18
"Фотографії старого Львова", 10 жовтня 2018
У 1906 році у родині Шептицьких сталася надзвичайно радісна подія: Станіслав Шептицький заручився (Gazeta Polska. — № 35. — 6 лютого 1906 р. — С. 2). Нареченою стала Марія Жозефіна княгиня Сапіга-Коденська із Красічина герба Лис (1884–1917), дочка Леона Павла Адама князя Сапіги-Коденського з Красічина герба Лис (1856–1893) та Терези Єлизавети Марії з князів Сангушко-Ковельських герба Погонь Литовська (1864–1954), яка походила із Більча-Золотого, що на Тернопільщині. На заручинах призначено дату весілля, яке мало відбутись улітку того року.
8-го травня 1906 року Казимир Шептицький взяв участь у бальнеологічній конференції у Львові, темою якої були тодішні нагальні проблеми цієї галузі: можливість матеріальної підтримки курортів, податкових пільг і тарифів на залізниці, створення центрального офісу технічних порад, забезпечення можливості кредитування курортів тощо. Захід тривав два дні.
[Gazeta Narodowa. — № 101. — 9 травня 1906 р. — С. 2]
На початку червня відбувся шлюб Станіслава Шептицького й Марії Сапіжанки. Уже ввечері 5 червня, як описували подію газети, із залізничної станції Озеряни (нині це село Борщівського району Тернопільської області) подільською рівнинною тягнувся караван, який віз весільних гостей. Серед гостей був і Казимир Шептицький, який приїхав на весілля брата з Відня. 7 червня о 11-ій годині від палацу князів Сапіг гості вирушили до каплиці, розташованої за кількасот метрів. Біля вівтаря молодих чекав Митрополит Андрей, який, поблагословивши молодих, повінчав їх, а опісля відслужив Святу Літургію. В описі весілля знаходимо навіть згадку про те, що Казимир Шептицький на весіллі виголосив тост за родину Сангушків, русько-литовського роду герба Погонь, який походив від великого князя литовського Гедиміна.
Перша сторінка австрійської газети «Die Wiener Salonblatt» за 23 липня 1906 р. повідомляє про шлюб у родині Шептицьких і Сапіг.
Після весілля Казимир якийсь час затримується В Галичині, щоби зайнятися родинними справами. Про це свідчить лист, написаний до брата Олександра 16 червня у Прилбичах. Подаємо його тут цілковито, оскільки зміст змальовує діловий і господарчий образ Казимира, якого нам бракує без відповідних документальних свідчень:
Прилбичі, Неділя — 16.06.1906 р.
Олександрові Шептицькому — Лащів
Коханий Олесю!
Дуже шкодую, що я Вас тут не зустрів, тим паче, що у вівторок не зможу приїхати, щоби Вас побачити. Я бачив Гарапиха й говорив про можливу позику.
[Павло Гарапих (1882–1952) — львівський правник і урядовець — І. М.]
Опис весілля Станіслава і Марії з Сапігів Шептицьких у польськомовній пресі («Czas». — № 133. — 12 червня 1906 р. — C. 3)
Інтабуляція на Дев’ятники є річчю настільки складною, наскільки складною може бути кожен іпотечний кредит (витяги табулярні, аркуші прав майнових, додатки до заяви), крім того, за інтабуляцію та екстабуляцію потрібно сплатити високий урядовий податок. Гарапих каже мені, якщо вексель, крім Тебе, буде підписаний Папою та мною, то кредит швидко дадуть на тих умовах, що в листі: без іпотечного забезпечення, відтак 6-місячний вексель на 5 % (наскільки пам’ятаю), — але потрібно частинами під час відновлення завжди сплачувати. Чи тієї умови Ти зможеш дотриматися? (У листі Г. є, скільки потрібно сплатити в процесі відновлення). Із Папою я говорив, і Він готовий такий вексель підписати — потрібно, відтак, якщо Ти на це наважуєшся, щоби такий вексель купити і, вже підписаний Тобою та Папою, мені вислати. Також потрібно сказати, як і куди ці гроші мають бути відіслані. Що дасть ліс в Лящові-Ґрод.? Думаю, що доброго бізнесу тепер зробити не вдасться через хитке становище.
Чи не вдалось би поодинокими партіями ліс продавати, щоби протягом року частинами купець міг продану партію забрати? Це міг би якийсь місцевий купець купувати, а проблема принаймні, частково ліквідується. Становище є настільки серйозним, що потрібно, з огляду на ситуацію, прийняти зважливе рішення.
Сердчно Тебе обнімаю. Твій Казимир
[«Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи…». — С. 75]
Праця у віденському парламенті у цьому півріччі тривала досить довго. Ще 16 липня натрапляємо на згадки про Казимира Шептицького на шпальтах преси, яка писала про діяльність польських послів.
[Czas. — № 160. — 16 липня 1906 р. — С. 1]. 20 липня 1906 року Казимир виступав у віденському парламенті [Stenographische Protokolle des Abgeordnetenhauses des Reichsrates 1861-1918. — XVII. Session. — C. 38115–38116]
Після повернення до Львова у серпні відбувся щорічний з’їзд Галицького лісового товариства. Понад 100 делегатів зі всієї Галичини 14 серпня розпочали обговорювати стан справ лісівництва. Активну участь у заході взяв також і Шептицький.
