0
У неділю, що минула, завершилася вже ІХ літня школа «Соціальна думка Митрополита Андрея Шептицького», яку організовує вже дев’ять років поспіль Інститут релігії та суспільства Українського католицького університету.
Впродовж тижня учасники мали цікаву та насичену програму, а тепер роз’їхалися, аби нести у свої міста, свої навчальні заклади, у своє середовище ідеї Митрополита, розповідати про його приклад життя і служіння, ділитися враженнями про школу, УКУ, Львів, Галичину.
Про засади школи, її мету та завдання, про те ким є її учасники і які критерії відбору спілкуємося з багаторічним координатором і волонтером літньої школи «Соціальна думка Митрополита Андрея Шептицького» Ігорем Медведем.
— Що таке літня школа «Соціальна думка Митрополита Андрея Шептицького» сьогодні?
— Спершу це була сертифікатна програма, а зараз це короткий інтенсивний курс, який є проектом з публічної історії і має на меті в доступній формі за допомогою лекторів донести до учасників літньої школи усю багатогранність постаті Митрополита. Цей літній курс є не тільки навчальним, а також пізнавальним — у другій половині дня учасники мають екскурсії, походи, цікаві зустрічі, розмови, ігри.
Щороку наприкінці програми запитуємо учасників, якою була ця школа для них, що сподобалося найбільше, а що, можливо, не сподобалося. Аналізуючи ці анонімні анкети, намагаємося, наскільки можливо, покращити програму наступного року.
— Що є стрижнем, що є незмінним у цій програмі впродовж років?
— Передусім стрижнем є сама постать Митрополита. Ми завжди розпочинаємо нашу школу в Соборі св. Юра. Там маємо акафіст до Митрополита, щоб учасники могли безпосередньо діткнутися до місця, де звершував своє служіння Митрополит і де знайшов вічний спочинок.
Таким стрижневим є день, присвячений порятунковій акції в часі Голокосту. Це дуже важливо, оскільки і нині ще живі міфи, нав’язані СРСР, про те, що Андрей Шептицький співпрацював з німецькою владою. У цей день знайомимо учасників з єврейською культурою, до нас вже вкотре приїжджає рабин прогресивної громади євреїв України Олександр Духовний, який має лекцію для учасників, є з нами цілий день на школі, відповідає на запитання про юдаїзм. В такий спосіб пізнаємо людей, які живуть поряд з нами, руйнуємо стереотипи щодо них, вчимося співжити і, за словами Мирослава Мариновича, отримувати додану вартість.
Також щороку окремий день, зазвичай четвер, є цілковито екскурсійний. Ми їдемо місцями, пов’язаними з Митрополитом. Оскільки до Добромиля, де Роман Шептицький вступив до василіянського монастиря і прийняв єрейські свячення, їхати доволі далеко, то їдемо в Крехів, де він полюбляв бувати, де були написані деякі його пастирські послання, зокрема «О квестії соціяльній». Відтак рушаємо в Прилбичі, родинне гніздо Шептицьких, яке останніми роками завдяки старанням пароха Андрія Стадницького стало місцем паломництва і пам’яті про Митрополита. Звідти їдемо в родинний палац Фредрів у селі Вишня, поблизу Рудок, де народилася мати Софія, де малим часто бував Роман. На жаль, ця будівля з кожним роком все більше руйнується, як і унікальний парк-дендрарій.
— Що включає формулювання «соціальна думка Митрополита»?
— Перша школа мала великий акцент на власне соціальному вченні, тобто творах Митрополита, в яких він порушував соціальні питання. Згодом ми трохи модифікували програму так, що вона охоплює соціальне в якнайширшому розумінні цього слова. Учасники мають лекцію Ліліяни Гентош про багатогранність соціальної діяльності Митрополита. А о. Петро Терлецький розповідає їм про нинішню соціальну роботу – волонтерство, зокрема, про волонтерську сотню УКУ. Зіновій Свереда представляє Митрополита як економіста і фінансиста.
Розглядаємо і політичні аспекти діяльності Митрополита, його ставлення до націоналістичного руху, маємо добрих викладачів, які досліджують ці теми. В учасників є велике зацікавлення, зазвичай вони ставлять лекторам багато запитань.
Намагаємося аби наша школа не була історичною і відірваною від нашого повсякдення. Чи не на кожній лекції заторкуються питання сьогодення – де це вчення можна застосувати, як воно проектується на сучасність в економіці, політиці, сфері міжнаціональних стосунків, і навпаки – всі питання, які хвилюють нас сьогодні, розглядаємо крізь призму вчення і прикладу Андрея Шептицького.
