1030 років Україна шукала і нарешті знайшла своє місце в цивілізованому світі - Филипович

30.07.2018 19:23 6

1030 років Україна шукала і нарешті знайшла своє місце в цивілізованому світі - Филипович

"Прямий", 28 липня 2018

Україна вважається однією із найрелігійніших країн в світі, оскільки біля 80% українців сьогодні заявляють про те, що вони є віруючими. А київське християнство було дуже близьким до європейських взірців і ніколи не вирізнялося замкненістю і хуторянськістю, особливо в часи, коли воно поставало. Попри це святкувати хрещення Русі-України почали відносно недавно.

Про це в інтерв'ю "Прямому" розповіла релігієзнавець, доктор філософських наук, професор, завідувач відділу історії релігії та практичного релігієзнавства відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Людмила Филипович.

– Хотілося б, щоб ви зі свого боку як науковця охарактеризували сьогоднішні події, які відбуваються в Україні в день відзначення 1030-річчя хрещення Русі-України.

По-перше, я хочу всіх привітати з цим святом. Оскільки 1030 років тому назад Україна, будучи тоді ще Руссю, ввійшла до родини європейських народів. І християнство стало тією ниткою, яка зв’язала всі народи в єдину цю велику родину, яка і досі існує. По-друге, хочу сказати, що це, без сумніву, історичне свято, і це велика дата. Я не знаю, якою ще датою Україна може похвалитися, що сягає аж тисячолітньої сивини.

Ці всі 1030 років Україна шукала і нарешті знайшла своє місце в цивілізованому світі. Без християнства в ті часи це було неможливо. А зараз це є не тільки історичною традицією, а і способом життя, і способом мислення мільйонів людей як в Європі, так і за її межами. І дуже добре, що Україна не знаходиться на узбіччі історичного процесу, а є активним учасником цього процесу.

Якщо би ми порівняли, скажімо, Україну з іншими країнами стосовно її віри, стосовно її християнськості, то, без сумніву, порівнюючи навіть з іншими європейськими країнами, Україна вважається однією із найрелігійніших країн в світі. Оскільки біля 80% українців сьогодні заявляють про те, що вони є віруючими. І з цих 80%, біля 90 – це, власне, є християни. Тому сьогоднішнє свято стосується переважної більшості населення України. І по-різному ми святкуємо всі це свято. Сьогодні вже воно буде завершуватися. Оскільки і протестанти долучилися, і вчора хода пройшла, ми знаємо, представників Української православної церкви Московського патріархату. У всіх храмах греко-католиків, католиків проходять святкові дні. Тобто це, ми можемо сказати, всеукраїнське свято.

– На вашу думку, як змінилося ставлення за останні роки до цієї дати, до самого проведення свята? І що цьому сприяло, якщо це в позитивному плані воно змінилося? Якщо ні – можливо, у вас інша думка.

Бачите, саме свято почали не так давно відзначати, десь у ХІХ столітті. На початках, без сумніву, оскільки частина Україна входила до складу різних імперій, по-різному до цього свята ставилися. Найбільш пишно і найбільш урочисто це святкувалося в тій частині України, яка входила до складу Російської імперії. Але від 1917 року майже ніхто про це не говорив. Лише тільки в 1988 році згадалося, що прийшла велика дата – тисячоліття хрещення Русі. І тоді чи не вперше церква була повернута в публічну сферу.

– А ви не пам’ятаєте, хто згадав цю дату вперше? Це було зі сторони Московії, чи це все-таки у Києві більше згадували?

Наскільки я пам’ятаю, про цю дату згадала не церква, а згадали світські вчені. Зокрема, мені здається, це був Петро Толочко, який дуже багато писав про християнський Київ. І раніше ж неможливо було відзначати без узгодження з партійними органами. І тоді, без сумніву, саме за ініціативи світських діячів, світських істориків підтримала цю ідею церква, і дав згоду на це святкування центральний орган партійний – це ЦК КПРС. І ми пам’ятаємо, тоді теж дуже урочисто відзначили. Чи не вперше тоді в президії цього величезного дійства сиділи поруч представники партійної влади і церковної влади.

І тоді якраз ще митрополит Філарет (Денисенко) прочитав прекрасну абсолютно доповідь, яка була присвячена тисячоліттю християнства на Русі. Блискуча доповідь, яка не втратила своєї актуальності і зараз. І це було першим кроком, який засвідчував, що країна і, зокрема, партія відмовилися від абсолютного негатування церкви, і повертається церква в наше життя. Але дуже і дуже поступово, і маленькими кроками.

І ми знаємо, що 1988 рік не лише для церкви, а й для всього нашого суспільства, став вирішальним. Оскільки від цього почалися ті процеси, з якими ми пов’язуємо події останніх років. А саме – це свято почали використовувати, як і тоді, не тільки як церковне чи релігійне свято, а й, без сумніву, як частина політичних подій. Тобто на сьогодні ми не кажемо, що це лише відзначення тисячоліття хрещення, це не тільки свято віруючих людей, а це свято, яке має яскраво політичний окрас.