[Dziennik Poznański. — № 190. — 22 серпня 1906 р. — С. 3; Czas. — № 185. — 14 серпня 1906 р. — С. 3]
«Руська депутація у цісаря»: опис пресою відвідин руських (українських) громадських і політичних діячів цісаря Франца Йосифа І та виголошена на аудієнції Митрополитом Андреєм Шептицьким промова («Gazeta Narodowa». — № 18. — 24 січня 1906 р. — С. 1)
Одна з нагальних проблем галузі на той час — брак відповідної професійної школи, яка перестала функціонувати через протести учнів. Відвідувачі школи домагалися, щоби заклад отримав підвищення через акредитацію вище за рівень середньої школи, а самі учні отримали статус слухачів університету. Із цієї причини на зборах спалахнула дискусія, яку завершив Казимир Шептицький, запропонувавши звернутися до виконавчої владної структури в Галичині — Крайового відділу — із проханням провести слухання на цю тему, залучивши провідних фахівців із освіти, колишніх випускників школи та власників лісових угідь. Цей захід мав на меті напрацювати пропозиції, які би вирішили проблему.
[Kurjer Lwowski. — № 220. — 15 серпня 1906 р. — С. 2]
Львівська преса від 19 вересня повідомляла, що такі слухання відбулись і Казимир Шептицький узяв у них участь. Серед напрацьованих пропозицій —рекомендації про створення кафедри лісівництва на базі Львівської політехніки чи Краківських рільничих студій, перенесення школи на периферію, де є кращі умови для навчання, ніж у Львові, підвищення вступних вимог до охочих здобувати цей фах.
[Kurjer Lwowski. — № 255. — 19 вересня 1906 р. — С. 5]
Остання сесія тієї каденції віденського парламенту закінчилася 30-го січня 1907 року. Восени 1906 року парламент прийняв новий закон про вибори, який кардинально змінював систему. Вибори представників у парламент на основі класової належності були замінені загальними й рівними-го. 1 грудня 1906 р. Палата Послів Державної Ради ухвалила законопроект в останньому читанні. 21-го січня 1907 р. ухвалу підтримала Палата Панів, а 26 січня його затвердив цісар.Серед тих, що підтримали реформу, був і Казимир граф Шептицький.
[Kurjer Lwowski. — № 321. — 24 листопада 1906 р. — С. 2]
Посол Казимир Шептицький завершує політичну кар’єру в 1907 році. У своїх спогадах сестра Марія Криста пише, що причиною цього стало посилення націонал-демократичних настроїв серед польських політиків, про що їй розповідав Митрополит Андрей:
«Нині приналежність до двох таборів, які навзаєм воюють один з одним [мова йде про польський і руський (український) — І. М.], створює ускладнення і труднощі, які не можна розв’язати. Через це, Казьо відійшов з віденського парламенту, після того як націонал демократи стали домінувати у «Польському Колі».
Фото у австрійському парламенті польських політиків, соратників Казимира Шептицького
Як знаємо, одним із характерних політичних гасел цього політичного руху став союз із царською Росією проти германських народів. Націонал-демократи також відкидали будь-яке порозуміння з русинами-українцями в Галичині.
«Не можу бути пішаком Ґломбінського»,— пояснював Казимир Шептицький сестрі Марії Кристі свою відмову від політичної діяльності.
[Sister Maria Krysta Szembek and hermemoirs / Andrzej A. Zięba; [transl. from pol. by Bohdan Struminsky] // Harvard Ukrainian Studies vol. XV. — № 1/2 1991. — С. 128; Станіслав Ґломбінський (1862–1941) — польський політик, юрист і публіцист, професор політичної економії Львівського університету ім. Яна Казимира. Один з головних діячів націонал-демократичного руху в Галичині. У 1907–1911 рр. лідер Польського кола у австрійському парламенті]
Войцех Дідушицький герба Сас (1848–1909) лідер польського крила політиків, до яких належав і Казимир граф Шептицький
Ця політична філософія була неприйнятною для Шептицького, члена т. зв. групи «подоляків» у парламенті (розподіл представників польських політичних середовищ у віденському парламенті можна оглянути тут: Nowa Gazeta. — № 49. — 3 червня 1907 р. — С. 5). Так називали частину польських консерваторів, які діяли у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. у Австро-Угорській імперії та які представляли інтереси великих землевласників. Назва походила від частини Тернопільщини, званої Поділлям, де й мали основні земельні угіддя представники цього політичного напрямку. Лідер «подоляків» Войцех Дідушицький герба Сас (1848–1909) був одним із авторів концепту «польського месіанізму», який міг би бути реалізований у союзі з русинами-українцями. Націонал-демократія, натомість, кардинально заперечувала політичні тези «подоляків», ставлячи на стратегічну співпрацю з Росією.
Така позиція не могла бути прийнятною для світоглядних ідей Казимира графа Шептицького, який сподівався вибудовувати русинсько (українсько)-польські стосунки в Галичині з позицій католицької демократії, про що й писав у своєму політичному есеї. З іншого боку, націонал-демократія, яка посилювала свій вплив у Галичині, стояла на проросійських та антисемітських засадах.
Оскільки право більшості диктувало свої умови, Казимир Шептицький відмовляється від дальшої політичної кар’єри, однак продовжує діяти через різноманітні польські об’єднання галичан. Цей період у його житті перед вступом у монастир є незмірно цікавим.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/73024/