— Значна частина програми присвячена блаженному Омеляну Ковчу, це цьогорічне нововведення до ювілею?
— Ні, це щорічна складова. Постать о. Омеляна Ковча є важливою для розуміння акції УГКЦ з порятунку євреїв в часі Другої світової війни. Це цікава і знакова постать, яка просто вражає своїм служінням на парафії, а також тим, хто до парафії не належав і кого він рятував наражаючись на небезпеку. Це втілення того, чого навчав Митрополит. Ми показуємо про нього фільм, а Тарас Возняк ділиться своїми рефлексіями про нього. Намагаємося популяризувати цю постать серед українців, щоб якнайбільше людей довідалися про нього. Бо це важливо знати своїх великих людей, надихатися їхніми вчинками і наскільки можливо їх наслідувати.
— Чи звертаєтесь до першоджерел, до творів Митрополита?
— Перед школою, десь за місяць до початку, надсилаємо учасникам деякі ключові тексти: «О квестії соціяльній», «Наша державність», «Як будувати рідну хату», низку менших послань, а також статті про Митрополита, – такий собі читальник на близько 150 сторінок. Ознайомившись з ним, учасники можуть легше сприймати матеріал, який подають лектори, ставити запитання. До речі, на кожній лекції залишаємо пів години на запитання, спілкування з лектором, щоб був діалог, взаємозбагачення.
— Хто ваші учасники і які критерії відбору?
— Цього року ми мали 23 учасники, зазвичай буває до 28. Щороку зголошується 50-70 людей. Головний критерій – мотиваційний лист, чому людина хоче потрапити на цю школу, що її зацікавило і як вона планує використати в майбутньому знання, отримані тут. Також учасники заповнюють онлайн-анкету.
Стараємося аби були якнайповніше представлені всі регіони України, бо один із аспектів школи – інтеграційний. Попри те, що збираємо молодих людей, розуміємо, що студентам важко конкурувати з людьми, які вже мають певний досвід і здобутки. Тож студенти конкурують між собою, аспіранти між собою, викладачі також мають свій рівень. Хоча залучаємо і учасників з-поза цього середовища, скажімо тепер у нас була учасниця – еколог за освітою, яка зараз працює в магазині електроніки. На попередніх школах були будівельники. Але переважно це історики, журналісти, релігієзнавці, культурологи, філологи, соціологи.
Наша спільнота випускників школи налічує близько трьохсот учасників. На Фейсбуку маємо сторінку «Літня школа «Соціальна думка Митрополита Андрея Шептицького», де також вміщуємо цікаву для учасників інформацію, а вони можуть ділитися своїми проектами, які реалізовують. Торік ми мали навіть з’їзд випускників всіх років, під час якого відбулося кілька панельних дискусій і презентацій проектів учасників.
— Звідки до вас приїхали учасники?
— Цього року ми мали представників більшості регіонів України: Харкова, Луганської області, Слов’янська Донецької області, Бердянська Запорізької області, самого Запоріжжя, з Дніпра, Києва, Луцька, Ужгорода, Кропивницького, Львова, був учасник з Польщі, з Кракова. У попередні роки також були учасники з Польщі, а ще з Білорусі, Румунії, Німеччини. І для нас це дуже важливо, адже наша мета – зробити Митрополита Андрея більш відомим поза Галичиною.
Щороку учасники запитують про можливість зробити виїзну школу в їхній регіон. І хоч це приваблива ідея, але логістично складна. Проте спонукаємо учасників думати над подібними своїми проектами. Знаю, що в Харкові учасник позаторішньої літньої школи виношує ідею організувати подібну школу про Григорія Сковороду і шукає способів її реалізації. Цього року учасниця нашої ще другої школи 2013 року організувала тут у Львові подібну школу про Климентія Шептицького.
— Чи має значення конфесійна приналежність учасників?
— Ми про неї не запитуємо, але самі учасники в мотиваційних листах чи в розмові нерідко про це кажуть. Переважно це люди з православного середовища, були й римо-католики, зокрема з Кам’янця-Подільського, були протестанти. Тобто атмосфера в нас дуже відкрита і дружня, немає якихось конфесійних упереджень, а якщо навіть в когось вони є, то долаються впродовж школи, бо Митрополит Андрей завжди намагався будувати мости, а не стіни.
— Чим для вас є ця школа?
— Вже вісім років долучаюся до її проведення чи то як координатор, чи то як волонтер. Це був мій перший самостійний проект, який я організовував як координатор. І він запав мені в душу, бо він не тільки інтелектуально насичений, а й емоційно, збагачує мене духовно і дає наснагу на цілий рік.