– Як відокремлення Московського патріархату від Київської матері-церкви вплинуло на теоретичну богословську, теологічну науку сьогодні в Україні? Як ви можете сьогодні це оцінити?

Вплив дуже серйозний, дуже суттєвий. До речі, не лише тільки українські богослови переосмислюють історію, тобто з’являється фактично нова історія хрещення Русі. І наприкінці ХІХ, на початку ХХ століття про особливу роль Києва у хрещенні говорили навіть російські богослови і російські історики. Тоді, власне, обговорювались ці складні питання: хто власне є матір’ю-церквою, хто став приємницею тієї церковної влади, яку отримав Київ за тисячу років від Константинополя? Постало питання: де корені цієї християнськості?

І тоді з’явилося два поняття – це київське християнство і московське християнство. І активно саме українські богослови і вчені розробляли цю концепцію київського християнства. Виділили навіть характерні речі і характерні особливості, риси цього київського християнства, яке вирізняє сьогодні українські церкви від московської. І серед них дуже важлива характеристика, як соборноправність, як відкритість, як незамкненість на вузьких ритуалістичних традиціях. І це своєрідна, якщо хочете, навіть свобода мислення в рамках цієї християнськості.

Одним словом, київське християнство дуже близьким було до є європейських взірців і ніколи не вирізнялося замкненістю і хуторянськістю, особливо в часи, коли воно поставало. І хотілося би вірити, що воно йде далі, воно буде саме тим, яке наблизить нас до Європи, наблизить нас до цивілізованого

– Тобто воно повинно бути наближеним більше до такої західної концепції теологічної?

Так воно і було. Тому що ми ж приймали християнство ще нерозділене. Тобто ми його отримали від Константинополя. Але це було Х століття. А розділення на дві гілки – на католицизм і православ’я – відбулося лише в середині ХІ століття, в 1054 році. Тобто київське християнство в собі несе дуже великий промінь екуменізму, поєднаності. Фактичності ніби двома легенями київське християнство мислить. І я думаю, що в цьому плані воно є більш перспективним і скоріше, можливо, відкриється для Заходу, для Європи, щоб показати, що українці не заскорузлі у своїй традиції, а готові її розвивати і розширювати.

– В який період із офіційних історико-теологічних джерел щезло це поняття, як ви сказали, київського християнства? Який це період, хто це зробив, в першу чергу? Це в період радянський чи це в дорадянський період, перед царської імперії?

Це було в дорадянський період. І, до речі, дуже прислужилися зникненню слави Києва в хрещенні Русі українські богослови. Я маю на увазі Феофана Прокоповича і Яворського, які запропонували Петру І тоді таку "геніальну" ідею: а хто є "третім Римом"? І вони розробили цю концепцію. І тоді вперше прозвучала ідея, що Москва є спадкоємницею Рима, що два Рима пали. Другий – Константинополь. І вся слава, і вся сила переходить в руки саме "третього Риму" – це Москви.

Вони трошки попрацювали над тим, щоб нібито віддати славу України, що ми є "другим Єрусалимом". Але ви розумієте, що в цій ієрархії цінностей, які панували в середньовічній Європі, зокрема на території Київської митрополії, а потім московської, ось ця ідея, що Москва є утримувачем православних традицій, підважувала і підтримувала Московську патріархію тривалий час. А потім у зв’язку з подіями 1917 року потихеньку зникла ця ідея.

Але от уже від початку, коли Москва знову згадала про свою славу, зараз ми знаємо, що це все перетворилося і трансформувалося в концепцію "русского мира": ті самі ідеї, що центром всесвіту є Москва, що вона єдина, яка може утримати цю традицію православності, яка може дати світло всім народам. І з цією ідеєю, ми бачимо, Москва приходить не лише тільки до України, а й до багатьох інших країн. І в результаті того вторгнення – ідейного, ідеологічного вторгнення – виникають лише тільки конфлікти і непорозуміння.

Як повідомляв "Прямий", президент України Петро Порошенко на урочистостях з нагоди 1030-річчя хрещення Київської Русі-України запевнив, що влада не втручатиметься у суто внутрішні церковні справи, проте й іншим державам не дозволить цього робити.

28 липня під час урочистих заходів з нагоди відзначення 1030-річчя хрещення Київської Русі – України представники делегації Вселенського Патріархату повідомили, що Материнська Церква розпочала процедуру надання автокефалії Українській Православній Церкві.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/72016/

Следующая новость
Предыдущая новость

Качественные детали для аппаратов УЗИ от производителя Компания, завоевавшая доверие азартных игроков! Качественный металлопрокат от компании "Будсервис" по доступной цене Домашня зарядна станція для електромобіля Получение клиентского статуса и соответствующие привилегии

Публикации