3
Дивись.info, 30 Січня 2019
Діяльність отця Йоана (Петерса) могла б стати сюжетом для фільму чи роману. Своє життя він присвятив Церкві і допомозі людям, зокрема у Львові, на взуттєвій фабриці «Солід», під час Другої світової війни рятував євреїв.
Хто такий отець Йоан (Петерс) і чому німець вирішив стати греко-католицьким священиком, ІА Дивись.info розпитала в історика, дослідника участі монахів Студійського Уставу у порятунку євреїв на території Львівської архієпархії ГКЦ у 1942–1944 рр. д-ра Юрія Скіри.
«Говорячи про фабрику Петерса, ми повинні пам’ятати, що все, що відбувалося у контексті порятунку євреїв, відбувалося у рамках однієї акції. І це була акція порятунку євреїв, яку організовували брати Шептицькі. Тобто ми говоримо про митрополита Андрея Шептицького і про його рідного брата отця Климентія Шептицького, який на той час був ігуменом Унівської Святоуспенської Лаври Студійського Уставу.
Отець Йоан Петерс. Фото “Радіо Свобода”
Отець Петерс – німець, католик, який повертається до Львова у липні 1941 року і робить надзвичайно багато як для Греко-Католицької Церкви, так і для порятунку євреїв. Ми його знаємо в Україні більше як Йоана Петерса, а якщо говорити детальніше, то як ієромонаха Йоана (Петерса). Це вже його монаше ім’я, а справжнє – Йоган. Він народився 1905 році у Вестфалії – це західні землі Німеччини, і ще в юному віці відчув покликання стати священиком, але, звичайно, римо-католицьким. Він вчився у Мюнхені, в Лювені (Бельгія). Властиво, мав дуже добру освіту як на той час.
Але перелом у його житті стався тоді, коли він у 30-их роках вчився в Римі, у Папському орієнтальному інституті. Його зацікавило східне християнство. І не тільки книжки, тобто наукова складова, а він безпосередньо хотів доторкнутися до того християнства. І коли він запитав професорів, де можна «засмакувати» це християнство, йому сказали, що треба їхати до митрополита Андрея Шептицького. Він бере квиток і їде до Львова. Приїжджає до Собору святого Юра, де йому кажуть, що митрополита нема, бо він поїхав на літні вакації в Підлюте, де була його резиденція. Цей німець бере квиток і приїжджає до Підлютого, де його зустрічають брати Шептицькі. Їм він розповідає про своє захоплення східним християнством. На що митрополит каже, що це можливо, але найкраще все це пізнати в Унівській Святоуспенській Лаврі. Він їде до Унева, де вирішує стати монахом-студитом. 1937 року приймає схиму, монарший постриг і з цього часу ми його знаємо вже як ієромонаха Йоана (Петерса).
Брати Шептицькі. Фото “Радіо Свобода”
Брати Шептицькі бачать, що це не просто людина глибокої молитви, але це прекрасний адміністратор – людина, яка вміє створити навколо себе дух роботи. Вони йому доручають доволі складні проекти. Наприклад, будівництво «Студіону»– приміщення бібліотеки і архіву поряд із монастирем святого Йосафата у Львові. І низку інших завдань. 1939 року, коли вже так виглядало, що буде війна, німецький консул у Львові попередив його, що ситуація політично напружена. Дав йому пораду, щоб він зі Львова вибрався», – розповідає Юрій Скіра.
Климентій Шептицький дозволяє отцю Петерсу покинути Польщу, а митрополит Андрей Шептицький призначає його сотрудником при церкві святої Варвари у Відні та надає повноваження для організації монашого студитського життя у Німеччині. Коли німецькі війська зайняли Краків, ієромонах Йоан (Петерс) прибув туди і одержав посаду керівника відділу у справах Греко-Католицької Церкви при уряді генерал-губернатора Ганса Франка.
«В липні 1941 року ієромонах Йоан Петерс звільнився з посади під приводом проблем зі здоров’ям і поїхав до Львова, який вже окупували німці. Він почав жити подвійним життям: для німецької влади він був успішним підприємцем, а в реальності – монахом», – продовжує історик.
Ієромонах Йоан (Петерс), аби не потрапити під підозру, носив дорогий костюм, а не чернечу рясу. Високий і гарний чоловік нагадував фабриканта Шиндлера з відомого фільму.
