0"Новое время", 12 січня 2018
За життя митрополита Володимира в УПЦ МП було три крила: проросійське, проукраїнське (набагато менше) та центристське, яке очолював сам Володимир. Він прагнув поступово українізувати церкву, дотримуючись при цьому усіх канонів та не дестабілізуючи ситуацію у самій УПЦ МП. Це був дуже повільний, але обережний та збалансований курс.
На жаль, Володимир пішов з життя. І після цього, в зв’язку з російською агресією, церква вже не змогла зайняти чіткої продержавницької позиції. Вона не засуджувала агресію – там говорили про загальну необхідність миру. Більше того, марш їхніх вірян до Києва із закликами до миру насправді відіграв доволі дестабілізаційний ефект в українському суспільстві. Тож чи відбиваються усі ці події на ставлення вірян до УПЦ МП?
Згідно з соціологічними опитуваннями, більшість людей відносять себе до Київського Патріархату. Та відомо, що Московський патріархат має більше громад та фінансів. Це помітно навіть у Києві, де МП будує храми в доволі знакових місцях.
На запитання про приналежність до патріархату, люди цілком логічно вибирають Київський патріархат, бо слово Київ у них асоціюється з Україною. І тут хитрість Московського патріархату полягає в тому, що ця церква в своїх офіційних назвах не вказує, що вони належать до МП. Вони позначають себе просто як УПЦ. Тому більшість людей, які відвідують їх церкви, насправді не задумуються над тим, чиї вони. Просто іти до найближчої церкви зручніше. З одного боку це свідчить про те, що ці віряни можуть змінити думку. А з іншого – демонструє, що в Україні доволі багато людей конформістських поглядів. Останнє я помічаю і серед своїх знайомих, які продовжують відвідувати МП.
У липні 2017 року соціологічна група «Рейтинг» провела опитування, яке показало, що 31 % українців відносять себе до КП, 17% (проти 22% в 2014 році) – до МП, а 10% – греко-католики. Разом з тим, 31% віруючих не відносять себе до жодної конфесії. Вони кажуть, що не хочуть вникати у всі ці конфлікти і просто відвідують церкву.
Позиція, яку зайняли в МП в ході війни на Донбасі, негативно позначається на впливі цієї церкви. Адже є і церковні громади, які переходять до КП. Та слід розуміти, що церква дуже консервативна структура. Як і релігійні погляди. Наприклад, ми знаємо як в позитивний бік радикально змінилась думка українців щодо НАТО, чи в негативний – щодо Митного Союзу. Та коли ми говоримо про ставлення до церков, то зміни не є радикальними.
Згідно з опитуваннями, відносна більшість українців позитивно ставиться до створення в Україні єдиної помісної церкви. І вони вважають, що об’єднуватись треба саме навколо КП. Натомість віряни МП, хоч там думку про об’єднання поділяє відносна меншість, вважає, що це треба робити на базі їхньої церкви. Втім, навіть серед вірян МП є ті, хто каже, що треба об’єднуватись навколо КП. І це свідчить про те, що віряни МП таки можуть прийняти цю думку і саме над цим треба працювати.
Слід зауважити, що негативні історії трапляються не лише поміж духовенства МП. Хоча в зв’язку з війною більшість прикладів негативної та дражливої поведінки демонструють саме там. Як на мене, то акція #принеси_ляльку - це дуже розумна і гідна відповідь простих українців. Силою тут нічого не вирішиш. В УПЦ МП почнуть говорити про переслідування та виставляти себе в ролі жертви. Так само розумно влада та громадяни повели себе під час вже згаданої Хресної ходи – не дозволили втягнути себе в конфлікти та не допустили силового протистояння.
На мою думку, в зв’язку з російською агресією наші суперечності щодо мови та церкви відійшли на другий план. Ми продемонстрували себе як політична нація та показали, що визначальним є не те, в яку ти церкву ходиш і якою мовою говориш, а, радше, як ти ставишся до необхідності боротися з російською агресією і захищати Україну.
Відтак суспільство не має проходити повз, коли політики або духовенство УПЦ МП своїми вчинками провокують розкол та дестабілізацію. Вчора Генпрокуратура заявила, що вони будуть займатись тим фактом, що духовенство МП провокує конфлікти. Та як на мене, це важко довести з юридичної точки зору. На те вона і церква, що дотримується своїх канонів, якими б дивними, м’яко кажучи, вони не були.
Керівництво МП буде намагатись «відіграти все назад». Вони будуть говорити, що це думка окремих священиків тощо. Після смерті Володимира проукраїнська частина УПЦ МП втратила свій вплив і очікувати зараз якихось різких рухів до діалогу з КП не доводиться. Конфліктність цієї теми певною мірою зменшилась, коли і Філарет, і Онуфрій вітали звільнення полонених. Очільник МП Онуфрій говорив, що «наші бійці вертаються», а ще два роки тому його духовенство навіть відмовлялись вставати щоб пом’янути пам’ять загиблих бійців у Верховній Раді. Втім, це може бути і своєрідним тактичним моментом, оскільки нині ведеться кампанія, що має на меті показати роль патріарха Кирила у звільненні полонених. Та все ж, це може бути і невеликий символічний жест, бо Онуфрій та його духовенство таки не можуть ігнорувати події, які відбуваються у суспільстві.
Такі факти, як негідна поведінка священника МП, сильно впливають на вірян. В історії з провокаціями з боку МП дуже велику роль відіграють медіа, які мають висвітлювати ситуацію без надриву та закликів до силового протистояння. Натомість треба закликати думати та робити висновки.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/69760/
