0У четвер, 20 грудня на офіційному сайті Російської Православної Церкви було опубліковано доповідь Московського патріарха Кирила Гундяєва на єпархіальному зібранні міста Москви. Більша частина доповіді, всупереч встановлено порядку і звичній логіці, стосувалась не питань місцевого керування парафіями міста Москви, а болючого питання для Кирила – церковній ситуації в Україні, за словами очільника РПЦ - “неканонічних” дій Константинополя і “розкольників” в Україні, пише Релігійна правда з посиланням на Духовний фронт.
Кирил зазначив, що в церковному житті України відбулись зміни “пока еще небольшие, но значимые”. Під таким змінами він вбачає зміну влади в Україні, адже недаремно свою доповідь він розпочинає із страшилок про незаконні дії влади і Вселенського Патріарха Варфоломія у період кінця 2018 — початку 2019 року, який, на думку Гундяєва, був “особенно трудным”.
Адже саме у цей час “действовавшая тогда украинская власть попыталась ради достижения своих политических целей принудить Украинскую Православную Церковь к объединению с раскольниками”. І звичайно, що страшна українська влада все впровадила через “антиканоническое вмешательство Константинопольского Патриархата, предпринявшего попытку легализации раскола”.
На цьому страшилки не закінчуються. Далі Кирил у стилі і дусі вже звичної пропаганди ознайомив своїх підопічних із “открытыми гонениями на Церковь”. Ці гоніння проявились у захваті “около 100 храмов”. На останній меседжеж треба звернути особливу увагу. Адже загалом до Православної Церкви України від РПЦвУ добровільно перейшло близько 700 громад, а Кирил озвучує, що “за короткий период было захвачено около 100 храмов”.
Чому він зменшив це число невідомо, адже за доволі короткий термін до ПЦУ приєдналось майже 500 парафій. Навряд і спічрайтер, який готував цю доповідь для свого шефа, використав таку малу цифру, адже це ніяк не підтверджує риторику РПЦ та її філії в Україні.
Утім така помилка може вказувати, що в РПЦ вже самі не розуміють різницю між “захватами” і добровільними переходами. Адже, якщо згадати виступи спікерів Московського Патріархату в Україні, то вони зазначали, що добровільних переходів відбулось менше 100, а всі інші храми – були “рейдерські захоплені”. Утім тепер їх безпосереднє керівництво пошило їх відверто в дурні, і всю колишню риторику звело нанівець. Утім, можливо і сам Кирил визнає, що “захвачены” були лише 100 храмів, а всі інші випадки він констатує як “добровільні переходи”.
Практично Кирило озвучив усі методи, якими РПЦ боролось проти автокефального руху у Незалежній Україні упродовж 30 років, але родзинкою страшилок стали намагання влади заборонити філії РПЦ в Україні “законодательно запретить называть себя “украинской””.
Таке висловлювання викликає відвертий сміх. По-перше, ніхто не забороняв Кіріловій Церкві іменуватись “українською”, вона лише мала вказати у своїй назві приналежність до Москви. По-друге, смішно й те, що сам очільник Російської Церкви, який у своїх виступах неодноразово називав так звану “каноніческую Церковь” “нашей і своєй” тепер, подумайте лише, на зібранні священиків Москви і Московської області говорить, що Українській Церкві забороняли називатись “українською”.
Повний абсурд. Але ні, абсурд був далі… Далі Кирило розповів, хто поклав край гонінням на Церкву. Зробили це, за словами Кирила, “украинские избиратели”, які “негативно оценили попытки бывших властей Украины использовать религиозный фактор в политических целях”.
Тобто не Господь спас Церкву Кирила від гонінь, не молитви самого Кирила чи Онуфрія та їх прибічників, а “украинские избиратели”. З логіки Кирила слідує, що українці брали участь не у виборах Президента і обирали главу своєї Держави, а висловлювали своє ставленя до “попытки бывших властей Украины использовать религиозный фактор в политических целях”. Щось на кшталт “кримського референдуму”. Дивно, що Кирило розцінює політичні вибори як елемент вияву християнської довіри суспільства. А якже славнозвісні лозунги про відокремлення Церкви і Держави? Питання залишається відкритим.
Далі Кирило висловив задоволення теперішньою владою, зазначивши, що “Нынешние власти Украины декларируют невмешательство в религиозную жизнь своей страны, и эти намерения можно оценить положительно”. Також висловив сподівання, що “Будем надеяться, что удастся восстановить религиозный мир на территории Украины, что на правовых основаниях общинам Украинской Православной Церкви будут возвращены захваченные храмы; что дискриминационное законодательство против Церкви будет пересмотрено”.
Кирило розповів й про інші “неканонічні дії” Константинополя, що тепер виявились у визнанні Православної Церкви України з боку Олександрійської та Елладської церков. На його думку, це визнання стало наслідком тиску з боку Вселенського патріарха, “дипломатической линии” і дій “Эмиссаров из США”, які “неоднократно посещали Предстоятеля и многих иерархов Элладской Церкви, преследуя свои политические цели”.
Під такими “цілями” Кирило розуміє не просто відокремлення Української Церкви, а для “того, чтобы духовное отчуждение между Россией и Украиной, между греческим и славянским православным миром стало необратимой реальностью”. Як бачимо, визнання Української Церкви для Кіріла вже питання глобального масштабу, для втілення якого знову залучені “массированная пропаганда в СМИ, в основу которой легли политические идеи”.
Також Кирило нагадав усім священикам, що тепер їм і мирянам заборонено відвідувати окремі святині Грецької Церкви, і наступного тижня на Синоді, мабуть, також вивісять список заборонених святинь Олександрійської Церкви. Окрім цього Кирил закликав усіх молитись за Україну і церковну єдність.
Як бачимо, Москва продовжує боротьбу проти Української Церкви, і як видно із цієї доповіді українське питання для керівництва РПЦ стоїть першим на порядку денному будь-яких заходів Московської Церкви.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/all_news/orthodox/moscow_patriarchy/78269/
