90
"Фотографії старого Львова", 26 грудня 2018
У ході українсько-польської війни, яка тривала аж до 17 липня 1919 року, було повністю зруйновано Лавру св. Антонія Печерського в Скнилові.
Ієромонах Никифор у своїх спогадах так описує знищення монастиря: «Було це вночі з 19 на 20 грудня 1918 р. У монастирі ночували українські війська з наддніпрянських відділів. Утім, по півночі, около години пів другої, рознеслось «Горить!». Огонь усе знищив. Поляки зайняли монастир і окопались, а головно крилися в пивницях. Українські батареї почали бити і розвалили до решти будинки, що ще стояли. У пивницях крилося сім монахів і сім хлопців та в смертельному страху очікували кінця. На щастя, нікого не забили, ані не ранили, але всі втекли вночі під градом куль. Перед тим поляки монастир розграбували. Братів Венямина і Пахомія тяжко побили, а о. Никонові і ще трьом братам казали в білий день серед куль нести свого раненого до Львова. Зреквізували худобу, а до курей стріляли на «раз, два, тши». Увесь же дорібок багатьох літ згорів. Годі описати знущання, які перетерпіли наші брати. Очевидно, відшкодування не одержали жодного».
[Спомини про Скнилів // Ясна путь. — 1936. — № 7–8. — С. 18–19.]
Вцілілі монахи перебралися до монастиря Святого Йосифа на вул. Петра Скарги (а нині вул. Озаркевича). У такий спосіб о. Климентій став настоятилем великого монастиря, при якому ще й була група дітей-сиріт. У кінці весни 1919 року постало питання про новий осередок, оскільки монастир Святого Йосифа не мав можливості забезпечити всім необхідним таку кількість людей. «Літопис» передає, що монахи побоялися переселятись на Збоїща, де був куплений будинок для потреб сиротинця, оскільки були ще надзвичайно перелякані подіями у Скнилові. Тоді було вирішено, що редемптористи з Унева переселяться до Львова на Збоїща, а в Уневі буде зорганізована Лавра монахів-студитів.
Пам’ятний хрест на місці Скнилівської лаври. Фото Галини Терещук
Монахам-студитам в Уневі Митрополитом було подаровано, як передає монастирська хроніка, написана ієромонахом Теофаном, «на власність у посідання великий Монастир із церквою, посвяченою Успенію Пречистої Діви Марії, великі забудови господарські, поля ораного 75 моргів, ліса грубого ріжногорода дерева 200 моргів і млин. То була колись Митрополитів палата в гарнім положеню під лісом, де рівночасно є Чудотворне джерело, котре випливає з-під головного престола в церкві та пливе рупорами попід церкву вздовж і випливає сильним великим джерелом під балконом за монастирською великою забудовою.
На джерелі є велика статуя Матери Божої Непорочно Зачатої, саме джерело сильно вибухає, а довкола бетон, де рурою желізною випливає вода до ставу поза будинком Монастиря.
Над статуєю Матери Божої є балкон, де в часі відпустів відправляється звичайно співана Служба Божа, акафісти в честь Матери Божої та голосяться проповіді. А крім того балкону, у часі відпустів роблять другий балкон для співаків (хору), а перед балконом є велика площа для паломників, що може помістити около 50 000 людей.
Відпусти відбуваються щороку, на УспеніяМатери Божої — головний, а на Вознесеніє Христове — менший, почавши від 1920 року».
[Монастирська хроніка, писана ієромонахом Теофаном, настоятелем монастиря в Скиті св. Андрея Студійського Уставу в Лужках // Музей народної архітектури та побуту у Львові — спадщина митрополита Андрея Шептицького: матеріали наук. конф. з нагоди 150-ліття від дня народження Митрополита Андрея Шептицького. — Львів: Колесо, 2016. — С. 277].
