6Скажи: хто твій пан, і я скажу - хто ти.
Білійні слова просто геніальні. Не раз один вислів може розкрити глибину мудрості та змісту всього життя.
Коли говорять про демократію в Росії, то кажуть, що демократичність російських демократів закінчується там, де починається українське питання… Іншими словами, християнство російської Церкви закінчується там, де починається питання української Церкви.
Бо й справді, можна розмірковувати про містичність, глибинність чогось, часто не розуміючи чого, а тут… хтось каже: хочу свободи, бо щось у вашій системі координат її немає….і тут таке здивування: як? Ми так про вас піклуємось, а ви бажаєте якоїсь свободи?
І йдуть всі “аргументи” - як ви посміли, ви, вівці стада, говорити про якусь свободу?
Хоча ми маємо два різних види пастухів. Пастух як отець, що дбає про свої вівці. І Пастух, як бізнесмен, що тримає стадо не для того, щоб піклуватися про нього, а про вигоду для себе: користуватися усім, щоб продати та отримати прибуток.
І як тільки влада України підняла питання про томос - то зчинився ґвалт. (Питання, з яких мотивів, то вже другорядне. Бо завдання політика - все ж робити ще, щоб переконати виборця проголосувати. А це означає, зробити щось актуальне для виборців).
Ґвалт: як посміла влада України торкати питання про автономність української Церкви? Хіба їм недобре в наших братерських обіймах? Щось ті обійми занадто сильно стискають, деколи дусять.
І деколи важливо розрізнити правду від міфів.
Бо ж є питання просте: чи українські вірні добровільно перейшли в лоно російської Церкви, чи завдяки репресивній політиці російських урядів?
Дивним є питання мови, для того щоб не говорити і не провадити службу українською, то потрібно старослов’янською. Бо ж все, що є українське, то не має повноти благодаті. То такі міфи, ніби в часи Христа Він говорив старослов’янською. Тоді в 9-12 столітті це була сучасна мова свого часу. І не більше. Сьогодні вживати старослов’янську, відкидаючи українську, це максимально наблизити до російської та продовжити феномен “малоросійства”, тобто ніби я українець, але нездатний до державотворення, і мені потрібен сильний царьок.
Другий феномен тих, хто проти томосу - нездатність до покаяння, що не є властивим та характерним для справжніх християн. Інакше - егоїстична сліпота праведності та феномен життєвого фарисейства. Дуже добре Христос описав садукеїв та фарисеїв про їхню псевдоправедність: дотримання закону без наповнення любов’ю, до бажання каменувати за недотримання якоїсь традиції, сенс якої часто мало - хто пам’ятав і розумів.
Якщо б в сьогоднішні часи хтось би бажав когось каменувати за те, що той не дотримався якогось релігійного правила, то був би кримінальним злочинцем, а не псевдо-праведником в очах зомбованої громади, що бажала “суду” без слідства, відкидаючи “презумцію” невинуватості. Тому Христос і сказав: хто з вас без гріха, то нехай перший кине камінь.
Праведник, як Іван Хреститель, не шукав подарунків від Ірода… а розумів, що його місія - це казати правду і жити праведно. А що таке праведне життя? Це жити згідно тих принципів, які і проголошуєш на навчаєш інших. І розумієш - що, якщо щось не йде згідно цінностей моралі та суспільної етики, то потрібно говорити і проголошувати правду навіть сильним світу цього, бо можуть усіх привести до загибелі… Правителям, які хочуть узаконити ваду та недолік, щоб це стало моральною нормою, і щоб особистий гріх царя-князя-президента узаконити і довести його рівень до суспільного зла…. Коли бажання панувати над людьми вже не обмежується лише збиранням податків для утримання царя, а й володіти душами людей…а в сучасному вимірі - це маніпулювати свідомістю людьми. Суспільне зло узаконюється через структури гріха. В практичному вимірі - це масовий прихід до влади не творчих людей та мудрих лідерів, а представників силових структур, які набирають форм каральної системи для панування, створюючи феномен тотальної криміналізації суспільства.
Щоб це затвердити на довший час, потрібні контрольовані релігійні лідери. Деформація покликання та місії служіння заради підтримки царьків - це духовна корупція, що веде до порушення першої заповіді: “ не май інших богів, крім мене”.
