3
Газета "День", №185-186, 11 жовтня 2018
Для об’єднання українського православ’я потрібна інтелектуальна і духовна робота. Про це, зокрема книга «Дня» — «Повернення в Царгород», видана 2015 року...
Фото Вячеслава Мадієвського
Все буде добре», — сказав архієпископ Памфільський і Західної єпархії УПЦ у США Даниїл перед участю в Синоді Вселенського патріархату. Разом із єпископом Едмонтонським і Західної єпархії УПЦ у Канаді Іларіоном вони мали прозвітувати на засіданні Синоду за результатами візиту в Україну. В Києві екзархи Вселенського патріархату перебували в межах підготовки до надання автокефалії православній церкві в Україні. Очікується, що Синод 9 — 11 жовтня розгляне звіт та ухвалить рішення про надання Томосу.
Останні півроку тема автокефалії для православної церкви в Україні — одна з ключових у порядку денному. Причому не лише в нашій країні, а й у всьому світовому православ’ї. Самого рішення українці очікують уже століттями — після того як на початку XIV століття престол Київської митрополії було перенесено без канонічного дозволу Матері-Церкви до Москви, потім 1686 року Москва незаконно підпорядкувала собі Київську метрополію, а на потачку 1990-х розколола українське православ’я.
Рішення Константинополя про автокефалію православній церкві в Україні з подальшим об’єднанням українських православних церков матиме історичне й цивілізаційне значення не лише для нашої країни, а й для Москви. Адже після цього позиції Російської православної церкви в світовому православ’ї суттєво похитнуться. Не кажучи про те, що Москва втратить штучно приєднані до своєї ідентичності коріння Київської Русі. Тобто надання Томосу стане серйозним ударом по Росії. Звідти й такий шалений спротив.
«ГАРНІ НОВИНИ З СИНОДУ, — НАПИСАВ У СЕБЕ В «ФБ» АРХИЄПИСКОП УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ ЄВСТРАТІЙ (ЗОРЯ). — ВІДРАЗУ З КІЛЬКОХ ДЖЕРЕЛ НАДІЙШЛА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ДВА ОЧІКУВАНИХ РІШЕННЯ СИНОДУ ВСЕЛЕНСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ. 1. ПРО ЗАДОВОЛЕННЯ АПЕЛЯЦІЇ ПАТРІАРХА ФІЛАРЕТА (А ТАКОЖ АПЕЛЯЦІЇ МИТРОПОЛИТА МАКАРІЯ). 2. ПРО ВИЗНАННЯ НЕЗАКОННОЮ АНЕКСІЮ КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ РОСІЙСЬКОЮ ЦЕРКВОЮ В 1686 Р.» / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Потрібна велика духовна і інтелектуальна робота з українським суспільством. Наше видання цю роботу зробило наперед, видавши в рамках Бібліотеки «Дня» ще в 2005-му книгу «Апокрифи Клари Ґудзик» (про християнство, церкву, суспільну мораль, людські стосунки, мовні проблеми...), в 2011-му «Сила м’якого знака» (про глибину і могутність нашого історичного і державного коріння - Київську Русь), в 2015-му «Повернення в Царгород» (про те, що у Візантії корені нашого християнства і культури).
Коли готувався номер ще не було офіційної інформації про результати засідання Синоду Вселенського патріархату. Але буде рішення про надання Томосу зараз чи на наступних засіданнях Синоду — це вже питання часу. В Константинополі неодноразово наголошували, що рішення прийнято — далі важливо правильно його оформити. А тепер давайте заглянемо на крок уперед і зупинимося на питаннях — що буде після надання Томосу? Чи готові українські православні церкви до об’єднання?
