Церковна геополітика: позиція Сербської Церкви

11.05.2018 16:33 6

Церковна геополітика: позиція Сербської Церкви

Дмитро ГОРЄВОЙ

10 травня закінчив роботу Архиєрейський Собор Сербської Православної Церкви, який розпочався 29 квітня 2018 року. Зі спеціальним Комюніке до преси виступив офіційний речник Сербської Церкви – єпископ Бачський Іриней. Аналіз головних тез документу пропонуємо нижче.

Історичні питання

Собор вирішив святкувати у 2019-2020 рр. 800-ліття автокефального статусу Сербської Церкви. І тут криється саме цікаве, адже історія Сербської Церкви є, без перебільшення, однією з найбільш заплутаних в історії православ’я. Нагадаємо коротку історію становлення цієї православної юрисдикції.

У 1219 р. Константинополем було даровано право сербам мати автокефального архієпископа. В кінці XIII ст. резиденція була перенесена в місто Печ. А в 1346 р. на Соборі, який скликав король Сербії, архиєпископія Печа проголосила себе патріархатом. Цікаво, що цей Собор відбувся в Скоп’є, яке є столицею теперішньої Македонії. Константинополь визнав це рішення через 29 років.

Другий етап життя Церкви починається у 1459 р., коли її ліквідовують через анексію відповідних території Османською імперією. Важливо, що хоча Печський патріархат було ліквідовано, однак Чорногорська митрополія лишилась незалежною і вважала себе наступницею Печа. Через 100 років патріархат було на II століття відновлено. В XVII-XVIII ст. існувала самостійна Карловацька митрополія. У 1848 р. вона була піднесена до статусу патріархату. До його складу, до речі, входила Чернівецька митрополія. Карловацька митрополія не була національною Церквою, бо до її складу входили серби, чорногорці, хорвати, румуни та українці. Це була Православна Церква Австро-Угорщини.

На території Королівства Сербія після отримання незалежності була утворена Белградська Автокефальна Церква. Після утворення Королівства сербів, хорватів та словенців (прото Югославії) була об’єднано різні церковні юрисдикції в єдину Сербську Церкву, яка існує і до тепер. До складу нової Церкви також увійшла і стародавня Охридська митрополія на території Македонії. Ще в середині минулого століття македонці зажадали церковної незалежності і після відмови сербів одноосібно її проголосили. Однак ніхто з помісних Церков цього не визнав.

Також цього року в Сербський Церкві відзначать 1000-ліття утворення Охридської митрополії. Це такий собі дипломатичний закид сербів болгарам за пропозицію вирішити питання Македонії, яку Белград вважає своєю канонічною територією. Детально ознайомитись з подіями навколо Македонської Церкви можна у попередньому матеріалі.

Річ у тім, що церковний центр у Охриді має давню історію. Ще у 927 р. стала центром Болгарської патріаршої автокефальної Церкви. Однак після завоювання візантійцями болгарського князівства, Церкву підпорядкували Константинополю. У 1018 р. було утворена Охридська архиєпископія. Саме цю подію святкують серби, тобто створення церковної структури на руїнах Болгарської Церкви. І це не дивно, адже через 200 років з Охридської архиєпископії виокремилась Печська єпархія, про історію якої ми розповіли вище.

Політичні питання

Не могли серби не торкнутись питання Македонії. Єпископат привітав рішення ЄСПЛ, яке засуджує дії та закликає владу Македонії зареєструвати Сербську Церкву (як сказали б у нас «канонічну»). Це є наслідком послідовної політики Скоп’є з підтримки незалежної Македонської Церкви та дискримінації Сербської Церкви на території республіки.

Взагалі читаючи комюніке Собору, виникає враження, що Сербська Церква оточена кільцем ворогів. На півдні, на думку єпископів, діють албанські екстремісти, на сході румуни «пропагують етнофілетизм та румунізацію серед влахомовного населення», також виступають проти канонічного порядку Церкви болгари у Вранській єпархії.

Особливе занепокоєння у сербського єпископату викликає ситуація у Чорногорії. В останній православ’я розділено між прихильниками підпорядкування Сербії та самостійним крилом, яке відокремилось та створило Чорногорську Православну Церкву, яку проте ніхто не визнав.

Сербська Церква має добрі відносини зі всіма сестринськими помісними Церквами, окрім Румунської та Болгарської. Останню звинувачують у «незаконному та неканонічному втручанню у вирішення питання про статус розкольників «македонської православної церкви»». Цікаво, що єпископат нічого сказав про Вселенського Патріарха, який македонській делегації заявив, що це питання його юрисдикції, а не болгар.