Тут філософія несвідомого терпіння для підданих дуже потрібна: бо людина житиме погано, працюватиме важко, від неї все забиратимуть…а вона вважатиме, що так і має бути.. бо така її доля.
Так будується панщина - безвольність і страх перед паном, що узаконив несправедливість і живе в розкоші за рахунок збіднення людей, торгуючи їхнім життям, тілами та гідністю.
Коли хтось каже, що території України і української Церкви прийшли до Російської церкви канонічно….то просте питання можна задати: спершу на дану територію прийшли місіонарі від російської Церкви, чи “місійні” російські війська?
Не могли прийти місіонарі, бо Україна хрестила московські землі… Школи співу та богословія, обрядовість і так далі в Україні мали набагато вищу культуру в той час.
Спершу прийшли війська, які в 17 столітті, потім 18, 19, і в 20 та 21 столітті, там, де вони приходили, спершу “зачищували” територію від інтелектуалів, вбиваючи або депортуючи до себе, переписували історію, знищуючи першодруки або писання, або переписуючи їх, добавляючи потрібні фрази і слова. Сьогодні - це масові атаки інтернетових фейків на свідомість людей, що не можуть проаналізувати будь-що на об’єктивність.
На жаль, часто владу отримували особи харизматичні, але психологічно нездорові. Чомусь так побудоване суспільство, що соціальні неорганізовані маси приваблює не скромна мудрість мудреця, а більше привертає увагу галасливість та крик маніпулятора чи особи, хто має різного виду шизофренію. Деколи це циркачі, наперсточники, маги…а інколи всі ці категорії стають політиками….
Харизматичність має синонім до маніпуляцій. Хтось каже, я знаю як досягнути чогось, бо я знаю дещо, чого ти не знаєш…Головне - довірся мені.. і маси довіряють та віддають їм право думати замість себе ..потім, коли їм скажуть: вам треба багато працювати просто, але соціальні блага ми будемо розподіляти…а не ви…бо ви - маса, яка ж не хотіла думати.
Великою проблемою для народу може трапитися, коли психологічні відхилення певного лідера, що був, принаймні, років з 20 у владі, є узаконені на державному рівні, стануть обов’язковими для виконання та увійдуть у народні традиції. Інституції, що засновані таким правителем, будуть підбирати собі тільки тих чиновників, що матимуть ті характеристики підлабузництва, що потребував засновник. Наприклад, оприччина, побудована Іваном Грозним, що вбив свого сина та мав маніакальні захворювання, плавно переросла у дворянствопід буйним Петром І, що теж убив свого сина, і теж мав психічні відхилення (прикладом є один з фактів, коли Петро І кулаками убив 5 українських монахів у Києві). Згодом народні маси, як трохи заморожені та приторможені, слухали Лєніна з броньовика, що заглушив будь-який здоровий глузд людей та їхній інстинкт самозбереження. Владу знову ж отримала особа, така як Сталін, що страждав на манію переслідування, хоча єдиними, хто його переслідували, це душі мільйонів закатованих людей через НКВД-МГБ-КГБ.Він теж віддав свого сина на смерть у німецькому концтаборі, не маючи жалю чи якогось співчуття і до своїх же дітей, що згодом, хто зміг, то втекли на Захід, проте і там вже стали особами, що отримали травми долі (дочка і внучка Сталіна). Знищення інтелектуальних людей, що усвідомлювали несправедливість та могли створити альтернативи, створювало незагоєні травми на народному тілі. І приводило до циклічного повторення історії. І певного роду, приреченість тих народів.
Сьогодні та ж сама ситуація повторюється з Путіним, де панує ФСБ з запахом новачка та модерного фейку. Де 80 відсотків громадян, як ягнята, хочуть бюджетних програм соціального захисту від пастуха, замість творчої праці над собою…Чому? Бо бракує пророків, що мали б “напоумити” тих, хто забув, що влада - не для панування, а для служіння… що прийдеться відповідати перед Всевишнім за кожен крок…або хоча б взивати до людської совісті та етики… Здається, таку б місію мала б місцева Церква…якщо що робити, коли її ієрархи співають оди злу, благословляють зброю, щоб в інших краях нею вбивали, які оправдовують ідеології ненависті до ближнього, називаючи це “якоюсь” благою місією спасіння? Чи можуть ті, хто нездатний до покаяння, за знищення церков та вірних, починаючи від далекого середньовіччя до львівських соборів, отруюючи єпископів інших конфесій та займаючи їх храми, навчати про християнську любов? Дуже важко…особливо, коли отримуєш індуліґенції від світських правителів…
Бо все має пояснення: головне - це влада і гарне життя. Багатства світу цього, як спокуса у пустелі, від привілеїв яких важко відмовитися…особливо коли їх подарувала влада, імущі особи, що позбирали гроші з підданих через податки, і вже не питають їх, що робити з цими грошима… чи, щоб вони йщли для суспільного добра, чи для розкоші вузької групи осіб, що безкарно насолоджуються владою.