«Українська церква є однією з найбільших православних Церков і має понад тисячолітню історію християнства, — каже в інтерв’ю censor.net.ua Архиєпископ Української православної церкви Київського патріархату Євстратій (Зоря). — Ми говоримо про утворення на підставі надання Томосу однієї Церкви — єдиної помісної Української Православної Церкви. Відповідно до канонів, помісна Церква — це одна-єдина Церква. Тому Церква Московського Патріархату повинна носити ту назву, яку їй визначено, — Російська Православна Церква в Україні. Помісна Церква буде складатися з усіх тих, хто звернувся до Вселенського Патріарха з проханням по автокефалію. Це ієрархи Київського патріархату, Української Автокефальної Православної Церкви і частина з Московського патріархату. Всі вони є представники Української Церкви, поки поділеної, і після отримання Томосу об’єднаються в єдину Українську Православну Церкву, а вже вона отримає Томос фізично. Тобто не можна сказати, що нізвідки з’явиться нова структура, але й не можна сказати, що якась одна з існуючих Церков отримає Томос. Про об’єднання Церкви буде оголошено на Соборі так само, як і проведено вибори предстоятеля. А з точки зору церковного керівництва і з точки зору життєвого досвіду кращої кандидатури немає. Тому ми від УПЦ КП висуватимемо Патріарха Філарета як предстоятеля єдиної Церкви. Якщо будуть інші кандидатури, то вони можуть бути внесені на розгляд Собору, і якщо буде підтримка архієреїв, то ці кандидатури будуть винесені на голосування. Поки ніхто не заявляв про іншу кандидатуру».
«Справа історична. У цій справі слід відкинути всі амбіції..., — каже в інтерв’ю espreso.tv глава Української Автокефальної Православної Церкви митрополит Макарій. — Коли буде рішення (про надання Томосу. — Ред.), тоді Священний Синод і Всесвятійший Патріарх дадуть пораду, що нам робити. І дай Боже, щоби тої поради всі послухалися. Щодо УАПЦ я можу давати гарантію, ми кілька разів зверталися до Вселенського Патріарха протягом трьох років, що я очолюю церкву — ми згідні. Якщо буде рішення Вселенського Патріарха з патріаршим устроєм, це би було чудово. Але якщо не буде, то ми готові й на митрополію. От Патріарх Філарет хоче патріарший устрій. Ми не маємо патріарха, нам не треба знімати нікому куколь, — задля того, щоби Україна ставала духовно самостійною, я згідний на все. І зараз мене не цікавить, хто буде її очолювати! Я переживаю, щоби не було конфліктів між духовенством. Щоб ми не ділили місця, щоб ми не конфліктували один з іншим. Якщо все буде мирно, коли буде Томос, і в Христі і єднанні з Вселенським Патріархом, то всі мирно потягнуться, і Москва тут буде безсила, я переконаний. Православна церква на чолі з Онуфрієм має зробити заяву й відійти від Москви. Але перш за все слід відійти від Москви. Я казав колись митрополиту Онуфрію: «Знайдіть в собі сили, знайдіть».
«Видання Томосу про автокефалію надає для українського православ’я унікальну історичну можливість — відновити церковну єдність у лоні єдиної помісної Церкви, — пише в «ФБ» митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Української православної церкви Московського патріархату Олександр (Драбинко). — Але чи не змарнуємо ми цей шанс? Скажу відверто. На мою думку, ризики втратити можливість відновити церковну єдність на базі Томосу про автокефалію сьогодні досить великі. Я не приховував і не приховую, що є прихильником автокефалії Української Церкви і не бачу сьогодні іншого способу її (автокефалії) встановлення, ніж видання відповідного Томосу. Але рішення про участь у конкретних об’єднавчих заходах я на сьогодні ще не прийняв. Об’єднання неможливе без прощення та замирення. Українська Православна Церква та Київський Патріархат можуть з Божою допомогою об’єднатися в єдину Церкву. Але шлях до цього об’єднання не може пролягати через тиск або лукавство. До єдності може привести лише християнська любов. Ми маємо забути про мову ненависті. Мову, де вірні Київського Патріархату визначаються як «філаретівські розкольники», а вірні УПЦ — як «розкольники харківські». Новітня церковна історія свідчить — боротьба за автокефалію Української Церкви була б неможливою без Патріарха Філарета. Але з новітньої церковної історії неможливо викреслити й ім’я Блаженнішого Митрополита Володимира. Віддавати «своє» — це важко. Визначати та виправляти свої помилки — це важко. Просити прощення — це важко... Прощати — це важко... Але іншого шляху до справжньої церковної єдності в нас просто немає».
