39
"Дзеркало медіа", 1 травня 2020
Писанка – геніальний витвір народного мистецтва, своєрідний код і духовний символ нашого народу, що пройшов крізь тисячоліття й зберігся як традиційний вид національного образотворчого мистецтва в Україні й серед українців, які живуть у різних країнах світу.
Символічним пам`ятником національному оберегу став єдиний у світі Музей писанкового розпису в Коломиї, урочисте відкриття якого відбулося 24 жовтня 1987 р. в приміщенні церкви Благовіщення – пам’ятки архітектури кінця ХVІ ст. (1587 р.). Створенню мистецького закладу передував тривалий шлях наполегливої пошукової й збиральницької праці наукових співробітників Коломийського музею Гуцульщини (тепер Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського), філією якого і є Музей писанкового розпису.
Усвідомлюючи небезпеку цілковитого знищення одного з найдавніших видів народного образотворчого мистецтва, що в тодішнього тоталітарного режиму асоціювався насамперед з релігією та українством, коломийські музейники ще в 70-их роках ХХ ст. розробили неофіційну програму, основною місією якої було зібрати писанки з тих сіл, де ще збереглася традиція їхнього розпису, зафіксувати носіїв та звичаї й обряди, пов`язані з цим мініатюрним народним розписом. Зазвичай, це були далекі гірські села, куди не сягало око радянської влади. Не в одній експедиції, зокрема, побували головний охоронець фондів КМНМГП ім. Й. Кобринського Любомир Кречковський, заступник директора з наукової роботи Василь Стефанко, науковий співробітник музею Василь Ласійчук – перший завідувач Музею писанкового розпису.
(На фото: Одне з відряджень наукових співробітників Коломийського музею Гуцульщини.
Головний охоронець фондів Любомир Кречковський, відомий писанкар Іван Семчук , заступник директора з наукової роботи Василь Стефанко, музейний фотограф Микола Хвостіков (с. Замагора Верховинського р-ну, 1975 р.)
Активна пошукова й дослідницька праця тривала також у 80-их роках, зокрема і в фондах музеїв України (зокрема, в Національному музеї українського народного декоративно-прикладного мистецтва, Київському історичному музеєві, Полтавському краєзнавчому музеї, Музеї Івана Гончара)...
(на фото: Відкриття Музею писанкового розпису. 1987 р.Коломия, Церква Благовіщення).
Важливу роль у збереженні писанкарства відіграв метод консервації сирого яйця, винайдений у 1973 р. вже згаданим Любомиром Кречковським і лаборантом фондів музею Гуцульщини Марією Боледзюк. Цей винахід дав можливість продовжити життя крихким експонатам, що дозволило паспортизувати й інвентаризувати писанки та виокремити їх у самостійний відділ, що став окремим музеєм. До того часу писанки в музеї зберігали тільки як допоміжний фонд.
(на фото: Відкриття Музею писанкового розпису в приміщенні церкви Благовіщення, 1987 р.).
Ідея створення музею виникла в музейників ще на початку 80-их років минулого століття й була схвалена владними структурами різних рівнів. Тематико-експозиційний план розробила тодішній директор Коломийського музею Гуцульщини Ольга Кратюк. Для експозиції майбутнього музею, що в той час мав показати тільки художню цінність писанки, було обрано приміщення церкви Благовіщення, завдяки чому вдалося зберегти унікальну сакральну споруду. Коломийські митці Василь Андрушко й Мирослав Ясінський, не порушуючи загальної цілісності церковного простору, створили проєкт експозиції музею, який гармонійно вписався в інтер`єр церкви й отримав схвальні відгуки як мистецьких, так і владних структур.
(На фото: Церква Благовіщення - пам'ятка архітектури кінця XVI ст., в приміщенні якої в 1987 р. було відкрито Музей писанкового розпису).
Колекцію музею було сформовано на основі писанок народних майстрів Гуцульщини, гірської частини Буковини та Покуття. А початок формуванню збірки майбутнього музею поклали сорок писанок з Космача – відомого осередку писанкарства Гуцульщини, зібрані ще в 30-их роках ХХ ст. першим директором коломийського музею Володимиром Кобринським.
