27Офіційний сайт Міністерства культури України, 22 листопада 2017
На міжнародних форумах і конференціях, в друкованих та електронних засобах масової інформації можна зустріти часто маніпулятивні та спекулятивні заяви деяких офіційних представників Української православної церкви, що перебуває в канонічному підпорядкуванні Московського патріархату, про нібито упереджене ставлення та блокування реєстрації статутів релігійних організацій цієї церкви Міністерством культури України.
Реагуючи на такі відверто неправдиві факти, а також з метою інформування віруючих Української православної церкви щодо реального стану справ з реєстрацією статутів цієї релігійної організації, Міністерство культури офіційно повідомляє.
Протягом 2015-2017 років до Міністерства культури України для реєстрації статутів релігійних організацій, які входять до складу релігійного об’єднання - Українська православна церква, було подано 15 пакетів документів. Після внесення змін та доопрацювання було зареєстровано 4 статути релігійних організацій (двох монастирів та двох місій: накази Міністерства культури України від 16.06.2016 за № 328, від 01.04.2016 за № 196, від 28.10.2016 за № 952, від 12.09.2017 за № 885).
Пакети документів стосовно інших одинадцяти релігійних організацій листами Міністерства від 02.06.16 за № 474/18-16, від 02.06.16 за № 476/18-16, а також від 08.08.16 за № 726/18-16 було відправлено на доопрацювання із детальним роз’ясненням тих невідповідностей законодавству України, які потрібно було усунути.
Також Міністерство культури України листом від 24.01.2017 за № 161/18/13-17 вчергове надало Київській митрополії Української православної церкви зауваження до статутів тих релігійних організацій, які були подані нею для реєстрації, а також вказало на невідповідність багатьох пунктів цих статутів законодавству України. Листами Міністерства культури від 04.04.2017 за № 1162/18/13-17, від 30.06.2017 за № 2377/18/13-17 Київській митрополії Української православної церкви було роз’яснено процедуру та послідовність її дій як одержувача адміністративної послуги з реєстрації статутів релігійних організацій, а також вимоги щодо необхідного рівня доступності вказаної вище послуги.
Для налагодження плідного діалогу та усунення існуючих непорозумінь з питань реєстрації статутів, керівництвом Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України було ініційовано та проведено низку зустрічей з вищими духовними та адміністративними керівниками Української православної церкви (не менше десяти разів), зокрема з її предстоятелем митрополитом Онуфрієм та керуючим справами УПЦ митрополитом Бориспільським та Броварським Антонієм, на яких було обґрунтовано й доведено позицію Міністерства з цього проблемного питання, а також запропоновані дієві механізми для виходу з ситуації, яка склалася.
На жаль, позитивні кроки, зроблені керівництвом Департаменту щодо налагодження співпраці та діалогу в питанні реєстрації статутів, не знайшли належного відгуку зі сторони керівників Української православної церкви. Нова хвиля неправдивих публікацій в засобах масової інформації, які викривлюють ситуацію свідчить про те, що досягнення позитивного результату – реєстрації статутів окремих релігійних організацій, які входять до складу Української православної церкви, не є реальною метою всієї цієї ідеологічно-інформаційної кампанії. Жодних кроків назустріч у сенсі врегулювання питання та виправлення виявлених недоліків не було зроблено. Натомість можна було спостерігати процес, який викликав постійне здивування у працівників Департаменту у справах релігій та національностей: не бажаючи вносити необхідні зміни, були зафіксовані численні спроби зімітувати цей процес, чи то переносячи відповідне положення Статуту на нове місце, чи то прагнучи його переформулювати, не міняючи змісту. Тобто, насправді жодної волі до продуктивного діалогу з уповноваженим органом виконавчої влади, відповідальним за реалізацію державної політики у сфері релігії, не було продемонстровано.
Замість діалогу було прийнято рішення домогтися запровадження змін будь-якою ціною. Спочатку було використано засоби прямого тиску – направлено відповідні листи до Прем’єр-міністра України після прийняття відповідного рішення на Синоді УПЦ 20 липня 2016 року. Після цього було розпочато спекулятивну інформаційну кампанію в медіях. Нарешті, було вирішено впливати на ситуацію через долучення до процесу окремих впливових осіб. У кожному з таких випадків після детального вивчення ситуації ставало зрозуміло, що представники Департаменту мають повну рацію і законні підстави щодо відмови в реєстрації статутів саме у запропонованій редакції.
Використовуючи ситуацію, пов’язану з необхідністю внесення до статутних документів всіх релігійних організацій окремих доповнень, що мають на меті підтвердити їхній неприбутковий статус (згідно з відповідними законодавчими змінами та доповненнями), в УПЦ було вирішено задіяти схему глобальної заміни статутних документів усіх релігійних організацій, які декларують свою належність до цієї Церкви за зразком тієї моделі відносин між державою та церквою, яка існує в Російській Федерації.
Надані для реєстрації до Міністерства культури України проекти статутів – це не попередні тексти статутів із необхідними доповненнями, які треба зробити беручи до уваги вимоги Податкового Кодексу, а цілком нові документи. Отож, мова йде не про небажання (відмову) реєструвати проекти статутів з необхідними доповненнями, а про неможливість легітимізувати тексти невідповідних законодавству статутних документів, які були запропоновані в якості пілотних проектів, які будуть з часом поширені на всі інші єпархіальні управління УПЦ.
Тобто, в проекти статутів релігійних організацій УПЦ, які були подані для реєстрації до Міністерства культури України, були внесені положення, які суперечать чинному законодавству України.
