6
30 червня 2018 р., відійшла у вічність с. Мирона Анастасія Склянка – найстарша Сестра Служебниця в Україні.
«За одних — подумати, за інших – подбати. За одних – стати на захист, а за інших – терпіти. Та завжди Господь допомагав. Святий Дух підказував, що робити», — сестра Мирона про життя та молитву в часи підпілля.
Сестра Мирона жила в Провінційному домі Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії Служебниць у Львові. Увесь час перебуваючи в молитві. Не випускаючи із рук вервицю. Під чернечою міткою майже не було волосся: ціна тридцятирічної праці рентгенологом для хворих на туберкульоз. Завжди усміхнена.
Ми зустрілись із нею два роки тому, на свято Преображення Гоподнього. «Я трохи глуха і на одне око не бачу. Пережила операцію на очі, трохи невдалу», — сказала при знайомстві сестра.
Народилася Анастасія Склянка 29 жовтня 1922 року в с. Клюсові поблизу Кристинополя (теперішній Червоноград). Про те, що стане монахинею, знала вже ізмалку. Ще дитиною в рідному Клюсові вона приходила до рідної парафії. А там дітей катехизували черниці-служебниці. Тоді маленька Настуня ніяк не розуміла, як монахині можуть бути усміхненими і такими життєрадісними. Та вже тоді усвідомлювала, що хоче бути такою, як вони. Прагне приносити людям добро, допомагати старшим, бавитись із дітьми, проповідуючи Слово Боже. Після завершення семирічки вона вступила в монастир 25 лютого 1939, а 28 серпня того ж року відбулися її облечини. Після закінчення новоціяту декілька років с. Мирона жила в Старому Самборі.
«То був час, коли панували «совєти», але ми могли ще молитися у храмі на Літургії. Сестри-служебниці жили в помешканні для священиків неподалік храму. Одного разу, хтось постукав у двері нашої оселі. Я відчинила. На порозі стояв військовий. Схопив мене. Відвів у якесь приміщення. Закрив у кімнаті», — пригадує с. Мирона.
Її допитували про життя в монашій спільноті. Особливо арештантів цікавила діяльність та місцезнаходження Митрополита Андрея Шептицького: «Військовий почав про мене погано казати, випитував про Шептицького. А я Митрополита ніколи й не бачила. Накричав, натупав ногами. Потім прийшов ще інший, допитували аж до світанку. Зранку повернулася до сестер. Прийшла… А вони на колінах моляться Хресну дорогу за мене».
Активне підпільне життя розпочалося в туберкульозній лікарні Львова, де с. Мирона разом із дванадцятьма іншими черницями почала працювати в 1945 році. Налагодили все так, що і хрестили хворих, і уділяли Таїнства Миропомазання та Сповіді. Сестри були зв’язковими між хворими та священиками.
У лікарні – багато хворих та заражених. У сестер – жодних засобів особистого захисту, навіть звичайної маски для обличчя. Віра у Господа рятувала: ніхто не захворів.
Якось до монахині звернувся хворий, що займав високий ранг в суспільстві: «Сєстріца, я хотєл би ісповєдаться!». Він просив охреститися. Дружина хворого також працювала в цій лікарні. Та вона була прокомуністичних поглядів. Коли дізналася про намагання чоловіка з’єднатися із Богом, то не дала йому цього зробити. Жінка сиділа біля нього аж до смерті, слідкуючи за тим, щоби поруч не було священика. «Ми нічого не могли вдіяти. Ми вірили, що Господь бачив бажання цього чоловіка навернутися. Тому Його прийняв до себе», — каже старенька.
Не бракувало в житті черниці й особистих трагедій. Родина с. Мирони переживала біди. Її батько – здоровий дужий чоловік, помер, з’ївши свіжого хліба і діставши скрут кишок. Не допомогла операція. Він помер на її руках. Черниця поховала молоду сестру. Теж сестру-служебницю Амфіяну, яка працювала у львівській інфекційній лікарні. Їй зробили невдале щеплення від інфекцій, після якого вона занедужала. У 42 роки вона померла.
У 80-х роках вона виконувала функції секретаря Провінції Сестер Служебниць і зберегла для прийдешніх поколінь цінні спогади, світлини, документи з історії згромадження та Церкви загалом.
Черниця усе життя пропрацювала рентгенологом аж до пенсії. Свого віку доживала у львівській монашій обителі. До останніх днів із невгасимою жагою, молилась, не випускаючи із стареньких рук вервицю.
«Прийми оцю палаючу свічку і старайся в усьому житті Твоєму просвічуватися світлом віри і добрих діл, щоб, коли прийде Господь, Ти міг у світлі вийти назустріч Йому», — із чину уділення святого Таїнства Хрещення.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/exclusive/events_people/71681/