Поява музею в той час мала величезне значення для збереження цього давнього виду народного мистецтва й відродження традицій писанкового розпису. Адже практично на всій території України, за винятком локальних осередків Карпатського краю, писанкарство було втрачено. Відкриття музею було настільки резонансним і вагомим явищем, що зацікавлення писанкою поширилося не тільки за межі Карпатського краю, а й України. В останні роки радянської доби про писанкарство говорили навіть на всесоюзних конференціях, зокрема наукові співробітники музею Любомир Кречковський, Марта Базак і Василь Ласійчук.
(на фото: відкриття Музею писанкового розпису в приміщенні церкви Благовіщення, 1987 р.).
(на фото: Експозиція Музею писанки у церкві Благовіщення)
У 1990 р. експозицію музею демонтували, а будівлю церкви передали релігійній громаді. Впродовж кількох років музей містився в непристосованому для нього приміщенні. Тож постала нагальна потреба в новій спеціальній будівлі для музею, який уже був відомим серед широкого кола мистецтвознавців, музейників, туристів не тільки в Україні, а й світі.
Наполегливі звернення директора Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського Ярослави Ткачук, адресовані урядовцям різного рангу, врешті-решт досягли результату. Завдяки розумінню й сприянню голови Івано-Франківської ОДА Михайла Вишиванюка, в Коломиї спорудили найбільшу у світі писанку, висота якої сягає понад 13 метрів. Спроектував будівлю музею, в основу якої лягла ідея коломийського митця Володимира Блащука, івано-франківський архітектор Ігор Шумин.
Нове оригінальне приміщення для музею збудували за рекордний термін – усього за дев`яносто днів. Концепцію сучасної експозиції музею розробила генеральний директор музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського Ярослава Ткачук, а вже згадані митці Василь Андрушко та Мирослав Ясінський розробили проєкт експозиції, який тоді через брак коштів був тільки частково втілений. Як будівельники, так і музейники працювали і вдень, і вночі, щоб встигнути до урочистого відкриття музею у рамках проведення Х Міжнародного гуцульського фестивалю – 23 вересня 2000 р. Того ж дня було освячено й скульптуру «Різдво» коломийського митця Романа Захарчука. Створена з білого мармуру, вона уособлює народження нового життя в образі Божої Матері з Дитятком у символічному овалі, що нагадує яйце.
Відтоді унікальний музей став справжньою візитівкою міста й області, які стали називати писанковими. Сучасне оригінальне приміщення та унікальні експонати приваблюють шанувальників мистецьких надбань не тільки з України, а й з понад 60 країн земної кулі, зокрема з Польщі, США, Канади, Німеччини, Австрії, Італії, Ізраїлю, Австралії, Франції. У середньому щороку його відвідує близько ста тисяч відвідувачів.
(на фото: Музей писанкового розпису освячує св. п. владика Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ Павло Василик, 2000 р.).
(на фото: Мирослав Ясінський і Василь Андрушко розпис купола розпочали з одного з найдавніших писанкових мотивів- восьмикутною зіркою, що символізує зображення сонця).
За понад тридцятилітню діяльність музей отримав визнання не тільки серед відвідувачів різного віку, соціального статусу, уподобань, а й від багатьох культурно-мистецьких і туристичних інституцій. Зокрема, в 2007 р. Музей писанкового розпису став учасником Всеукраїнської акції «7 чудес України» та отримав спеціальну відзнаку в номінації «Визначна пам’ятка сучасної України».
У 2017 році найвідоміший у світі сайт про подорожі «TRIPADVISOR» відзначив музей «Сертифікатом про досконалість» (Certificate of Excellence), який надали музеєві за високий туристичний рейтинг. Згаданий популярний сайт оприлюднює статистику від 500 мільйонів інформаційних джерел світового рейтингу спеціалізованих закладів туристичної сфери.
Наприкінці 2018 року елемент «Традиція гуцульської писанки» ввійшов до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України, який на розгляд Експертної ради Міністерства культури України було подано Музеєм писанкового розпису та Національним музеєм народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського, а також став партнером проекту «Створення віртуального музею нематеріальної культурної спадщини України», про що засвідчують сертифікати.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/80036/
