39
На минулому нещодавно в Москві Архиєрейському Cоборі Російської Православної Церкви сталося дещо, чому більша частина засобів масової інформації не приділила жодної уваги, хоча це було явище тектонічного масштабу.
Йдеться про прибуття на Собор певного вікарного архиєрея з України, а саме преосвященного Лонгина, архиєпископа Банченського (причому архиєпископом він став тільки в серпні цього року!).
Здавалося б, що може бути буденнішим від цієї події, однак же послужити разом з Патріархом Московським з'явився архиєрей, який ще не так давно звинувачував Кирила в єресі і вже півтора року не згадує його на Літургії.
Втім, фактичний розкол з Патріархом Московським, в якому опинився архиєпископ Лонгин, анітрохи не заважав колегам не тільки послужити з Банченським вікарієм, а й відправляти його в закордонні відрядження від імені Української Православної Церкви.
Перебуваючи в такій дивній канонічної ситуації – адже він служить із тими, хто співслужить з єретиком, – єпископ Лонгин вирішив приїхати в Москву на Собор. Але не сам, а з листом: «Звернення Свято-Вознесенського Банченського чоловічого монастиря до Святішого Патріарха Кирила та Святішого Архиєрейському Собору РПЦ».
Вважаю доречним порівняти це послання, написане людині, якого відправник вважає єретиком, з іншим листом, відправнику якого – Патріарху Філарету, оголошена анафема.
Отже, Лонгин пише «єретику» Кирилу: «Ваша Святосте, зі смиренням просимо Вашого святительського благословення, випрошуючи Ваших святих молитов, просячи у Вас вибачення. Ваша Святосте, ми неодноразово зверталися до Вас із проханням почути нас і зрозуміти наш біль, адже ми щиро бажаємо залишитися в лоні нашої Російської Православної Церкви Московського Патріархату».
А владика Філарет пише тим, хто його анафемував, звертаючись виключно за офіційними титулами: «Предстоятелю Російської Православної Церкви, Патріарху Московському і всієї Русі Кирилу, єпископату Російської Православної Церкви».
Цікаво, що архиєпископ Лонгин, сам того не усвідомлюючи, вчиняє так, як вважає неприпустимим вчиняти Кирилу: адже Лонгин аж ніяк не узгоджує свої дії з повнотою Української Православної Церкви, до якої належить, і звертається «через голову», минаючи Предстоятеля УПЦ Митрополита Київського Онуфрія, до Предстоятеля Російської Православної Церкви.
У перекладі з «візантійського» це означає, що Лонгин: а) ні в гріш не ставить митрополита Київського; б) не визнає УПЦ як таку – ба навіть не згадує цю структуру. Про яку автономію УПЦ може йти мова, якщо саме існування УПЦ ігнорує архиєпископ, що належить до неї, котрий пише Кирилу: «Ми завжди були вірні Вам і нашій Російській Православній Церкві Московського Патріархату».
Цікаво, що через голову Митрополита Київського перестрибує і вікарій Київської єпархії, митрополит Почаївський Володимир, разом з братією Почаївської Лаври, звертаючись до Москви. Він «просить Священноначаліє Російської Православної Церкви про вихід Нашої Православної Церкви з Всесвітньої Ради «Церков» і про припинення будь-якої участі в екуменічному згубному русі». Порушення субординації можна допустити в сільського архиєпископа Лонгина, але митрополит Почаївський міг би безпосередньо звернутися до свого правлячого архиєрея. Очевидно, і Володимир вірить, що ефективність звернення до Митрополита Онуфрія близька до нуля.
Однак є і ще одна причина звернення до Москви безпосередньо: невіра в те, що висунуті ідеї будуть підтримані всією повнотою УПЦ.
Такими ж дивними, як і сам архиєпископ Лонгин, є і його «пропоновані до розгляду пункти» (незвичайне формулювання: якщо людина впевнена у своїй правоті і у своєму праві, вона вимагає, а не пропонує до розгляду):
«1. Вийти нашій Російській Православній Церкві зі Всесвітньої Ради Церков і припинити участь нашої Церкви в екуменічному русі, так як ми не можемо відступити від істини, догматів і правил, затверджених Вселенськими Соборами, віруючи тільки в Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.
