3
Сайт Салезіян святого Івана Боско, 7 листопада 2017
6 листопада 2017 року на 98 році життя упокоївся в Бозі найстарший єпископ УГКЦ, владика-салезіянин Андрій (Сапеляк). Його життя й душпастирське служіння є взірцем великої жертовності, відваги та сили духу. Владика Андрій відійшов у вічність, залишивши по собі визначний вклад у розвиток Салезіянського Згромадження та Української Греко-Католицької Церкви в Аргентині. Саме він приклав чимало зусиль до справи творення українського Салезіянського Згромадження у Львові, а також поширення салезіянської харизми в дусі св. Івана Боско на східні терени України.
Андрій Сапеляк народився 13 грудня 1919 року в селі Ришкова Воля, на присілку Ходані, неподалік (15 км.) від міста Ярослав над Сяном (нині Польська Республіка). Андрій був першою дитиною в селянській родині Михайла та Агафії. Батьки намагалися дати своєму найстаршому синові вищу освіту, вони мріяли бачити його священиком.
Спочатку Андрія віддають до української народної школи в Ярославі, а після її закінчення він продовжив навчання у Перемиській гімназії. Одному з 
викладачів гімназії, о. Петрові Голинському, Перемиський єпископ Йосафат Коциловський доручив підбирати кандидатів до Салезіянського Згромадження, створенням української гілки якого заопікувався Папа Пій ХІ. Гімназист Андрій Сапеляк зацікавився салезіянами, місіонерами і вихователями молоді. 1937 року він разом з п’ятьма юнаками виїжджає на навчання до Італії. 29 червня 1949 року відбулося свячення Андрія Сапеляка в українсько-візантійському обряді (священиче рукоположення здійснив архиєпископ Іван Бучко).
1952 року архиєпископ Іван Бучко організовує для дітей-біженців з України Українську малу семінарію під керівництвом оо. Салезіян у м. Люрі поблизу Орлеану (Франція). Отець Андрій Сапеляк взяв активну участь в її організації. Згодом семінарію було перенесено до Італії і першим її ректором призначено о. Андрія. 1956 року створено першу Салезіянську українську монашу спільноту як зародок майбутньої Провінції. Першим настоятелем став отець Сапеляк.
14 серпня 1961 року о. Андрія Сапеляка номіновано на єпископа для українців у Аргентині з титулом Апостольського візитатора. 15 жовтня цього ж року, в день Покрови Пресвятої Богородиці, відбулася єпископська хіротонія в Римі у базиліці святого Петра. Головним святителем був архиєпископ Іван Бучко. За словами владики Андрія Сапеляка, для нього день хіротонії мав дуже вагоме значення: «Мені важливо було, щоб вона відбулася в свято Покрови, щоб своє служіння започаткувати в ім’я Марії та під її Покровом, як наслідник апостолів «крок за кроком з Марією та під її Покровом». З цими ідеалами я жив завжди, запевняючи успіхи, помимо всяких труднощів, часто великих».
Обдумуючи те, яким має бути єпископський герб, владика Андрій дуже хотів показати в ньому, що, незважаючи на те, що його духовне служіння відбуватиметься за теренами України, Батьківщина завжди є у його серці. У верхній частині єпископського гербу владики – якір, як символ Пречистої Діви Марії і тризуб – як символ України. У нижній частині окреслено його місійний ідеал – корабель у океані, спрямований до Української землі апостола Андрія, з Андріївським хрестом.
На початку грудня молодий єпископ вирушив до Аргентини, віддаючи себе і своїх духовних дітей під Покров Приснодіви Марії. На його гербі написано: «Моя надія – Покров Марії». Перші місяці єпископа Сапеляка в цій південноамериканській країні – це поїздки по її великій території в ті місця, де оселилися вихідці з України. Впродовж 36 років невтомної праці Владика кожного року відвідував усі українські поселення в Аргентині.
До приїзду єпископа Андрія в Аргентині було 32 храми греко-католицького обряду (в тому числі каплиці) та недобудована катедра в столиці. Від 1962 до 1968 року завершено спорудження собору в Буенос-Айресі, збудовано ще 35 церков і каплиць, відкрито 10 католицьких колегій, 11 законних домів. За 10 років місійної праці єпископа було створено українську єпархію, яку 24 квітня 1978 року затверджено Папською буллою.
