водночас і страждання, і світ без страждань. Однак, вважає Остап Лозинський, феномен Пінзеля не вплинув на тодішній розвиток місцевого мистецтва, хоча впливав на митців пізніших часів, як-от Олексу Новаківського. З ескізів Новаківського до запрестольного твору для Собору святого Юра, видно, як він перейнявся образами і смислами, які закладав у свої твори Пінзель, тому його можна вважати справжнім учнем барокового Майстра. І тому, можливо, Пінзель більший вплив має зараз.
Остап Лозинський, історик мистецтва, художник Скульптури Пінзеля, які дійшли до нашого часу, пережили період нищення пам’яток сакральної архітектури у другій половині ХХ століття. Велика кількість творів частково або повністю зникли. Також, на жаль, втрачено унікальну композиційну єдність творів у різних місцях. Найбільшою збереженою композицією залишаються вівтарні скульптури з Годовицького парафіяльного храму.
Від середини ХХ століття скульптури Пінзеля потрапляють у музеї. Найбільшу колекцію збирає у Львові після неодноразових експедицій директор Львівської картинної галереї Борис Возницький — у 1996 році він створює тут музей барокової скульптури, де представлено передусім спадщину Пінзеля. Ангели і святі набувають нового, музейного “статусу”: втрачають свою сакральну атмосферу і стають культурною спадщиною. (Інші твори Пінзеля зберігаються теж у музеях Тернополя та Івано-Франківська.) Про скарби, які ховає у своїх стінах колишній костел кларисок, а тепер музей Пінзеля, розповідає його завідувачка Леся Банах. Про драматичну історію музейної колекції свідчать приклади порятунку окремих скульптур.
Леся Банах, завідувачка музею “Львівська сакральна барокова скульптура XVIII ст. Творчість Івана Георгія Пінзеля”
Досліджувати барокове мистецтво починають на початку ХХ ст., а Пінзеля відкривають у міжвоєнний період. Польські і українські дослідники написали відтоді чимало мистецтвознавчих розвідок, пов’язаних так чи інакше з творчістю Пінзеля — див.: https://pinsel-ar.com/bibliography. З 1987-го року починається також і її ширша популяризація — виставки творів відкриваються у Львові, Москві, Празі, Варшаві, а згодом в інших європейських культурних центрах. Можемо спостерігати, як зростає популярність музею Пінзеля для відвідування, і бажання ділитися, наприклад, у соцмережах своїми враженнями та захопленням від побаченого. Чи привідкриває це більше Пінзеля для нас?
Як і чому сформований майстер такого високого рівня з’явився на східних рубежах католицького світу? Тарас Возняк розмірковує про таємничість появи талановитого скульптора на наших землях, про загадкове в його біографії як про можливість віднайти або реконструювати невідоме — через дослідницьку працю в архівах та широке осмислення тогочасних контекстів. Роздумує також про недоцільність “націоналізування” митця. Твори Пінзеля, вважає директор Львівської галереї мистецтв, вже увійшли в найвищий канон європейського мистецтва, свідченням чого є виставки в провідних музеях і галереях західної Європи, і продовжують здобувати конкурентну увагу в інших світових культурних центрах. А самі скульптури в музейній колекції Пінзеля вже живуть власним життям — набувають нових художніх якостей та експозиційної експресії.
Тарас Возняк, директор Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького
Пінзель залишається таємничим у багатьох аспектах. Те, що починалося колись як таємниця імені (див.https://pinsel-ar.com/mistr-pinsel), розкривається як виклик, коли не вимога, осмислювати його спадщину у світлі нашого часу.
Втративши свою композиційну і просторову цілісність, поліхромію, контекст, переживши культурне відкриття, некультурне нищення і нове відкриття, ці скульптури скоріше дивляться на нас, ніж навпаки. Вони ніби питають: як нове покоління буде взаємодіяти з великими творами минулого? Проект Pinsel.AR — тривимірне сканування й віртуальне моделювання скульптур Пінзеля з використанням технологій доповненої реальності — можна розглядати як один із кроків такої взаємодії. Це — осмислення культурної спадщини, невіддільне від необхідності розуміти її в дії.
Оглядаючи музейні експонати, скільки часу присвячують зазвичай їм відвідувачі? Чи помічають значущі дрібниці? 3D-моделі скульптур у вільному доступі дозволяють бачити їх із різних ракурсів, з різним рівнем деталізації, дають можливість вдивлятися триваліше — не обмежено годинами роботи музею, наявністю стільців чи місцем перебування.
Тривалий за задумом проект Pinsel.AR згуртував навколо барокового феномену спеціалістів з різних галузей — від реставраторів і музейників до програмістів, 3D-моделерів і медіа-художників. Завдання проекту — відтворити за допомогою віртуальної й доповненої реальності скульптурну спадщину Пінзеля. Для цього команда проекту сканує скульптури, створює 3D-моделі, які можна побачити на сайті або в мобільному додатку. Важливою складовою проекту є дослідницька робота з архівами та документами, дослідженнями та реставраційними записами, та інтерпретаціями.
Матеріал створено за підтримки програми Culture Bridges
Ми також дякуємо Управлінню культури Львівської міської ради і Українському культурному фонду за підтримку проекту
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/75079/