2. Анулювати декларацію, прийняту 12.02.2016 року в Гавані (Куба), так як сама зустріч не була узгоджена з Архиєрейським Собором РПЦ, і ми ніколи не визнаємо єретика Папу Римського, як Святішого.
3. Не визнавати Критський лжесобор Православним, так як наша Церква завжди зберігала повноту істини, а на цьому Соборі не було цієї повноти, в його основі лежить екуменічна єресь, яка веде вірних чад Православної Церкви в вічну загибель.
4. Спростувати наклепницький фільм «Матильда», який осквернив святість Царственних Страстотерпців. Це чергова спроба знищити образ ідеальної сім'ї і зганьбити пам'ять святих через сто років після їхньої мученицької кончини».
Залишу ці пункти практично без уваги, проте в першому з них ріже очі «Вийти нашій Російській...», а в останньому викликає подив, яка справа в невеликому українському селі на кордоні з Румунією до того, що виходить на екрани іншої держави, але ж...
Проте, прогин зарахований не був: у підсумковій резолюції Собору нема ані натяку на якийсь розгляд «пунктів» Лонгина. Навпаки, «Визнаючи історичний характер відбулася в Гавані зустрічі Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила і Папи Римського Франциска, Архиєрейський Собор відзначає її важливість у справі об'єднання зусиль щодо захисту християн, що піддаються переслідуванням на Близькому Сході і в Африці».
Всі ці танці з чернечими листами на Соборі допускають й інше тлумачення. По-перше, швидше за все це не цілеспрямоване ігнорування Митрополита Онуфрія, а чітке усвідомлення, що ніякої окремої одиниці УПЦ в системі світового православ'я не існує, а є лише один з внутрішніх структурних підрозділів РПЦ, поряд з екзархатами і митрополичими округами. Всі архиєреї знають, що коли Митрополит Київський служить з предстоятелями помісних Церков, то не в рядах предстоятелів, а серед простих єпархіальних єпископів.
Для повноти картини слід зазначити, що – за інсайдерською інформацією – на Соборі виступив і митрополит Чернівецький Мелетій, який в присутності інших архиєреїв зажадав від Патріарха Кирила пояснень з приводу гаванської зустрічі з Папою Франциском. Однак Кирил різко осадив Мелетія, а Собор за підсумком визнав корисність зустрічі з Папою.
Швидше за все, і демарш митрополита Мелетія, і звернення архиєпископа Лонгина і митрополита Володимира були відправлені зі схваленням Митрополита Онуфрія і консервативної партії в Москві. Тут маємо спробу опозиційної московської партії Тихона Шевкунова похитнути трон під занадто «ліберальним» Патріархом Кирилом, папські амбіції якого давно напружують в Москві багатьох можновладців. Епохальність цих подій Собору полягає в тому, що вони представляють собою першу публічну спробу московських кіл притиснути Патріарха Кирила. Не виключено, що в подальшому цей конфлікт, як і у випадку з іншим відомим мордвином Патріархом Никоном, закінчиться достроковим відправленням на спокій...
А робиться ця спроба руками єрархів УПЦ. З них запит менший, і вони краще піддаються московським маніпуляціям. Така ось тактика промацування диспозиції противника.
P. S. А ось наступна характеристика, якщо це тільки не брехливе підлабузництво, у компетентних органів має викликати пильний інтерес до фігури Героя України архиєпископа Лонгина: «Тільки Господь, наприклад, знає скільки довелося владиці витримати безкінечних мук, тортур, знущань і принижень в катівнях СБУ. А кинули його туди тому, що він даною йому Божою владою не пустив ЖОДНОГО ЧОЛОВІКА Чернівецької єпархії на братовбивчу бойню в зону АТО: «Я прошу вас тільки про одне: об'єднатися і не віддавати дітей на смерть. Наша православна віра не дозволяє нам вбивати один одного. Заради політичних інтересів, заради тих, хто захищає свій бізнес, хто захищає свої керівні посади, хочуть вбивати наших людей, які живуть в світі з вірою в Бога», – закликав мужній єпископ. І по архипастирському благословенню жінки – дружини і матері – перекрили дороги, блокували призовні пункти і в кінцевому підсумку відстояли правду Божу, не ставши співучасниками каїнового гріха» (джерело).
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/open_theme/69381/