Свято-Успенська Лавра в Уневі почала діяти після 28 серпня 1919 року, після свята Успіння Пресвятої Богородиці. Немає фактів чи спогадів, що в цей час відбулися тут урочистості з посвячення чи відкриття. Як подає «Літопис», брати-монахи почали заселятися до Лаври 29 серпня 1919 року. Настоятелем нового осередку було призначено о. Климентія. Тут зауважимо, що на цей період не було жодних канонічних документів, згідно з якими Лавра в Уневі отримувала всі законні підстави до функціонування. Такі документи з’являться пізніше — 1925 року. Тоді ж офіційно о. Климентій буде призначений ігуменом. Натомість, до цього часу, назва «Свято-Успенська Лавра в Уневі» є умовною та діє згідно з усною традицією, яка також визначає о. Климентія ігуменом. Сам о. Климентій у статті про чернечу традицію і Митрополита, яка написана 1926 року, пише про Унів тільки як прихисток монахів, не згадуючи при цьому нічого про Лавру.
Митрополичі палати в Уневі. Фото зі збірки колекціонера Юрія Завербного
[Шептицький Климентій, о. Митрополит Андрей і обновлення східньої чернечої традиції // Богословія.— 1926.— Т. ІV, кн. 1/2.— С. 154].
Зауважуємо це, щоби не вводити в оману читача, який у науковій літературі може натрапити на твердження, що лиш 1926 року о. Климентій став ігуменом Лаври, а сама Лавра, за декретом Митрополита Андрея, також заснована того року.
Коли студити перебралися до Унева, брати Шептицькі заснували Товариство «Студіон». Організація носила релігійно-харитативний характер, до неї могли належати і духовні особи, і миряни. Як свідчать установчі документи, «Товариство мало на ціли забезпечити маєток при монастирі, бо, під впливом російської революції, побоювалося ріжних реформ, які могли спричинити конфіскату майна монастирського. А що товариства, як такі, мали більші ґваранції щодо посідання майна, то в данім случаю була слушна причина основання «Студіону» [ЦДІА України у Львові.— Ф. 684, оп. 1, спр. 3298.— Арк. 5зв., 14зв.; Оп. 2, спр. 85.— Арк. 56, 87].
Восени 1919 року брати Шептицькі почали писати новий «Типікон» Лаври в Уневі під назвою «Установи (конституції) Успенської Лаври в Уневі». Назва «установи», «конституції» є пов’язана з тим, що канонічне право установлювало таку назву для документа, яким необхідно врегульовувати норми поведінки монахів.
Генерал Станіслав граф Шептицький та Ганс фон Беселер 27 жовтня 1917 році у Варшаві
Підстав творити досконаліший документ, яким повинні були керуватися монахи-студити, було кілька. Перша і найголовніша — та, що 1917 року було оновлене канонічне право Католицької церкви. Кодекс канонічного права взірця 1917 року, відомий як «Codex Iuris Canonici, Pii X Pontificis Maximi iussu digestus, Benedicti Papae XV auctoritate promulgatus», було прийнято 27 травня, а увійшов у дію пізніше — 27 травня 1918 року. Згідно з процедурою, слід було привести до відповідності всі церковні документи, які стосувалися регулювання справ, що підлягали змінам. Нововведення стосувалися також монашого життя. Іншою підставою, яка вимагала удосконалення, було те, що попередній «Типікон» не зовсім відповідав «духу» східного монашества, що його намагався відновити Митрополит Андрей. Певні пропозиції щодо вдосконалення «Типікону» висловлював у листах о. Леонід Фьодоров. Самі листи опубліковані у збірці документів «Митрополит Андрей Шептицький і греко-католики Росії. — Книга 1. Документи і матеріяли, 1899–1917» [Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2004. — 973 c.]. Детально ця тема також проаналізована ієромонахом-студитом о. Севастьяном Дмитрухом.
[Дмитрух С.,«Єрм. Климентій Шептицький про молитву в «Типіконі» та «наших звичаях» монастирів студитського уставу» / єрм. Севастьян (Дмитрух) // Архимандрит Климентій (Шептицький): Тематичний збірник Святопокровського жіночого монастиря Студійського Уставу. – Вип. 6. – Львів, 2001. – С.67 – 75].