Також ми попросили поділитися враження від школи у її учасників. А розпочнемо з її засновника.
Мирослав Маринович, проректор УКУ, президент Інституту релігії та суспільства:
Цей проект для мене важливий тим, що через цю школу я намагаюся зробити нездійсненне, а саме – переконати всю Україну, що Шептицький вартий уваги, а його послання є безцінними для нас сьогодні. Чому неможливу? Бо всю Україну не пропустиш через нашу школу групами по 25 осіб, але я вірю, що ті люди, які були учасниками школи, стануть агентами змін, що вони будуть нести нове бачення Шептицького до свого кола близьких людей, у своє середовище. І так, крок за кроком, Україна змінить своє ставлення і усвідомить значення Митрополита Андрея Шептицького.
Для мене неймовірним фактом є те, що кожна школа є дуже успішною. У нашому щоденному житті так не буває, щоб все тобі вдавалося, обов’язково є якась своя ложка дьогтю. Тут кожна школа є успішною і я це прочитую як якесь небесне благословення від Митрополита Андрея Шептицького, від Господа Бога. Переконаний, що ця школа робить важливу річ — вона схиляє людей до добра.
Ярослав Кіт, волонтер і багаторічний координатор школи:
З 2013 по 2018 я був координатором цього проєкту, зараз тут як волонтер. Особа Митрополита Андрея Шептицького є дуже сильно недооцінена як в Україні, так і закордоном. Тому дуже потрібно пропагувати інформацію про нього, про те чим він жив, що робив, чого навчав. Тут, на школі, ми говоримо передусім про соціальне вчення Андрея Шептицького, про його взаємодію з православними, з представниками інших релігійних спільнот, про акції з порятунку євреїв під час Голокосту, про Шептицького і націоналістів, про контакти з Католицькою Церквою та багато іншого.
Шептицький і нині єднає людей різних поглядів, різних національностей, різних поколінь. Ми маємо багато прикладів за роки проведення школи, що контакти і дружні взаємини між учасниками з різних часто переростають у спільні проекти, ініціативи. Наші учасники багато в чому змінюються після прослуханого, після перетравлювання інформації впродовж кількох тижнів чи місяців після школи. Цілі такої ми не ставимо. Це не реколекційний центр, ми не прагнемо когось навернути. Наша ціль – цінності, їх пропагування і впровадження в життя. Цінності, які будують демократичне суспільство, які базуються на засадах християнської моралі та солідарності, милосердя і взаємодопомоги.
Формула школи, на наш погляд і за відгуками учасників, є майже досконалою, щоби за тиждень учасники не сильно втомилися, багато дізналися, змогли побувати у різних місцинах Львівщини, краще пізнати Шептицького, перезнайомитися між собою і повернутися додому, отримавши величезну наснагу на майбутнє.
Юрій Федорик, м. Бердянськ
Я працюю в Бердянському державному педагогічному університеті. Віддавна цікавився можливістю приїхати в УКУ, бо він має репутацію відкритого, демократичного креативного закладу, і одною з таких нагод стала ця літня школа. Як історика, мене цікавлять національно-релігійні взаємини на межі ХІХ-ХХ століть, і постать Митрополита Андрея дає нагоду багато чого зрозуміти. Не можу сказати, що я не вивчав і не орієнтуюся в проблематиці, однак літня школа мотивує дізнаватися більше, знайомить з новою історіографією, з’являються цінні нові ракурси, про які я, як дослідник Холмщини, не знав. Мене дуже цікавить також Західна Україна і Галичина, а зрозуміти Галичину без феномена Шептицького неможливо. Тому це дуже цінний досвід.
Запам’яталося багато, зокрема про його менеджерські здібності, про його роль у становленні тут економічної кооперації, позбувся кількох міфів, зокрема, з’ясував для себе чітку позицію УГКЦ на акцію порятунку євреїв. Більше дізнався про юдеїв, про різноманіття їхньої культури, краще зрозумів християнство. Феномен УГКЦ для розуміння історії України є дуже важливий, так само важливо в моєму науковому зацікавленні Холмщиною і Підляшшям порівнювати з тогочасною Галичиною.
Євген Нікольський, м. Ужгород
Я викладач Ужгородської української богословської академії ПЦУ. Дуже гарні враження від школи. До неї Андрей Шептицький був для мене знайомим незнайомцем, час до часу його ім’я згадували, але щоб докладно розібратися в його спадщині, зокрема в його соціальній діяльності, нагоди не було.