Для наочності наведемо тільки деякі з них:
- у пункті 2 розділу 1 типового статуту управління єпархії УПЦ всупереч частині 1 статті 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна громада (парафія) визначена, як ієрархічно підлеглий структурний підрозділ, що входить до складу Єпархії («До складу єпархії входять ієрархічно підлеглі структурні підрозділи, у тому числі парафії», стор. 2), і, таким чином, не дотримано принципу створення та функціонування релігійної громади, як вільного об’єднання громадян. Також цей пункт Статутів суперечить частині 2 статті 8 Закону, де чітко обумовлена вільна зміна релігійною громадою власної підлеглості релігійному центрові у канонічних та організаційних питаннях. Натомість відповідний пункт проекту Статуту встановлює підлеглість релігійної громади (парафії) конкретному єпархіальному управлінню, що належить до певного релігійного центру, у всіх без винятку, у тому числі й у майнових питаннях;
- у пункті 12с розділу ІІ типового статуту управління, зазначено таке право її керівника: «Єпархіальний архієрей: дозволяє (благословляє) утворення та реєстрацію парафій». Натомість відповідно до статті 35 Конституції України кожен громадянин України має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність, тобто кожна особа або група осіб мають право вільно здійснювати релігійну діяльність, а також утворювати релігійні громади, не потребуючи на це особливого дозволу. Окрім того, частина 4 статті 8 Закону дає право представникам новоутвореної релігійної громади не повідомляти про її утворення державні органи. Отже, зазначений вище пункт Статутів обмежує право громадян щодо вільного сповідування будь-якої релігії та безперешкодного відправлення релігійних культів і здійснення ритуалів;
- у пунктах 4.5.–4.10. розділу 4 типового статуту монастиря УПЦ є неузгодженість щодо майнових прав релігійної організації. Так, в пункті 4.5 Статуту зазначається, що все майно, набуте Монастирем, є його власністю: «Будівлі, споруди, предмети культу, об’єкти соціального, добродійного та господарського призначення, кошти, література, інше майно, набуте Монастирем, утворене ним за рахунок власних ресурсів, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами, організаціями, передане державою, а також набуте на інших законних підставах, є власністю монастиря Української православної церкви». Натомість, пунктами 4.7.–4.8. Статуту виключне право розпоряджатися набутим майном Монастиря закріплюється за Київською митрополією Української православної церкви (засновник Монастиря). Одночасно пункт 4.10. Статуту визнає, що монастир, як суб’єкт цивільного права, самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями. Тобто очевидним є те, що вказані вище пункти типового статуту монастиря не кореспондуються між собою та потребують узгодження зі статтею 96 Цивільного кодексу України.
У випадку реєстрації поданих статутів УПЦ (МП) де-факто опиниться у становищі привілейованої церкви з особливими правами, яких не має жодна інша релігійна організацій в Україні. Порушення були виявлені у проектах статутних документів багатьох інших релігійних організацій, але всі ці релігійні організації прислухалися до аргументів фахівців Департаменту у справах релігій та національностей та внесли необхідні зміни, щоб статутні документи відповідали суті українського законодавства. Тільки УПЦ (МП) категорично не хоче вносити необхідних змін і наполягає на поданій редакції.
Таким чином, логіка тих статутних документів, які були подані Українською православною церквою для реєстрації до Міністерства культури, суперечить загальній системі державно-церковних взаємин в Україні, базованій на засадах закону, згідно з яким кожна релігійна організація є рівною за своїм статусом з усіма іншими.
Визнання (реєстрація) Міністерством статутних документів в тій редакції, що була запропонована Українською православною Церквою, означатиме перенесення на український ґрунт духу і змісту російського законодавства у сфері державно-церковних взаємин, згідно з яким, незважаючи на те, що де-юре права юридичної особи є закріплені за первинними релігійними організаціями, де-факто релігійний центр повістю контролює і регламентує діяльність спільнот, які входять до його складу. При цьому моніторинг статутів релігійних громад Української православної церкви в новій редакції, проведений Міністерством культури України спільно з деякими обласними державними адміністраціями, показав, що за статутом громади зрікаються будь-яких прав вирішувати принципові питання, пов’язані зі своїм функціонуванням (зі свідомим наголошенням на відмові від майнових прав), передаючи ці повноваження єпархіальним управлінням.
Керівництво профільного Департаменту, а також відповідних відділів Міністерства культури України, яке є у абсолютно рівних стосунках з усіма іншими релігійним організаціями, доклали усіх максимальних зусиль, аби полагодити ситуацію. Ні разу не надсилаючи відмовного висновку, згідно із затвердженим Міністерством юстиції України Стандартом надання адміністративної послуги з реєстрації статуту (положення) релігійної організації та змін до нього, Міністерство культури України відправило отримані проекти статутів на доопрацювання.
Наголошуємо, що саме така процедура була задіяна і у стосунках з усіма іншими релігійними організаціями, з приводу проектів статутів яких у фахівців Департаменту у справах релігій та національностей були сумніви.
У зв’язку із зазначеним вище Міністерство культури України публічно закликає керівництво Української православної церкви звернути особливу увагу та дати належну оцінку тим неправдивим інформаційним матеріалам, які поширюються в засобах масової інформації її деякими офіційними представниками щодо реєстрації статутів окремих релігійних організацій цього релігійного об’єднання.
Незважаючи на постійні неправдиві заяви з цього питання, які поширюються не тільки окремими церковними, але й загальнополітичними засобами масової інформації, Міністерство вкотре публічно закликає керівництво УПЦ до діалогу.
Маємо надію, що вірні Української православної церкви не будуть байдужими до тих процесів, які відбуваються всередині їхнього релігійного об’єднання, і, як справжні патріоти власної держави й своєї церкви, захистять її унікальний демократичний внутрішній устрій від асиміляції за північно-східним російським взірцем.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/69151/
