6
Археологічна експедиція Інституту українознавства ім..І.Крип’якевича НАН України біля села Петриків вивчала один із найбільших на сьогодні виявлених у Центрально-Східній Європі некрополів пізнього періоду епохи бронзи, який понад трьох тисячоліть тому залишили носії культури. Про результати досліджень розповів Микола Бандрівський, доктор історичних наук, інформує «Експрес».
"На сьогодні в Петрикові виявлено 183 поховання, з яких шість парних, тобто таких, в яких одночасно були поховані дві особи, найчастіше – чоловік і жінка. Серед цих парних поховань в Петрикові є одне унікальне (в польовій документації воно позначене під № 27): в могилі міцно обнявшись лежали чоловік і жінка.
Обидвоє звернені лицями до себе, торкаючись чолами одне одного. Жінка, лежачи на боці, правою рукою пригорнула чоловіка до себе, поклавши зап’ястя своєї руки на його праве плече. Ноги жінки при цьому – міцно стулені і зігнуті в колінах, лежали поверх випростаних ніг чоловіка. На обидвох небіжчиках знаходилися бронзові прикраси, а в головах – розставлений півколом глиняний посуд: миска, горщик і три черпаки", - каже науковець.
Парні поховання у Висоцькій культурі – звичне явище. Вперше на них почали натрапляти ще наприкінці ХІХ століття, коли Ізидор Шараневич і Михайло Грушевський розпочали розкопки епонімного некрополя у с.Висоцьке поблизу м.Броди, на Львівщині.
Опісля парні поховання в різний час були відкриті експедиціями Т.Сулімирського, В.Канівця, Л.Крушельницької та автора ще на 5 могильниках Висоцької культури.
У той час, як в інших куточках Європи померлих чоловіків і жінок у парних похованнях вкладали, здебільшого, лише поруч одне одного, то в парних захороненнях Висоцької культури померлим у «парних могилах» завжди надавали елементів ніжності: то долоні жінки вкладені в долоні чоловіка, при цьому уста останнього торкаються чола жінки, то руки обидвох небіжчиків сплетені в обіймах.
"За оцінкою патологоанатомів, укласти вже неживі тіла в такий спосіб, просто неможливо. Скоріш за все, на думку цих фахівців, принаймні один з них надавав цієї своєрідної пози своєму тілу безпосередньо перед смертю. Напрошується здогад, що, згідно з тогочасними ритуалами і звичаями, жінка вважала за краще піти услід за своїм померлим чоловіком . Для цього, скажімо, їй достатньо було випити чашу цикути (отрути), щоби легко й безболісно з’єднатись з ним. Очевидно, це було добровільне рішення жінки. Можливо, вона не вважала за потрібне після смерті чоловіка звикати до іншого способу життя. Такий вчинок з боку жінки міг бути зумовлений внутрішнім духовним поривом", - припускає Микола Бандрівський.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/all_news/culture/history/71728/
