0
За яких умов можливий мир України з Росією, що окупувала частину території нашої держави? Чи може бути мир ЄС із окупантом європейських теренів в обхід держави, на яку напали? На ці та інші питання шукали відповідей учасники семінарів, організованих комісією «Правда, справедливість і відновлення миру між Росією, Україною, спільно з Європейським Союзом». Чотири такі семінари відбулися у Франції та в Україні у 2018–2019 роках за ініціативою християнських інституцій: Коледжу Бернардинів (Париж), Українського католицького університету, Інституту Томи Аквінського, Відкритого православного університету у партнерстві з Радіо Свобода, громадськими організаціями та ОБСЄ. У роботі комісії брали участь громадяни України, Росії, Польщі, Франції, Великобританії, США тощо – богослови, священики, економісти, історики, дипломати, філософи, політологи, громадські діячі.
«Архітектором» Комісії називають богослова Антуана Аржаковського, директора з наукових досліджень паризького Коледжу бернардинів, засновника та екс-директора Інституту екуменічних студій УКУ. Наскрізною темою кожної зустрічі було нагадування про українську ціну російської агресії – понад 13 тисяч загиблих та близько 2 мільйонів внутрішніх біженців, а також про те, що ця агресія дестабілізувала не тільки Східну Європу, а й загальний світовий порядок. Наголошувалося, що необхідною умовою справедливого миру є відновлення суверенітету України на всій її території. 36 пунктів, які сформулювали учасники семінарів, викладені в інтернеті французькою, англійською та українською мовами. Резолюції семінарів вийшли друком під назвою «Росія-Україна: який мирний план між Росією та Україною?». Не так давно видання презентували в Києві. 6 травня цей мирний план представлять у Парижі, а 18 травня презентують у Брюсселі. Документ буде також представлений у Вашингтоні в Інституті миру при Держдепі США.
«Як спільна історія може допомогти загоїти рани минулого?» — тема першого семінару в травні 1918 року. Серед питань були: «Якою є спільна європейська історія від часів Київської Русі?» та «Якими є шляхи взаємного визнання двох національних держав та відмови від імперської моделі?». Наголошувалося, що для досягнення міцного миру необхідний відкритий діалог про спірні питання історії і відмова від міфології винятковості одного народу стосовно іншого. Це допоможе прорвати замкнуте коло хронічного фізичного та інтелектуального насильства. «Ми почали з історії, бо вважаємо, що необхідно назвати речі своїми іменами, виділити глибокі первісні причини конфлікту між країнами, – каже філософ, киянин Костянтин Сігов. – Адже знаємо, що в основі анексії Криму лежить міфологія та ідеологічні конструкції «русского міра від Володимирового Хрещення».
«Спираючись на вже існуючий у Європі досвід франко-німецького і німецько-польського примирення, ми хотіли б використовувати його для початку українсько-російського справедливого і правдивого діалогу», — говориться у резолюції семінару. Освітня робота в даному разі передбачає створення трьох посібників: з російсько-української історії, з побудови миру та верховенства права та з міжконфесійного діалогу й екуменічної еклезіології.
Це не є «швидка справа». Директор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості отець Георгій Коваленко розповів, що перші розмови між французькими і німецькими інтелектуалами про написання спільних підручників з історії почалися ще до приходу до влади нацистів у Німеччині. Коли закінчилася Друга світова, про їхню працю згадали. Деякі з цих людей пройшли дуже серйозні випробування під час війни, але позиції своєї не змінили. А перший підручник був виданий вже у ХХІ столітті. «Насправді надія на успіх – це розуміння, що ми в процесі, який може тривати довго, — переконаний отець Георгій. – Більше того, для християнина, чи просто людини моральної, інтелектуала, є зрозумілим, що цю покроковість не перескочиш. За один день підручник не пишеться. За один день розуміння один одного не настає. До миру треба йти через перемир’я і примирення».
Друга зустріч у жовтні 2018 року відбулася в Києві і була присвячена питанню церковного миру між Україною і Росією. «Дотримуючись євангельських заповідей, Церкви покликані бути миротворцями між ворогуючими сторонами і державами, — йдеться у резолюції семінару. – Виконання цього завдання є неможливим без прагнення говорити нелицемірну правду мовою, зрозумілою суспільствам по обидва боки конфлікту. Ми з жалем змушені констатувати, що Російська Православна Церква повною мірою розділяє відповідальність за формування ідеології конфронтації і небажання прийняти суверенну українську державність і українську націю».