«Як німець, справжній арієць, громадян Третього Рейху отець Петерс мав великі можливості, що дозволило йому розгорнути бурхливу діяльність. Зокрема до Святоюрського комплексу він повернув конфісковану радянською владою друкарню «Бібльос». Як директор цієї друкарні він одержав дозвіл друкувати бланки і документи для Вермахту», – пояснює дослідник.
На ділі керував друкарнею ієромонах Никанор. Крім документів для німців, тут друкували матеріали і для Львівської архієпархії.
«Ще одним великим проектом отця Петерса стала взуттєва фабрика «Солід». Ієромонах зміг отримати патент на постачання взуття для Вермахту. Також він забезпечив регулярне постачання на фабрику шкіри. Війна – це голод, злидні. А той, хто мав шкіру, міг обміняти її на їжу, ліки, паливо тощо. На фабриці працювали три категорії працівників: перша – звичайні українці, друга – монахи-студити і третя – євреї з гетто. Євреї з гетто отримували спеціальні посвідки на працю, які можна порівняти з посвідками на життя», – пояснює Юрій Скіра.
Євреї-шевці на фабриці були майстрами найвищого класу. Якщо з одного відрізку шкіри можна було пошити сім пар взуття, то вони могли зробити аж дев’ять. Відповідно зайві дві пари можна було на щось обміняти.
Історик каже, що точних цифр, скільки євреїв було врятовано, немає – дані різняться, але, очевидно, йдеться десь про 16 осіб, тобто працівників фабрики, їхніх дружин та дітей.
Під час «серпневої акції» студитами було прийняте рішення заховати працівників-євреїв та їхні родини у підвалах фабрики. Вдень на підприємстві працювали українці та монахи-студити, а вночі євреї. Натомість жінки з дітьми піднімалися з підвалу на третій поверх, де могли бодай трохи відпочити.
Акція з порятунку євреїв була надзвичайно небезпечною, навіть смертельно небезпечною, бо підприємство знаходилося дуже близько до площі Ринок, тож постійно перебувало у полі зору окупаційної влади. Крім того, на фабриці секретарем працював чоловік, що походив з фольксдойчів, якого боялися, щоб не видав усіх.
«Але згодом стався випадок, після якого отця Петерса заарештували. Настоятель монастиря святого Йосафата, ієромонах Никанор дозволив надрукувати у друкарні антинацистські листівки. Щойно вони пішли у світ, як німці взялися перевіряти шрифти і, зрозуміло, знайшли друкарню, де їх надрукували. Ієромонаха Никанора заарештували. Єдина кара за це була смерть. Тоді отець Петерс прийшов до німців і сказав, що це він директор друкарні і саме він дозволив надрукувати листівки. Його заарештували і теж засудили до смертної кари. Але оскільки отець Петерс був німцем, то мав право просити, щоби його стратили на батьківщині, тобто в Німеччині. І поки його везли поїздом додому, дорогою загубилася папка зі справою. Відпустити його, звісно, не могли, тому відправили до табору «Дахау». Там отець Петерс пробув до 1945 року», – розповідає Юрій Скіра.
Після звільнення американцями з табору отець Петерс повернувся до свого священичого служіння. В Крефельді організував приміщення для церкви, монастиря і будинку пристарілих. Крім того, отець Петерс займався просуванням беатифікації митрополита Андрея Шептицького. Помер він 1995 року.
Через добрі стосунки з німецьким консулом у Львові отця Петерса підозрювали у шпигунстві. Утім, Юрій Скіра вважає, що, по-перше, ця тема потребує ще тривалих досліджень, зокрема у німецьких архівах, а по-друге, якби ієромонах мав зв’язки з Абвером, то навряд чи опинився б у катівні «Дахау».
Науковець зазначає, що вивчати таку тему, як порятунок галицьких євреїв, зокрема монахами-студитами, складно через брак документів. Записування будь-яких даних уникали, бо у разі викриття, це несло смертельну загрозу. Тому здебільшого про подібні речі стає відомо із розповідей, спогадів, інтерв’ю, листів.
Сестра Марія Ляхер.
Фабрика Петерса – тільки один з прикладів порятунку галицьких євреїв. Були ще Курт Левін, який протягом двох років ховався серед монахів. Фаїна Ляхер, котру теж переховували у монастирі, де вона згодом прийняла постриг і стала сестрою Марією. А також безліч дорослих та дітей, яких переховували при монастирях і сиротинцях.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/75050/