Це бачення механізмів об’єднання представників різних православних церков. А тепер наступне запитання — чи проведена попередня внутрішня робота, чи узгодили ці питання заздалегідь? І ще — наскільки в Україні підготувалися до російських провокацій, адже в Москві вже заявляють про майбутні «конфлікти»?
Олександр САГАН, доктор філософських наук, провідний науковий співробітник відділення релігієзнавства Iнституту філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України:
— Відкритим залишається питання — після надання Томосу буде Архієрейський чи Помісний собор? Визначеності наразі немає. В цілому ж, наступить індивідуальна відповідальність кожного єпископа за рішення, яке він прийме, тому що в нас об’єднуються не церкви, а єрархи і вірні. Багато чого залежатиме від того, яка кандидатура виграє вибори предстоятеля майбутньої єдиної помісної православної церкви. За багато років накопичилося чимало особистих взаємних претензій і несприйняття між ієрархами. Тому тут потрібна індивідуальна робота, щоб накопичені образи були зняті. Я не думаю, що це є занадто складна проблема, була б добра воля і бажання усіх. Зрештою, порівнюючи суть проблеми і тим, що потрібно зробити, особисті образи повинні відійти на задній план.
Я оптимістично дивлюсь на проведення собору й утворення помісної церкви. Отримання Томосу введе українське православ’я в світове православне товариство євхаристійно визнаних церков. Томос може вирішити багато проблем церковного й національного масштабу. Також я очікую якісну зміну самого православ’я.
Я не знаю випадків, щоб представники трьох православних українських церков збиралися для обговорення питань майбутнього об’єднання. Думаю, це якраз було завданням екзархів Вселенського патріархату — зустрітися з представниками УПЦ КП, УПЦ МП і УАПЦ. Принаймні це мало відбутися з тими єрархами, хто підписав звернення до Константинополя. Думаю, під час цих зустрічей була вироблена стратегія подальшої роботи. Так мало бути. На мою думку, коли буде Томос, об’єднавчі процеси мають відбутися досить швидко — знайдення порозуміння перед великою метою.
Залишається відкритим інше питання — чи можуть прийти на спільний собор ті архієпископи, які не підписали звернення до Вселенського Патріарха, тобто представники Московського патріархату? Думаю, це питання також мало бути врегульовано Константинопольським патріархатом. Ситуація, яка складається на сьогодні, полягає в тому, що вони можуть прийти, але голосувати не зможуть. Принаймні про це ми чуємо в заявах очільників Київського патріархату та інших експертів. Скоріше, остаточне рішення буде прийнято на самому об’єднавчому соборі. Звичайно, цих людей відкидати не можна в жодному разі. Їх потрібно залучати до процесу, бо стоїть велика мета.
Що стосується силових сценаріїв і захоплення нерухомості, то про це говорить виключно Московський патріархат і РПЦ. Ні Київський патріархат, ні автокефальна церква жодної заяви щодо цього не робили. Була лише заява Патріарха Філарета, що українські святині (церкви, лаври) будуть у помісній церкві, але не говорилося що це станеться негайно. Йшлося про перспективу. Зрештою церкви і лаври належать людям і якщо вони вирішать змінити юрисдикцію, це їхнє право, хто їм може заборонити. Думаю, з боку УПЦ КП та УАПЦ жодних радикальних акцій не планується.
Коли представники Московського патріархату кажуть про конфлікти, то складається враження, що вони вже знають якими будуть ці сценарії, коли штучно організовуються силові акції, а потім йде звинувачення держави й опонентів, що, мовляв, вони не дотримуються норм свободи совісті. Зрештою виходить дивна ситуація, адже якщо розглядати позицію християнина, православного, то тих, хто на їхню думку, перебували в «розколі» і хочуть вийти з нього, можна лише вітати. А в нас Московський патріархат подає це як якусь трагедію. Їм потрібно переглянути свою позицію. Якщо вони православні, то як вони можуть робити з такої ситуації проблему?
Я вірю, що в нас на сьогодні достатньо тверезомислячих людей, які не допустять штучної ескалації ситуації.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/73020/