Учасники зустрічі погодилися, що шлях до примирення і стабільності світу пролягає через спільний пошук правди і справедливості. На той час Томос про автокефалію ПЦУ ще не був наданий. Утім ішлося про те, що «поява Помісної Церкви України матиме добрий вплив на Російську Православну Церкву, створить умови для переосмислення нею своєї історії, позбавлення від імперської ідеології і майбутнього міжправославного діалогу в Україні та світі».
«Ми маємо небезпечну тенденцію — Церква втрачає позиції морального авторитету в суспільстві, – нагадує ректор Відкритого православного університетуГеоргій Коваленко. – Кількість українців, які визнають Церкву моральним авторитетом і тих, хто не визнають – в Україні майже зрівнялася. Хоча ще кілька років тому тих, хто вважав Церкву авторитетом, було вдвічі більше». Подібною є ситуація і в країнах ЄС.
«Чи Європа є сьогодні єдиною, чи є вона простором миру, діалогу й порозуміння? – риторично запитує архиєпископ ПЦУ Євстратій (Зоря). — Усе залежить від того, з чим порівнювати. Якщо з тим, що було 80 чи 100 років тому – то так. Але якщо порівняти з тим, що було 10 років тому – вірогідно, Європа відступила назад від ідей єдності і миру. Тому такі процеси як миротворчість для мене особисто нагадують підтримання життя, тепла, руху – що мають бути постійними».
Третій семінар – «Як наблизитись до верховенства права? Яка можлива роль Євросоюзу?», відбувся у червні 2019-го у місті Кан, Франція. Учасники семінару закликали захищати концепцію верховенства права шляхом інтелектуального і етичного зміцнення європейських цінностей. Також — розвивати механізми відповідальності за порушення міжнародних зобов’язань. Для цього переосмислити питання інформаційної безпеки та провадити політичну і просвітницьку діяльність, щоб зміцнити імунітет європейського суспільства до правого і лівого популізму, національного егоїзму і спроб деструктивно впливати на суспільну свідомість.
«Повернення до дотримання норм міжнародного права усіма без винятку країнами має об’єднати зусилля громадянського суспільства і лідерів демократичних держав Європи, — каже Костянтин Сігов. – Форми солідарності громадян Європи – ми переконані в цьому – зможуть об’єднати зусилля всіх, кому небайдужі право на свободу, гідність і безпеку, хто чинить опір нехтуванню цим правом». Пан Костянтин вважає, що світ має переглянути питання рівного права для всіх, а не «більших» прав для «великих країн» і «менших» — для так званих «маленьких». Він акцентує, що усіх відомих війнах між Францією і Німеччиною не було системної історичної асиметрії з точки зору визнання культури, гідності, прав опонента або навіть ворога, як це є сьогодні є в Росії стосовно України. Про те, що війна між імперією і колишньою колонією — це абсолютно інша вагова категорія, ніж свого часу між Францією та Німеччиною, нагадують європейським колегам і інші учасники дискусії.
Вони наголошують, що відновити міжнародний порядок неможливо у співпраці з тими, хто його порушує. Настав час виступити з новими політичними ініціативами, які могли б посилити міжнародне партнерство на основі європейських демократичних цінностей. Необхідно зупинити негативний вплив Росії на міжнародні організації, чию роботу вона блокує, особливо це стосується Ради Безпеки ООН, де Росія має право вето. «Ніяке рішення чи то щодо Криму, чи щодо Сирії не працює через те, що не було пропрацьовано питання врівноваження через голосування ООН і Ради Безпеки. Потрібне вдосконалення міжнародного права», — каже Антуан Аржаковський. А архиєпископ Євстратій (Зоря) нагадує, що між двома світовими війнами була Ліга націй, яка теж створювалася для підтримання миру і порозуміння, утім не виконала своєї місії. ООН не повинна повторити її долі, як і світ не повинен повторити того, що сталося після фактичного розпаду Ліги націй.
На четвертому семінарі, що відбувся в Парижі у жовтні 1919-го, обговорювали можливі мирні виходи з «кризи» в Криму та на Донбасі. Звертаючись до європейського співтовариства, учасники нагадали, що подібною до Криму і Донбасу є тактика сьогоднішнього російського режиму і в інших точках пострадянського простору: у Придністров’ї, Абхазії і Південній Осетії. При тому Москва піддає активній пропагандистській обробці європейців, переконуючи «заради миру» вплинути на жертву агресії. «Слід беззаперечно визнати, що Росія є учасником конфлікту на сході України і провадить гібридну війну проти неї, тому не може претендувати на роль посередника і миротворця. Поступки зі сторони Заходу, відсутність реакції на прямі дії агресора і замовчування статистики не сприяють нормалізації а, навпаки, погіршують ситуацію… Необхідно зрозуміти справжні причини російської агресії проти України – бажання обмежити суверенітет України, зупинити її просування по шляху євроінтеграції і бажання кремлівського керівництва не допустити розповсюдження демократії», — йдеться в резолюції четвертого семінару.
