3
hromadske.ua, 28 беоезня 2020
Поки майже весь світ живе в умовах карантину через коронавірус, а Православна церква Московського патріархату в Україні закликає ігнорувати обмеження, бо «страшна не епідемія вірусу, а гріх, який губить душу», Альберт Цукренко поговорив із архімандритом Кирилом Говоруном.
Кирило Говорун — один із найцікавіших церковних діячів. У минулому — церковний бюрократ, спочатку Московської патріархії, а потім Київській митрополії, а нині — всесвітньо відомий богослов, лектор та професор Loyola Marymount University в Лос-Анджелесі, де викладає теологію, в тому числі працівникам американської кіноіндустрії.
Про свідомість у релігії, закриту церкву, теорії змови та карантин як можливість подумати про щось більше — у спеціальному випуску програми «Альберт на карантині».
Пандемія — тема, що хвилює людей на обох півкулях. Ви зараз у Лос-Анджелесі, який режим у вас?
Днями губернатор штату і мер міста оголосили про новий режим перебування по домівках. Він називається «Краще бути вдома». Це означає, що всім рекомендовано залишатися вдома, виїжджати і виходити за межі будинків лише за необхідності щось купити поїсти чи в сходити в аптеку. Але при цьому дозволяються пробіжки, тому що у нас тут всі ведуть активний спосіб життя, але якщо зберігати дистанцію, і прогулянки на велосипеді. Власне я цим правом збираюся скористатися, покататися на своєму велосипеді.
Тобто режим не жорсткий? Жодних комендантських годин, перевірок?
За порушення цього режиму загрожує штраф і навіть ув’язнення, але поки що не так жорстко, як в Європі.
Ви робили якісь запаси?
Ні.
Не боїтеся, що буде пізно?
Ні, не боюся.
Бо у нас гречки вже немає...
Ну, у нас теж. Я ходив у супермаркет нещодавно. Дві третини полиць порожні, але налагоджують систему поставок. І губернатор, і мер у своїх оголошеннях просять нічим не запасатись, тому що будуть регулярні поставки і аби люди просто не створювали зайвого ажіотажу.
Крім того, у нас тут дуже зручна доставка, все можна по інтернету замовляти. Цей напрямок якраз дуже сильно підсилився. У Лос-Анджелесі ввели нові політики доставки, і коли доставляють щось додому, то не передають у руки, а просто залишають біля дверей. Це дуже зручно, правильно, розумно.
А у вас немає чогось на кшталт тривожної валізи? Ми збирали тривожні валізи в 2014...
Немає. Я в цьому сенсі покладаюся на волю Божу, і сподіваюся, що необхідність щось запасати — це більше ажіотаж, аніж здоровий глузд. І тут треба більше скористатися здоровим глуздом.
Університет, в якому ви зараз викладаєте, закритий на карантин?
Так, як і фактично всі американські університети. Вони не те що зачинені — це називається навчання в онлайн-режимі.
Всі студенти залишилися вдома. У нас минулого тижня були канікули, і студентам не радили повертатися з канікул до університету. Кампус закрили, головне приміщення університету закрили, бібліотеку, на мій превеликий жаль, закрили.
Ми спілкуємося зі студентами онлайн, і робота продовжується, тільки вона — у віртуальному просторі. І, мабуть, це створює такий потужний імпульс, щоб і надалі, після цієї пандемії, більше робити наголос саме на таких віртуальних процесах навчання.
Світ зміниться в цю сторону після пандемії?
Світ уже змінився. Ми просто цього не знаємо. Ніхто, мабуть, не зможе передбачити, що саме буде вже навіть через місяць. І очевидно, що багато процесів зміниться, в тому числі в навчанні.
Як ви взагалі переживаєте цей час? Вам не нудно? Чи навпаки ви зараз можете робити те, що відкладали постійно на потім?
