3
Кончина Богородиці не описана у канонічних Євангеліях. Відомості про цю подію Церква бере з передання, зокрема, з творінь св.Мелітона Сардського (II ст.), Єпіфанія Кіпрського (IV ст.). Різні джерела про Успіння Богородиці зібрав та систематизував у XIV ст. Нікіфор Каліст.
У V ст. константинопольській патріарх Анатолій написав стихири свята, а у VIII ст. Косма Маюмський та Іоанн Дамаскін створили два канони на Успіння Богородиці.
Успіння відзначають скрізь на православному Сході з 582 року, з часів візантійського імператора Маврикія. Дата свята — 15 серпня, за даними прот. Олександра Шмемана, пов’язана з освяченням храму на честь Божої Матері між Віфлєємом та Єрусалимом.
За церковним переданням, в день Успіння Богородиці апостоли, які проповідували в різних країнах, чудесним чином були зібрані в Єрусалим, щоб проститися з Дівою Марією та поховати Її тіло. На третій день після цього до Єрусалиму прийшов апостол Фома, якого не було в день Успіння, та на його прохання апостоли відкрили гробницю Марії — та не знайшли там тіла. Це передання стало підґрунтям для західного свята Вознесіння Богородиці та Її коронації.
Подекуди у православних церквах відправляють особливу службу погребіння Богоматері, яка створена за взірцем утрені Великої суботи та відома з XV ст. У XVI ст. ця відправа була дуже поширена на Русі, а у XIX ст. стала майже невідома. Під час цього неуставного богослужіння використовується плащаниця Богородиці, яку обносять навколо храму та покладають для цілування посеред церкви.
Святу Успіння Пресвятої Богородиці присвячені усі три православні лаври на території України — Києво-Печерська, Почаївська та Святогорська. Цю ж назву носить греко-католицька Унівська лавра у Львівській області.