Брати Шептицькі закінчили працю над «Типіконом» 1920 року. Оскільки він не з’явився друком, а мав рукописний варіант, був він маловідомим і не аналізувався раніше науковцями. Також не зберігся оригінал, а є лише доступною рукописна копія, зроблена невідомим автором. Тільки нещодавно він був підготовлений до друку монахами-студитами і виданий: [Типікони / [Ред. кол.: єрм.Венедикт (Валерій Алексійчук)), єрм. Теодор (Тарас Мартинюк), схм. Іриней (Іван Волошин) та єрм. Юстин (Юрій Бойко)]. — Львів: «Свічадо», 2007. — 140 с.]. У переписаному тексті додатково містяться східні монаші звичаї, оригінал листа Конгрегації для справ Східної Церкви до Митрополита Андрея Шептицького відносно монахів Студійського Уставу та копія листа архимандрита Андрея до ченців Унівської Лаври щодо літургійних питань. Ці документи також опубліковані як додатки у «Типіконі» [Типікони. — C 129–136].Також збереглося кілька фрагментів вступу до «Типікону», датованих 8 листопада 1920 року, один із яких опубліковано.
[Митрополит Андрей Шептицький: життя і діяльність. Церква і церковна єдність: документи і матеріали, 1899-1944. — Т. І. — Свічадо, 1995. — С. 188].
![Митрополит Андрей граф Шептицький, о. Климентій, о. Олександр Бачинський з духівництвом та молодими богословами. Фото зроблене у 1918 р., після повернення братів Шептицьких до Галичини (з архіву родини Бачинських)]](http://pravpost.org.ua/wp-content/uploads/2018/12/41.jpg)
Митрополит Андрей граф Шептицький, о. Климентій, о. Олександр Бачинський
з духівництвом та молодими богословами. Фото зроблене у 1918 р., після повернення братів Шептицьких до Галичини (з архіву родини Бачинських)]
Подаємо один із фрагментів з архівних документів:«Монаше житє має одно правило — Євангелиє Ісуса Христа і одну ціль – спасенє душі. Щоби певнійше і совершеннійше сю ціль осягнути, кождий, хто хоче посвятитися монаршому житю в нашім братстві, нехай знає, що обов’язком його є через щоденне читанє і пильне розважанє черпати з Євангелія монашого духа, аби по можности у всім якнайвірнійше наслідувати примір і ради Господа Нашого Ісуса Христа; най буде готовий житє своє покласти для спасення братів. Відданий житю молитви і праці, нехай шукає лишень Ісуса Христа і то розп’ятого».
[Архів монастиря Студіон у Римі (без назви фонду і номера папки), Установи (Конституциі). Вступ митрополита Андрея Шептицького, 8 листопада 1920, копія, док. 1.]
Митрополит Андрей (Роман) Шептицький, Анна Шептицька, Ізабела з Собанських Шептицька, Андрій Шептицький, Ядвіга з Шембеків Шептицька, Марія Шептицька (пізніше Старовейська), Ванда (с. Ванда) Шептицька, Марія Шептицька, Ядвіга Шептицька (пізніше Дембінська), Ян Сильвестр Шептицький, Тереза (с. Тереза) Шептицька, Софія (с. Йосафата) Шептицька, Катерина Шептицька (пізніше Дембінська), Ружа Шептицька, Ян Казимир Шептицький, Х, Олександр Шептицький, о. Климентій (Казимир) Шептицький. Прилбичі, травень 1918 р.