Я мав зараз прилетіти з Індії і за 5 днів мав летіти до Токіо, до Японії. І в мене взагалі дуже насичений поїздками режим, а тут, нарешті, я можу посидіти більше ніж 2 тижні вдома, чого вже давно не було, і подоробляти якісь справи.
Я зараз закінчую роботу над одним великим книжковим проєктом для Великої Британії. І це чудова нагода. Зараз, знаєте, період Великого посту, і це чудова нагода і попоститися, і порозмірковувати, і спокійно попрацювати, і помолитися. Я кожну хвилину отримую задоволення від цього.
І у вас немає такого синдрому відміни подорожей?
Ні, навпаки. У мене інше явище. Це просто я глибоко видихнув, і тепер, мабуть, краще не вдихати. Видихнув і просто насолоджуюся спокоєм. І раджу всім. Це така чудова нагода.
Хто вас оточує? Є хтось, хто турбуватиметься про вас, якщо, не дай Бог, ви захворієте?
У цьому випадку турбуватиметься, мабуть, система охорони здоров’я Каліфорнії. Вона дуже гарна, і вже зарекомендувала себе дуже добре.
У мене більше віртуальних друзів. Я зберігаю стосунки з багатьма в Україні, особливо зараз. Глобальний світ скомпрометував себе через цей вірус, але, з іншого боку, глобальність набуває іншого виміру, вона стає більш віртуальною зараз. Всі більше спілкуються одне з одним онлайн і відчувають, що поруч знаходиться багато друзів із різних країн. Тому, мабуть, це не криза глобальності, це те, що трансформує глобальність в якусь іншу модальність, в якийсь інший режим.
Що з релігійними установами зараз в Лос-Анджелесі?
Є така американська організація — Рада з міжнародних стосунків, яка збирає, в тому числі, і релігійних лідерів, і вони обговорюють різні проблеми сьогодення. І нещодавно в нас була телефонна конференція, де ми обговорювали участь релігійних організацій у цій кризі, і дуже цікаві голоси лунали від різних громад, від різних релігій. Дуже багато було голосів від мусульманських громад, і всі, звичайно, переживають за те, що відбувається, намагаються якось допомогти.
Зараз дуже багато розповсюджується забобонів саме на релігійному ґрунті, причому не лише у православ’ї. Наприклад, серед індуїстів зараз розповсюджується забобон, що якщо пити сечу корови, то це допомагає від коронавірусу, тому що корова — це священна тварина в Індії. Ось цих релігійних забобонів у кожній релігійній традиції зараз купа. Вони повилазили всі, як гриби після дощу.
У хвилини паніки архаїчне виходить назовні.
Притомні релігійні діячі, лідери намагаються заспокоїти свою паству і показати, що треба довіряти медицині, треба довіряти лікарям і просто спокійно діяти в цій ситуації згідно з рекомендаціями, і це допомагає.
В нас у Каліфорнії зачинені практично всі храми. Незрозуміло, що буде з Пасхою, тому що західна Пасха на тиждень раніше, ніж православна. Ще точно буде криза, і як на це будуть реагувати і що будуть робити місцеві церковні очільники, поки що невідомо. Але можна зрозуміти, очевидно, що богослужіння будуть проводитись або в дуже камерному режимі, або віртуально.
Те, що на Заході одразу, без розмов закрили храми — це про що свідчить? Що там більш відповідально ставляться до таких ситуацій чи просто більш світське суспільство? І духовне життя — це не те, заради чого варто ризикувати суспільним здоров’ям?
Мабуть, і те, й інше. Я би не сказав, що в Америці — світське суспільство. Це навіть дуже релігійне суспільство, але люди свідомі того, що відбувається, хоча й лунає окрема критика.
