3
R500, 9 серпня 2017
Віталій Хромець — кандидат філософських наук, доцент Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова.
Віталій, якою, на Ваш погляд, має бути концепція духовно-морального виховання молоді в навчальних закладах?
Дана проблема є комплексною та системною, і дати коротку відповідь дуже складно. Але можна сказати, що етична компонента у освіті повинна бути представлена як окремими дисциплінами, так і корпоративною етикою взаємовідносин учителя-учня, викладача-студента, учителів та викладачів між собою, і також має відповідати високим стандартам взаємодії на традиційних моральних засадах.
Мені здається, що навчання етиці, у тому числі християнській, коли суспільство глибоко корумповане, часто порушуються права і свободи громадян, може призводити до розриву теорії і практики, а відтак — відторгнення молодої людини від етичних норм та ідеалів, про які їм розповідають під час викладання предметів духовно-морального спрямування.
Чи впливають духовні цінності на національну безпеку? Як?
Прямо впливають, оскільки цінності пов’язані з ідеалами суспільства, які закладають ті цілі, до яких людина і суспільство повинні прагнути. Але поряд із цінностями мають бути покладені норми, певні обов’язкові стилі поведінки, за допомогою яких досягаються цілі. Тому важливо говорити не лише про цінності, а й про норми.
Важливо, щоб ті, хто закликають до слідування цінностям, самі їм слідували, демонструючи норми досягнення цих цінностей.
Прямим наслідком слідування цінностям є підвищення справедливості — правової, політичної та повсякденної культури життя людини та суспільства.
Я не вірю, що державні концепції підвищення духовності можуть бути дієвими. Є просте правило, його називають золотим: «Чини по відношенню до інших так, як ти хочеш, щоб чинили по відношенню до тебе». Площина етики — це, в першу чергу, людина. Людина гідна — це людина етична.
Віталій, в житті Ви обрали шлях викладача університету, Ваша спеціалізація — релігієзнавство. Що Вас спонукало зробити цей вибір?
Зі старшої школи була мрія вивчати філософію та дізнатись більше про свою та інші релігії, тому я обрав філософський факультет, відділення релігієзнавства і ніколи не шкодував про свій вибір. І зараз вважаю, що 18 років тому зробив правильний вибір.
Де здобули освіту і викладаєте зараз?
Я навчався в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, отримав освіту за спеціальністю «Релігієзнавство», навчаючись на бакалаврському та магістерському рівнях. Пізніше навчався в аспірантурі, захистив дисертацію по даній спеціальності.
Після захисту почав працювати в НПУ імені М. П. Драгоманова на кафедрі культурології, де викладаю для студентів-релігієзнавців, філософів та культурологів різноманітні курси релігієзнавства, вступ до релігієзнавства, антропологію та соціологію релігії, культурну антропологію, антропологію культури, релігійну освіту та виховання.
Викладаю в низці духовних вищих навчальних закладах, є запрошеним лектором в Київську духовну академію і семінарію (Українська православна церква), Інститут релігійних наук Св. Томи Аквінського в Києві (Римо-католицька церква), Київській Трьохсвятительській духовній семінарії Української греко-католицької церкви, Львівській богословській семінарії християн віри євангельської.
Важливою є участь науковців у реформуванні країни. Як Ви долучаєтесь до цього процесу?
В міру своїх сил долучаюсь. В 2012-2013 роках працював у Погоджувальній раді Комітету з питань освіти і науки Верховної Ради України, яка напрацьовувала проекти змін освітнього законодавства щодо духовної та богословської освіти.
Після прийняття нового Закону України «Про вищу освіту» з травня 2014 року працював у МОН України в комісіях, які розробляли проекти підзаконних актів по імплементації норм закону «Про вищу освіту» в частині, яка стосується духовної богословської освіти.
Так, зокрема, проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про визнання документів про освіту, наукові ступені та вчені звання виданих духовними внз», пізніше — проектів наказів, якими затверджені Положення про діяльність комісій «Про визнання документів про освіту, наукові ступені та вчені звання, виданих духовними внз».
З липня 2016 року увійшов до складу комісії з визнання дипломів про вищу освіту, виданих вищими духовними навчальними закладами.
З квітня 2016 року і до цього часу є Головою підкомісії з богослов’я науково-методичних комісій вищої освіти Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України, яка розробляє освітні стандарти зі спеціальності богослов’я для рівнів вищої освіти (після затвердження цих стандартів визначається нормативна частина підготовки по спеціальності богослов’я, яка має бути врахована при проходженні державного ліцензування та акредитації).
Ви були ініціатором відкриття нових прохристиянських програм у Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова. Розкажіть, як Вам це вдалося?
Після прийняття нового Закону України «Про вищу освіту» стало можливим за рахунок варіативної складової навчального плану створювати різноманітні освітні програми.
В 2015 році на базі спеціальності «Релігієзнавство» ми розробили та впровадили разом із нашими партнерами християнським навчально-дослідницьким центром «Реаліс» дві програми: «Соціально-політична етика та теологія» та «Психологічне консультування та капеланство».