Відмовитися від цього дуже важко…бо як у фільмі “адвокат диявола”, диявол каже: одне - це не мати нічого, і отримати все, інше - це мати все і залишитися без нічого….
Заради цього можна і соболині шкури подарувати, щоб підпорядкувати митрополію…можна допомагати панам тримати кріпаків у панщині, можна допомагати секретним службам шукати “ворогів народу” у час комунізму, записуючи сповіді у папки “ДЄЛО” з тюремним номером… Можна і оправдувати імперіалізм, головне - вдало назвати, по-сучасному, тобто “якийсь новій мір”, містичний, що ніхто і пояснити зрозумілою мовою не може, а що то таке. Але ціль одна: щоб окупувати, заново “асвабадіть”, зайняти привілейовані місця у суспільстві, і насолоджуватися гарним життям…
Але “біда” завжди підходить несподівано: деколи прості люди починають вчитися, пізнають історичну правду і уміють розрізнити зерно від полови, деколи соціальні передумови стають іншими, а деколи дар влади приходить вже в старечий вік, коли і здоров’я вже не те…та і життя коротке. І треба скласти звіт скоро перед Всевишнім…але от халепа, якщо не вірив в заповіді любові все життя, то залишається тільки страх перед невідомістю. Той самий страх, який виховував для інших, щоб боялися власть імущих.
І людям стає байдуже до таких “пастухів”, бо спершу пастухам таким було байдуже до долі своїх овець. І тому люди стають зрілими до того, щоб усвідомити дар свободи, беруть життя у свої руки, і шукають з-поміж себе тих пастухів, що мають совість і говорять людям правду, і простим, і владоможцям, бо пізнай істину, і вона визволить тебе.
Людям стає байдуже взивання до “канонічності”, бо ті “канонічні” ніколи не поважали жодних законів чи канонів, крім тих, що буди вигідні їхньому егоїзму. Бо вся наука спасіння для людей є актуальною лише в одному, як людям спастися від глупоти життя власті-імущих та підлабузництва їхніх сателітів? Як позбутися мирно і в межах моралі тих, хто отримав владу, незважаючи на будь-яку мораль? Оце дилема для багатьох християн.
Як важко читати про те, що деякі релігійні лідери церков не підтримують права на відновлення свободи української церкви, бо для них гроші і васальна залежність є важливішими від правди та істини… Тому хай не дивуються, що молодь та наступні покоління не хочуть слухати їх, і не будуть відвідувати ті місця, де є ці лідери, що ними вже перестали бути. Бо в критичний час дуже потрібен правдивий голос пророків, особливо від тих, хто сказав, що має покликання сказати правду у час кризи чи зневіри.
Тому поступово, але Україна йде до звільнення і території, і народу від різних імперіалізмів і від тих, у кого бажання влади затемнило усе їхнє коротке нікчемне життя.
Проте навіть в такі часи, в останній час, кожен ще має час визнати правду і підтримати свій народ…бо інакше - народ просто відкине і не пам’ятатиме таких…
Бо їхня роль не була нести правду та істину, а “умиротворити жертву”, звинувативши її у непослуху перед розбійником, що маючи кримінальне мислення, хоче жити за її рахунок. Тому такі релігійні лідери просто кануть в забуття історії, бо не були тими згідно свого покликання, не виконали своєї місії, а розділили “смолу і вогонь” разом з тими ж нікчемними царьками, яким служили, щоб ті гнобили своїх підданих та втішалися своєю безкарністю та привілеями…
Тому українська Церква буде вільною, бо ніхто не може зупинити проголошення томосу, час якого настав.
Зіновій Свереда
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/73580/