Відомо, що і президент Трамп із самого початку відреагував на цю кризу з великим скепсисом, що це начебто придумали демократи, аби нагнати жаху на людей. І його підтримали багато консервативних християн в Америці — євангеліків, які дуже подібні до наших православних фундаменталістів і в них риторика дуже співпадає. Вони розповсюджують теорії змови, що це придумав якийсь маніпулятор, що нічого страшного немає. І ці голоси до цього часу, до речі, лунають. Але це, все ж таки, маргінальні голоси, і більшість церков різних традицій, всі релігійні традиції одностайно підтримали заходи з карантину задля того, щоб обмежити цей вірус.
У нас такі голоси, я би сказав, скоріше в мейнстрімі. Києво-Печерська лавра закликає ігнорувати карантин...
Такі радикальні голоси, що закликають усе ігнорувати, що це просто придумали масони — це дуже маргінальні голоси. Ніхто так не говорить. Всі розуміють, що треба щось робити, просто кожен по-своєму розуміє міру ізоляції.
До речі, якраз Українська Православна церква (Московського патріархату — ред.) показала, що ця криза, як лакмусовий папірець, виявила тенденцію, яка вже декілька років спостерігається, аби ставати більш фундаменталістською, більш консервативною церквою, ніж вона була за часів митрополита Володимира. Можливо, я випереджаю якось ваше запитання, але Православна церква України продемонструвала більшу відкритість, більше розуміння небезпеки, яка пов’язана з цим вірусом, ніж та, що колись була за часів митрополита Володимира.
Українське суспільство досі дуже прихильно ставиться до церкви як до інституту. Вона на перших позиціях у рейтингу довіри. Як ви для себе це пояснюєте? Це досить незвично, на фоні інших європейських держав, ми все ж хоч і периферія, але Європи.
Є різна статистика. Якщо ми візьмемо, наприклад, православні суспільства грецьке, румунське — там подібна ситуація, там довіра до церкви вища, ніж довіра до будь-якої політичної сили або до будь-якої політичної інституції навіть. І це нормально.
Це можна пояснити дуже просто: церква не є політичним інститутом. Вона не передбачає якусь політичну програму. Вона за межами політики, принаймні має бути. Людям важливо розуміти, що є щось за горизонтом того, що вони спостерігають у політичному житті, і це — церква. І це добре.
Єдине, що часто це буває не через те, що церква щось робить, а навпаки — ця довіра залишається всупереч тому, що робить церква. Церковні очільники можуть робити багато помилок, робити якісь необачні заяви і якісь політичні дії, і це, звичайно, йде всупереч із позаполітичним характером церкви. Але люди все одно розуміють, що ці політичні дії й заяви — це лише оболонка, а всередині церква залишається церквою.
Для людей важливо мати десь, навіть в підсвідомості, в якомусь кутку свого розуму, сподівання і думку про те, що є щось у цьому нашому житті, що виходить за межі того хаосу, який ми спостерігаємо довкола себе.
Уявімо собі апокаліптичний сценарій: пандемії поширюються одна за одною, всі сидять по домівках, постійно діє якась комендантська година. Людям заборонено збиратися, все відбувається онлайн. Це буде кінець церкви?
Звичайно, ні. Церква пережила набагато гірші часи. Звичайно, це велика трагедія для багатьох людей, особливо, для тих, хто втрачає близьких. Але в цій трагедії є інша, зворотна сторона — люди почали більше проводити час у родині одне з одним, більше часу з дітьми. От я вийшов пару днів назад на двір — і я ніколи стільки родин із маленькими дітьми надворі не бачив. Вони на велосипедах їздили, якогось м’яча ганяли тощо.
У людей з’явився час на те, щоби почитати книжку, поспілкуватися одне з одним, навіть якщо це онлайн. І ця криза дає можливість людям повернутися до якихось базових речей, про які часто забувають або вже підзабули, через технології, через цей глобальний рух.
У мене немає жодної критики щодо глобалізму, я, мабуть, один із найбільш глобальних церковних діячів, увесь час їжджу. Але якщо чесно, це, звичайно виснажує, це важко. Тому дуже добре мати такі перерви, як зараз, щоб посидіти, трошки подумати над більш важливими речами.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/79473/