У контексті напружених відносин сербів з румунами та болгарами, Собор висловлює підтримку та співчуття «Церкві мучениці в Україні, яка грубим чином піддається переслідуванню з боку нинішнього режиму в Києві». Ця заява свідчить, що сербський єпископат очевидно знаходиться під інформаційним впливом УПЦ (МП), яка постійна заявляє про гоніння, проте користується всіма пільгами від держави на рівні з іншими релігійними організаціями, а іноді навіть більше.

Архиєрейський Собор наголошує на дружніх відносинах з Римо-Католицькою та Реформатською Церквами, однак зазначає про прохолодні відносини з католицьким духовенством Хорватії, мовляв останні діють не у дусі Другого Ватиканського собору. Риторика сербського єпископату нагадує російських єпископів. Ті так само всіляко підкреслюють дружні відносини з Ватиканом і жаліються на греко-католиків України. Серби сподіваються, що РКЦ впливатиме на поведінку хорватів, так само як і росіяни чають «виховання» Ватиканом українських греко-католиків.

***

Що демонструє це комюніке Архиєрейського Собору Сербської Церкви? Перш за все ілюзорність мему «церква поза політикою». Всі помісні Православні Церкви включені в політику тою чи іншою мірою. Для сербів Церква це ледь не останній інструмент окреслити сферу впливу після краху Югославії. Белград хоче зберігати вплив на Скоп’є та Подгорицю хоча би через релігійний чинник. І в цьому контексті серби не можуть погодитись на автокефальний статус Македонської чи Чорногорської Православних Церков. Більше того, будь яка зміна статусу кво розцінюється як посягання на канонічний устрій Церкви. Саме в такому ключі Белград реагує на спроби Болгарії вирішити македонське питання.

Це виводить нас на другу проблему – історичну. Противники надання автокефалії невизнаним Церквам, як от Україні чи Македонії, апелюють до того, що це порушить вікові історичні традиції. Однак, як показує історія, особливо на сербському прикладі, уявлення про усталений та споконвічний характер «канонічних меж» є хибним. Церкви з’являлись та зникали, слідуючи до адміністративних меж, відповідно до 17 правила IV Вселенського Собору. А тому пафосні та високопарні сентенції про «священні кордони нашої канонічної території», які просуває патріарх Кирило, не витримує не тільки богословської, але й історичної критики.

Що робити українській державі? Очевидно, що як Сербська держава, так і Церква були, є і вірогідно будуть союзниками та друзями Росії. Натомість варто працювати з тими Церквами, яких критикує СПЦ. Україна по одну сторону барикад разом із румунами, болгарами, македонцями, хорватами та албанцями.

Румунія. Має бути постійна співпраця нашого посольства у цій країні по майбутньому визнанню автокефалії в Україні. Так, в нас були певні тертя щодо румономовних громад на Буковині, однак в нас є спільний опонент – РосПЦ. Бухарест намагається збільшити свій вплив у Молдові, витіснивши звідтам Москву. Саме на цьому треба наголошувати, що церковні Україна і Румунія можуть бути вигідні одна одній.

Болгарія. Ця країна вважалась проросійською. По-перше, є припущення, що саме завдяки Москві у 1945 р. було здобуте визнання патріаршого статусу цієї Церкви від Константинополя. По-друге, політично Болгарія перебуває під сильною залежністю від Росії, що екстраполюється і на церковні відносини. Унаочненням цього є підтримка Софією демаршу Москви на Всеправославному Соборі 2016 року. Однак, після цьогорічного скандалу патріарха Кирила в Болгарії, можна спробувати зіграти на цьому та заручитись підтримкою цієї церкви.

Албанія. За цю Церкву вже взявся патріарх Кирил, пропонуючи місцевій владі всілякі економічні «обґрунтування». Загалом керівництво церковної Тирани складається з греків, а тому буде оглядатись на Фанар і це є нашим плюсом.

Македонія. Охридська Церква є нашим природнім союзником, оскільки має такі ж самі проблеми, як і Україна. Недоліком є те, що від Скоп’є нічого не залежить на міжправославній арені, хоча в разі її визнання ми отримаємо гарного союзника.

***

Війна між Україною та Росією точиться не тільки на териконах Донбасу, але й на міжправославній арені. Навіть більше, на цьому фронті вона почалась задовго до 2014 року. І пошук союзників є питанням виживання, а його відкидання під приводом «Церкви самі визначаться» означає поразку вже на старті.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/open_theme/71118/

Следующая новость
Предыдущая новость

Передайте свою любовь сквозь время и пространство! Цветы курьером в Киеве Купив дизельный компрессор, вы будете на шаг впереди В Украине выходят книги о современном взгляде на шариат и кораническом принципе совещания Рада церков Вінниччини закликає місцеву владу і мешканців знайти компромісне рішення щодо будівництва кладовища Игры в клубе Азино777 для настоящих ценителей риска

Публикации