Від 1962 до 1965 року він учасник і отець історичного ІІ Ватиканського Собору, член комісії для Східних Церков. Єпископ Андрій Сапеляк п’ять разів виступав на Соборі як фахівець канонічного права, вносив свої пропозиції, які були прийняті до уваги під час опрацювання документів Собору. Значний відгомін у пресі мав його виступ стосовно релігійної свободи. Єпископ Сапеляк здобув загальне визнання і високий авторитет у церковних колах світу. 1968 року владику Андрія номінували екзархом-ординарієм, а через десять років – єпархом на всю Аргентину. У 70-х роках минулого століття в СССР у багатьох виданнях атеїстичної літератури єпископ Сапеляк згадувався як одна з найнебезпечніших постатей для совєтської ідеології.
Владика Андрій Сапеляк зумів домогтися, щоб під час візиту до Аргентини Папа Іван Павло ІІ прибув також до української катедри Святої Покрови в Буенос-Айресі, що привернуло увагу світової спільноти до проблем України та української діаспори.
На початку відновлення незалежності України Аргентина одна з перших визнала Українську державу і широко відкрила двері для її громадян. Новій українській діаспорі прийшов на допомогу владика Андрій. Сам же він планує повернутися в Україну, щоб виконувати місію, яку обрав в далекому 1937 році: виховувати українську молодь на чесних громадян та добрих християн згідно науки святого Івана Боско. Для започаткування салезіянської праці посилає до Львова найближчих йому людей: рідного брата о. Василя Сапеляка і свого багатолітнього секретаря о. Василя Короля.
1998 року владика Андрій долучився до справи творення українського Салезіянського Згромадження у Львові. Однак, він бачив необхідність поширювати ідеї св. Івана Боско на східні терени України. Тому 2002 року у 83-річному віці він розпочинає місійну працю у м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області. Заснував тут парафію Покрови, ставши її парохом, і збудував невеличкий молодіжний центр (Ораторію). У 2011 році купляє за останні заощадження помешкання у м. Дніпро, де салезіяни відкривають офіційну спільноту і, згодом, викупляє територію для будівництва храму і молодіжного центру, там перебуває до 2014 року.
У 2014 році повертається на Західну Україну, відмовляється від аргентинського громадянства, стає громадянином України і оселяється у салезіянській спільноті у м. Львів-Винники, щоб своєю молитвою, добрим прикладом свідчити новим покликанням і салезіянам свій позитивний інтузіазм до життя, адже Владика дуже хотів дожити до століття.
Важко знайти в історії Церкви аналоги, щоб єпископ у поважному віці розпочинав місійну працю на порожньому місці.
Послідовність у жертовності заради Української Церкви, України – те, чим керувався єпископ Андрій Сапеляк у діях, вчинках, рішеннях. А також у своїх творах. Владика Андрій відомий як автор багатьох праць: «Українська Церква на ІІ Ватиканському Соборі» (1967), «Отець Степан Вапрович. Місіонер-ісповідник» (1970), «Отець Іван Сенишин. Український місіонер – піонер в Аргентині» (1997), «Київська Церква на Слов’янському Сході. Канонічно-екуменічний аспект” (1999), «Отець-прелат Кирило Селецький. Засновник монаших згромаджень» (2004), «Україна крізь віки: релігійно-церковний аспект» (2006), «Спогади владики-місіонера» (2011), «Три ювілеї України з Іваном Павлом ІІ» (2013), «Світло святості. Отець Степан Чміль» (2014), «Митрополит Андрей Шептицький. Дар Бога Україні» (2016), низки статей та брошур.
6 листопада 2017 року на 98 році життя владика-салезіянин Андрій (Сапеляк) відійшов у вічність.
Все життя владики Андрія Сапеляка, його думки, міркування, спостереження, переживання невід’ємні від загальнонаціональних проблем українського народу, його історії, долі, Церкви.
Владика Андрій багато зробив для того, щоб українські салезіяни розпочали свою душпастирську працю в Україні у 90-х роках, й це служіння для дітей та молоді в дусі св. Івана Боско продовжується й до сьогодні.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/68902/
