0
"Православіє в Україні", 06 квітня 2019
Фото Олександри Коваленко
Колоквіум, присвячений ідеї софійності української культури та Київської церкви, зібрав, здається, неочікувано для самих організаторів, велику кількість людей.
Зала засідань в Інституті філософії на Трьохсвятительській була заповнена і в президії, і в глядацькій зоні. Слухачі приходили і йшли, змінюючи одне одних, але лави бажаючих долучитися до премудрості не рідшали.
Посередині: Людмила Филипович, д.філос.н., проф.., зав. відділу історії та філософії релігії Інституту філософії України, співорганізатор колоквіуму
«Відбулася дуже цікава і серйозна розмова. Чи не вперше зібралися представники світського і релігійного світу — філософи, релігієзнавці, богослови. І міркували над дуже важливою темою. Дійсно, ми шукали те, навколо чого могли об’єднатися українці. Сьогодні з’явилася дуже сильна надія: ми закликаємо до мудрості усіх в різних сферах. І я думаю, що цей пошук, цей рух обов’язково надасть нам можливості досягнути і на індивідуальному, і на суспільному рівні тої омріяної Премудрості Божої».
Співорганізатором, разом з Інститутом філософії та Відкритим православним університетом, виступив і Український католицький університет.
Сергій Йосипенко, д.філос.н., заступник директора Інституту філософії України, співорганізатор колоквіуму
«До нас звернувся УКУ з пропозицією обговорити ідею спільного заходу у зв’язку із посланням Блаженнішого Святослава. І ми підтримали цю ідею, запропонувавши зі свого боку розширити обговорення, оскільки ідея софійності вже давно витала в повітрі. Тому це був наш головний мотив для того, щоб зібратись і серйозно проговорити цю ідею, її застосування, сприйняття і поширення.
Ігор Скочиляс, д.істор.н., проректор з наукової роботи УКУ
«Пропозиція провести спільну дискусію, говорячи мовою церкви, — значить «сісти під смоківницею» і говорити про те, що нас єднає насамперед, говорити категоріями понадконфесійними, міждисциплінарними, говорити з людьми з різних світів, яких насправді об’єднує традиція, віра – віра в минуле, в сьогодення, але що найважливіше – віра у майбутнє.
На наше переконання, УКУ, так само, думаю і ВПУ, об’єднують спільні цінності, об’єднує віра в те, що ми будемо будувати наш український світ. Але для нас важливо, що цей світ будується на християнських засадах, християнських коренях. І ця дискусія, яка ведеться останніми місяцями про категорії, зокрема, минулого чи сьогодення, що ми розуміємо під поняттям «Софійність української культури», що таке Київська церква, київська традиція, що таке київське християнство, що їх об’єднує, можливо, ці категорії є взаємно заперечуючими. Але дуже важливо, що ми сьогодні спільно, «сидячі під смоківницею», свідчили один одному про минуле, сьогодення, але що найважливіше — про майбутнє».
Був у колоквіуму і суто науковий інтерес: дослідити феномен київського християнства, простежити зв’язок філософії з софійністю і софійності з сучасністю та, зрештою, отримати відповіді щодо премудрості від самої Софії, втіленої у формі собору на честь Премудрості Божої.
Із науковими доповідями виступили:
Євген Харьковщенко, д.філос.н., проф. «Софійність київського християнства» — про софійний аспект релігійності християн Київської традиції;
Андрій Зелінський, священик, викладач УКУ, радник глави УГКЦ з питань стратегічних комунікацій. «Ідея софійності у посланні Блаженнішого Святослава, патріарха УГКЦ “Наша Свята Софія”» — про пошук механізмів консолідації суспільства та легітимізації інститутів української влади;
Петро Яроцький, д.філос.н., проф. «Перші київські митрополити софійної ідентичності» — про твір митрополита Іларіона «Слово про закон і благодать» як київсько-руську декларацію про ліквідацію всіх форм дискримінації та як основу патріотизму київського християнства;
Георгій Коваленко, священик ПЦУ, ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості. «Софійність ХХІ століття» — про переклад слова «sofia» сучасною мовою — мовою медіа, FB, Twitter, Instagram;
Олександр Киричок, д.філос.н., доц. «Софійність та філософія: вітчизняний контекст» — аналіз українських текстів, які говорять про філософію як любов до божественної премудрості;
Надія Нікітенко, д.іст.н., проф. «Софія Київська у ракурсі століть: нове про храм» — про достовірність дат постання Софійського собору.
Особливі дебати викликав виступ-коментар о. Андрія Зелінського до послання глави УГКЦ «Наша Свята Софія». Що мав на увазі Блаженніший Святослав, говорячи «наша Софія»? Чи йшлося про храм — Софію Київську? Чи про мудрість як фундамент спільної софійної цивілізації київського християнства — і греко-католиків, і православних? Після дебатів та висловлених думок дійшли думки, що Софію — Божу Премудрість доречно окреслити як фундамент для об’єднання українців, порозуміння між національними елітами та спільний шлях українського народу в майбутнє.
***
Ми живемо у світі, де є тільки згадка про мудрість предків. Однак світ і нині, у ХХІ столітті, залишається софійним, проникнутим мудрістю. Ми маємо просто відкрити очі до сприйняття цієї мудрості. І сподіватися, що премудрість вийде з кабінетів інтелектуалів і стане реальною: «Кличе мудрість на вулиці, на площах свій голос дає,
на шумливих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова свої:
Доки ви, нерозумні, глупоту любитимете? Аж доки насмішники будуть кохатись собі в глузуванні, а безглузді ненавидіти будуть знання?» (Прип. 1:20-22)
Один колоквіум не розв’язав усіх питань, адже «пошук софії, як зазначив у підсумку Сергій Йосипенко, — це пошук невловимого птаха. Але сенс не в тому, щоб зловити цього птаха, а щоб шукати його».
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/75353/