Фото з колекції «Archiwum Szeptyckich» (Власність «Fundacji Rodu Szeptyckich»)
Устав (Установи, Конституції) Лаври в Уневі були прийняті Загальною Радою монастиря та затвердженні Митрополитом Андреєм, як ігуменом студитівта предстоятилем Церкви, декретом від 8 листопада 1920 року. Листом до Конгрегації для Східної Церкви від 6 лютого 1921 року Устав було передано на затвердження Святішим Престолом. Дату листа нам подає о. Климентій у згаданій вже статті «Митрополит Андрей і обновлення східної чернечої традиції». Детальніше про це можна прочитати у статті дослідниці Вікторії Чорнописької, яка є у вільному доступі в Інтернеті:
[Чорнописька В. З. Новаторська ідеологія Климентія Шептицького у розвитку студитських монастирів у Східній Галичині (20 – 30 рр. ХХ ст.) / В. З. Чорнописька // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Сер.: «Історія та географія». — 2012. — Вип. 43. — С. 8–15]
Цей момент історії також детально описаний владикою др. Теодором Мартинюком, який зазначає, що «деякі особи у Галицькій митрополії поставили під сумнів законне існування відроджених монастирів Студійського Уставу, аргументуючи це тим, що вони не відповідають вимогам нового Кодексу Канонічного Права з 1917 року, зокрема щодо поняття монашого чину (кан. 488). Хоча цей Кодекс не зобов’язував греко-католиків у Галичині, дехто заявляв, що всі монастирі, які не відповідають його поняттям, будуть просто ігноровані. Щоби уникнути непорозумінь та продовжувати справу відродження східного чернецтва, владика Андрей вибрав такий шлях».
[Мартинюк Т. Відродження монастирів студійського уставу та формування Загального Типікону // Музей народної архітектури та побуту у Львові — спадщина митрополита Андрея Шептицького: матеріали наук. конф. з нагоди 150-ліття від дня народження Митрополита Андрея Шептицького. — Львів: Колесо, 2016. — С. 40].
Ружа Шептицька, Ядвіга Шептицька (пізніше Дембінська), Софія (с. Йосафата) Шептицька, Марія Шептицька (пізніше Старовейська), Олександр Шептицький, Ванда (с. Ванда) Шептицька, Митрополит Андрей (Роман) Шептицький, Андрій Шептицький, Ян Казимир Шептицький, Ян Сильвестр Шептицький, Марія Шептицька, о. Климентій (Казимир) Шептицький, Анна Шептицька, Ізабела з Собанських Шептицька, Катерина Шептицька (пізніше Дембінська), Тереза (с. Тереза) Шептицька, Ядвіга з Шембеків Шептицька, Х. Прилбичі, травень 1918 р.
Фото з колекції «Archiwum Szeptyckich» (Власність «Fundacji Rodu Szeptyckich»)
Перш ніж повернутися до участі в цих справах о. Климентія, зазначимо тільки, що у травні 1923 року був надісланий лист секретаря Конгрегації для Східної Церкви кардинала Джованні Таччі Порчеллі (був секретарем Конгрегації у 1922—1927 рр.) до митрополита Андрея Шептицького в справі монахів Студитів. Кардинал висловив задоволення Апостольської Столиці щодо віднови монастирів студійського уставу та заохотив до продовження праці над Типіконом. Це означало, що Шептицькі отримали так званий «декрет–похвалу», який видавався Апостольським Престолом на першому етапі потвердження монаших правил. Таких декретів повинно було бути три. На цьому справа не закінчилася — і ми повернемося до неї, говорячи про 30-і роки та роль о. Климентія у написанні і затвердженні «Типікону» для монахів-студитів. Коротко подамо фрагмент згаданого листа кардинала Джованні Таччі:
«Так С[вята] Конг[регація] поширення віри для справ східного обряду, як і нова Конгр[егація] для справ Східної Церкви, дуже заінтересувала ся ініциативою Вашого Високопреосвящеьствадвигнення і прикрашення Церкви українского народу монашеством чисто східного типу, яким є Лавра Студитів в Уневі; а тому, що Всевишній в очевидний спосіб благословить сі наміри Вашого Високопреосвященства, даючи покликаня до досконалого житямногим, що вступають до сего монастиря, уважаю за відповідне звернути увагу Вашого Високопреосвященства на заховання деяких принципів, яких придержуватися є невідкличною та конечною річчю для доброго успіху святого діла».
[Архів монастиря Студіон у Римі (без назви фонду і номера папки), лист секретаря Конгрегації для справ Східної Церкви кардинала Таччі до митрополита Андрея Шептицького в справі монахів Студитів, травень 1923, прот. 9921/23, копія, док. 9-10]
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/74074/