Зазначено, що Європейському Союзу слід виробити довгострокову стратегію трансформації Росії для її реальної демократизації. «Ми переконані, що Росії колись доведеться інтегруватися у велику родину демократичних країн, – йдеться в документі. – Але спершу вона повинна провести в собі роботу з інтеграції демократичних принципів, які вона теоретично прийняла після 1991 року та виправити кривду, вчинену стосовно своїх сусідів».
На кожному з семінарів особлива увага приверталася до політичних заручників у РФ. «Ми згадували безстрашність і мужність, продемонстровані і Олегом Сенцовим, і Ільмі Умеровим, Іриною Довгань, Ахтемом Чийгозом, Романом Сущенком, Ігорем Козловським – багатьма, хто сьогодні залишається абсолютно незаконно в підвалах на Донбасі, в тюрмах Росії, — розповідає Костянтин Сігов. – Важливі свідчення в’язнів сумління про те, що з ними відбувалося й відбувається, у контакті з політичними філософами, інтелектуалами, які можуть краще артикулювати та доносити їх меседжі у ключових столицях світу».
Щоб ЄС усвідомив, що він не є стороннім спостерігачем, потрібна робота дипломатів у спілці з громадськими діячами, інтелектуалами, духовними лідерами. Важливо, що представників Комісії прийняв президент Франції Еммануель Макрон, а на презентації «Мирного плану між Росією та Україною» у Києві був присутній Посол Франції в Україні Етьєн де Понсен. «Ми закликаємо всіх впливових діячів політики, дипломатії, економіки, релігії, медіа та культури, підтримати ці пропозиції та створення структури, що змогла б їх втілювати, — йдеться в резолюції Комісії. – Ми також закликаємо громадянські суспільства, особливо в ЄС, Росії та Україні відреагувати на ці пропозиції, ухвалити їх і всіляко реалізовувати. Так ми разом зможемо уникнути жахливих трагедій минулого століття і створити нову динаміку миру».
Інформація про воєнні дії та їх наслідки мають постійно бути на порядку денному і в політичному вимірі, і в мас-медіа. Для цього пропонується створити спільний незалежний загальнодоступний канал новин. Ентузіастам це не під силу. Відомо, що ворог вкладає в розповсюдження власного «бачення» дуже значні кошти. З нашого боку також потрібні потужні матеріальні та людські ресурси. У резолюції Комісії зазначається, що Україну потрібно включити в європейську систему безпеки і збільшити фінансування миротворчих проектів в Україні та забезпечити міжнародну підтримку фізичної і психологічної реабілітації жертв окупації. Європейським країнам і міжнародним інституціям важливо посилювати підтримку освітніх і просвітницьких програм для громадян і політиків ЄС, з використанням сучасних методів комунікації. Потрібно створити мережу авторитетних експертних центрів України, Росії та інших країн з питань розвитку незалежних ЗМІ, вивчення і аналізу політичної історії, популяризації загальнолюдських цінностей і захисту прав людини в глобалізованому цифровому світі. Врешті решт, реалізація Міжнародної конвенції про припинення фінансування тероризму також є доречною.
Утім, є ключове питання, що відкриє шлях до дієвості рекомендацій Комісії «Правда і справедливість…». Річ у тім, що вони виходять із позиції реальності правди, яка спирається на світоглядно-культурну спадщину монотеїзму. Утім наскільки поширеною є така позиція сьогодні в країнах ЄС – у час «постправди» і «постхристиянства»? Ця духовна спадщина могла б стати спільною світоглядною основою для розуміння несправедливості, що чиниться щодо однієї з країн Європейського континенту. Ці цінності свого часу були закладені в основу Євросоюзу зі страху пам’яті про жахіття Другої світової війни та можливості їх повторення. Чи не вивітрюються вони сьогодні? Чи не змінюються на ідолопоклонство політеїзму, коли «можна все», що в даний момент «вигідно»? У такому разі, до яких маркерів європейської ідентичності варто апелювати Україні, аби бути почутою?
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/exclusive/reportage/79380/