Мені було відомо, що він багато людей врятував під час Другої світової війни, однак розуміння того, як це робилося, наскільки це було складно, відкрилося саме під час цієї школи. Також дуже зацікавила його задіяність у соціально-політичні процеси і те, що у цьому він був не політиком, а християнином, який використовує політику для здійснення доброї християнської мети, чого, на жаль, не вистачає сучасній українській політиці і що залишив нам як гарний приклад бути всім для всіх.
Галина Гичка, м. Ужгород:
Я студентка історичного факультету Ужгородського національного університету. Закарпаття – це середовище, де є різні конфесії, різні національності. Оскільки я росла в православному середовищі, то дуже мало знаю про Митрополита Андрея, тож вирішила скористатися нагодою.
Що мені дала школа? Усвідомлення, що в нас є постаті, є герої, якими можна і треба пишатися, які й сьогодні можуть об’єднувати нашу країну. І перше, що маємо зробити – пам’ятати про них і вивчати їхню спадщину, ті уроки, які вони нам дають.
Я дуже вдячна організаторам, лекторам, за те, що вони дали нам таку візію, бачення того часу і ролі в ньому Митрополита. Молодь нині все сприймає з сумом, з гіркотою, ця школа дає мені надію, що все вирішиться на краще.
Ми дуже здружилися. Це дуже круто, що з’їхалися люди зі всієї України, від Ужгорода до Луганська. У нас не було суперечок, сутичок. Ми просто слухали одне одного, а не тільки лекторів. Переконана, що наша дружба буде довгою, і це ще одне свідчення, що Україна єдина не тільки в гаслах і лозунгах.
Вікторія Коробко, м. Мелітополь:
Я побачила у Фейсбуку оголошення і вирішила податись. Хоч мала кілька варіантів, обрала саме цей. Католицька віра у нас не поширена, немає католицьких храмів, серед моїх знайомих немає жодного католика. Як вчителеві історії мені було дуже цікаво дізнатися про цю віру, щоб могти розповісти учням.
Мені важливо розповідати дітям комплексно, а Західна і Східна Україна таки доволі різняться, людям зі Східної України часто важко зрозуміти людей із Західної і навпаки. І це також була моя мета – більше пізнати Західну Україну, Львів і Львівщину. Я ніколи не була у Львові, тому мені все цікаво, усі екскурсії і лекції, велич постаті Митрополита просто вражає. Дуже запам’ятались лекції Мирослава Мариновича і Зіновія Свереди.
Під час школи я реалізувала всі мої наміри і знайшла відповіді на запитання, і зараз сповнена натхнення, нових сил та ідей, щоб з нового навчального року іти з ними до дітей і продовжувати свою місію. Я щиро вдячна організаторам, які так багато вкладають в цей проект.
Віктор Можгін, Краків, Польща:
Я навчаюсь в аспірантурі Ягеллонського університету. Пишу свою наукову роботу про формування національної ідентичності тут в Україні, але на локальному рівні. Про школу довідався випадково від своїх знайомих, які обіцяли багато вражень, а з Фейсбуку дізнався, що відкритий набір у цю школу і подав зголошення. Дуже зрадів, коли отримав позитивну відповідь. Перед приїздом я сформулював для себе кілька питань до з’ясування, позаяк у нас, в Польщі, існує трохи інший наратив щодо Митрополита Андрея Шептицького, і це пов’язано не тільки з його соціальною і політичною думкою.
Цікавими для мене стали зустрічі з відомими знавцями Митрополита Андрея, нагода поспілкуватися з ними, отримати частинку їхніх знань і відповіді на більшість своїх запитань.
Багато відповідей стали для мене неочікуваними. Приміром на останній лекції Мирослава Мариновича я відкрив для себе підхід Греко-Католицької Церкви і Митрополита до питань націоналізму, пан Мирослав розклав на перші чинники всю справу з приходом сюди нацистських військ Гітлера і реакції на це УГКЦ.
Чи щось змінилося? Звісно, що так. Передусім кардинально змінилося моє бачення Митрополита Андрея Шептицького як великого діяча українського суспільства, державотворення, представника суспільної і політичної думки. Це справді вау! Це інтелектуальна бомба, яка вибухнула в моїй голові. В мене виникло кілька ідей для написання статей, не так про саму школу, як про те, що я тут почув, аби поділитися цим з іншими.
Олена Рябошапка, м. Новопсков, Луганської області:
Народилася я в Луганську, зараз переселенка, живу області. За освітою я еколог, але працюю менеджером у магазині комп’ютерної техніки. Про Шептицького я знала дуже мало, майже нічого.