У 2017 році ми отримали державну ліцензію на підготовку по спеціальності «Богослов’я», розширивши спектр наших спеціалізацій, додавши спеціалізації «Публічне богослов’я та сучасні суспільні процеси», «Релігійна журналістика», «Релігійна освіта», «Лідерство в сфері релігії», «Сімейне та психологічне консультування», «Психологічне консультування в кризових станах».
Відкриття спеціальності «Богослов’я» і різноманітних спеціальностей стало можливим в нашому університеті, оскільки ці ініціативи підтримує ректор, академік В. П. Андрущенко, декан факультету філософської освіти і науки, професор І. І. Дробот і завідувач кафедри культурології, професор В. Д. Бондаренко, директор Центру дослідження релігії, професор В. Є. Єленський.
Також це відбувається завдяки нашим партнерам, і особисто — доктору С. Б. Тимченку, директору Центру «Реаліс», шеф-редактору релігійно-інформаційної служби в Україні, пану Тарасу Антошевському, директору Аналітичного центру дослідження та розвитку лідерства, доктору Артему Ключнікову, директору благодійного фонду «Сім’я», кандидату філософський наук А. Й. Буковинському, президенту Євангельської теологічної семінарії В. М. Войтовичу, віце-президенту, кандидату філософських наук І. В. Семенюку, декану Київської богословської семінарії «Благодать і істина», кандидату технічних наук В. А. Шевчуку, декану Київської богословської семінарії В. М. Маряшу, директору Інституту релігійних наук Св. Томи Аквінського у м. Києві, отцю Войчеку (оп. Сурувці) та іншим.
Де зможуть реалізовувати себе потім Ваші випускники?
Наші випускники можуть реалізовувати себе на суспільних посадах у різних сферах соціального життя, працювати журналістами, сімейними та психологічними консультантами, керівниками різних місій та служінь, учителями шкіл, викладачами вищих навчальних закладів, науковцями.
За часів СРСР із нашої освітньої системи вирізали теологію. Чи важко її повертати?
Богословська освіта і наука в радянський час фактично повністю була ліквідована на території України. До 1988 року діяв один духовний (богословський) внз.
З початком лібералізації у 1988 році у зв’язку з відзначенням 1000-ліття з дня Хрещення Русі і лібералізації відносин держави і релігії починають виникати нові духовні виші, а з отриманням у 1991 році Україною незалежності та демонтажу системи державного атеїзму дуже швидкими темпами зростає мережа духовних (богословських вишів).
За статистикою, на 1 січня 2017 року в Україні налічується 202 вищих духовних навчальних заклади. При світських вишах діють 7 богословських відділень.
Зважаючи на повну відсутність богословської освіти, за 25 років ми спостерігаємо дуже хорошу динаміку, хоча виникає ряд питань, наприклад, про взаємодію богословської освіти в духовних та світських внз, питання, на яких засадах богослов’я може бути присутнє у світському внз та у світській державі в цілому, та багато інших питань, які потребують вирішення в майбутньому.
Як Біблія і християнство вплинули на українську ментальність?
В цілому можна сказати, що прийняття християнства дуже сильно вплинуло на українську культуру, фундаментальне будівництво розвинулося з храмовим будівництвом, театральне мистецтво — з різдвяних вертепів, музика — з церковної літургійної музики, книгодрукування — з друкування книг Священного Писання, нарешті, освіта — з початкових, середніх та вищих шкіл, які засновувались та/або координувались церквою.
Тому вплив християнства на українське суспільство та ментальність пересічного українця був дуже значущим, хоча, на мою думку, Україна ніколи не була у повній мірі християнською.
Кого з українських філософів найбільше любите читати?
Оскільки я зараз працюю над докторською дисертацією, яка присвячена становленню та сучасному стану богословської освіти в Україні, доводиться багато читати тексти українських філософів, богословів, релігієзнавців, серед яких є ряд потужних українських мислителів, до думки яких я прислуховуюсь: А. В. Сарапін, О. С. Філоненко, О. О. Панич, М. М. Черенков, Ю. П. Чорноморець, Р. П. Соловій, архімандрит Кирило (Говорун).
Одна з нових магістерських програм — капеланство. Наразі капеланство більше використовується у армії, однак хочуть запровадити і в лікарнях, є практика капеланства в університетах. Як Ви ставитеся до такої ідеї? Це мало місце в історії України та світу?
Капеланство в прямому сенсі цього слова — це священнослужитель, який працює у спільнотах, які обмежені у вільному задоволенні своїх релігійних потреб.
Звісно, інститут капеланства потрібен Україні в контексті задоволення релігійних прав усіх громадян України, які гарантує Конституція України та Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Інституалізація військового капеланства дала динаміку для розвитку інших форм капеланського служіння, у лікарнях, тюрмах, у вишах тощо.
Мені здається, що у середньостроковій перспективі система капеланського служіння буде розбудовуватись і зміцнюватись. Врешті-решт це відповідає європейським та світовим стандартам задоволення прав віруючих на задоволення своїх релігійних потреб, які гарантуються міжнародним та європейським правом.