Так склалося, що після подій у Луганську в мене розпалася сім’я, було дуже важко адаптуватися в суспільстві, а останнім часом ще й вибори. В нас там переважно проросійське середовище, а я українка, мовчати не вмію, не можу. Тож в мене була така пустка в душі, що почала ходити в церкву, а вона в нас теж Московського патріархату. Отець в нас хоч і добрий психолог, має підхід до людей, але коли я запропонувала служити українською, то він сказав, що цього не буде ніколи, люди не зрозуміють, мовляв, звикай до того, що є.
Коли я приїхала сюди першою з учасників і була сама в кімнаті, мені було нудно, тож увімкнула музику на телефоні, через деякий час я почула якийсь інший спів, вимкнула телефон і почула, що поряд відбувається якесь богослужіння українською мовою. Це було настільки гарно, милозвучно, настільки зворушливо! Я подумала, чому в нас так не може бути і коли в нас так буде.
Програма дуже насичена, часом були дуже втомлені, але ця школа лікує душу, вона дуже потрібна, особливо для таких як я. Буду рекомендувати всім.
Про самого Митрополита вразило те, як він рятував євреїв, допомагав українцям, якою різнобічною була його діяльність, як він міг охопити такі різні сфери поза Церквою: економічна діяльність, допомога селянам, просвітницька місія. Розумієш наскільки ми обмежені.
В мене тепер є книжка про Митрополита, буду передавати іншим, буду ділитися враженнями, поширювати отриманий тут позитив і оптимізм, його нам дуже бракує на повсякдень.
«Я вже багато в чому змінилася, і ці зміни ще тривають»
Анастасія Матвієнко, м. Дніпро:
Ми на Східній Україні про Митрополита Андрея Шептицького майже нічого не знаємо. Його постать не вивчається ані в школі, ані в університеті. Тому було цікаво дізнатися хто це, послухати лекторів.
Коли я їхала сюди, то думала, що це буде ще одна моя літня школа, дізнаюся більше про Шептицького. Насправді ця школа стала для мене значно більшим, я вже багато в чому змінилася, і ці зміни ще тривають. Передусім змінилося моє ставлення до релігії. Мене зацікавила Біблія, відчуваю потребу перечитати її знову, переосмислити. Зацікавила католицька віра, і зокрема Українська Греко-Католицька Церква, було дуже цікаво слухати лекції та дізнаватися багато нового.
Для мене особисто ця школа мала великий сенс. Я б хотіла поділитися здобутими знаннями у своєму студентському середовищі, а також у «Кузні української інтелігенції». Це молодіжний центр, ми там обов’язково переглянемо фільми, які нам тут показували, передусім – «Невигідний Шептицький».
Юрій Самсон, Київ
Я філолог, викладач. Історія – моє хобі. Постать Митролита Андрея Шептицького – зацікавлення, яке виходить за межі моєї наукової, академічної, викладацької діяльності. Я дуже щасливий, що потрапив на цю школу.
Великий масив інформації, котра, здавалося б, лежить в Україні на поверхні, але, на жаль, українці не квапляться її брати, не дуже хочуть цікавитися. А постать Митрополита Андрея – це рівень навіть надукраїнський. Це людина, яка виходить за межі середовища Церкви, за кордони України, яка своєю діяльністю і думкою виходить за межі ХХ століття. Це людина поза часом, поза територією. Те, що отримав тут, дасть поживу для роздумів не на один місяць, буду ще читати матеріали.
Я прийшов сюди підготовленим на рівні статті про Митрополита в Вікіпедії. Коли я здобував освіту, таких знань ані в школі, ані в університетах, де я вчився, нам не давали. Та й я ніколи особливо не цікавився. Тому кожна лекція, кожен матеріал, який нам тут подають, є дуже цінним, дуже особливим. Передусім вразили факти про порятунок євреїв.
Цікавим і важливим був день, коли ми відвідали місця, пов’язані з Митрополитом: родинний маєток його матері Софії в селі Вишня, родинний маєток в Прилбичах, де народився Митрополит, Крехівський монастир.
Дуже добре, що тут є багато людей з тієї території України, яка дуже часто для Галичини є terra incognita, і для них такою є Галичина. З Луганської області, з Харкова, з Дніпра. Постать Митрополита Андрея в такий спосіб єднає Україну сьогодні, коли нам дуже потрібне це єднання. Він сам жив у час двох світових воєн. Зараз ми живемо в час війни, яка теж має шанси з локальної перерости в третю світову. Нам дуже би цього не хотілось. І така школа, як би це не звучало пафосно, може бути одним з тих маленьких чинників, які можуть допомогти нам не допустити цього.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/exclusive/reportage/76473/
