Таїнство Богоявління

02.01.2018 20:43 3

Сьогодні наша Церква святкує Різдво і Хрещення Господнє як два окремих свята, проте якщо заглянемо в джерела ранньої Церкви, то побачимо там одне свято, котре поєднує в собі декілька окремих євангельських подій. Воно називалося „епіфанія” і поєднувало в собі Різдво, Поклоніння мудреців, Хрещення, весілля в Кані галилейській і подекуди (готська та мозарабська традиції) чудесне помноження хлібів для 5-ти тисячного народу слухачів Христової проповіді.

Звичай святкувати усі ці події в один день засвідчують як східні так і західні джерела. З проповіді Григорія Назіанського (330-389) знаємо, що свято це святкували у Каппадокії, а у Йоана Золотоустого (354-407) знаходимо згадку про його присутність в Антіохії. Паломниця Етерія (4cт.) також згадує про те, що 6-го січня відбувались святкування у Єрусалимі. З її опису може складатись враження, що у Єрусалимі святкували більше народження Христа, ніж Його Хрещення, оскільки богослужіння починалось звечора у Вифлеємі, а вже під ранок переносилось у Єрусалим, але такий порядок святкувань лише показує звичай єрусалимської церкви використовувати топографію Святого міста і не більше. Пересвідчитись у цьому можна із проповіді, яка хоча й приписується Йоану Золотоустому (Migne 64. 44-46), все ж насправді походить з Єрусалиму, і, правдоподібно, була виголошена на свято Богоявління тамошнім єпископом. Згідно із нею, свято розпочиналось у ніч 5-го січня походом єрусалимської спільноти в Вифлеєм. В крипті Різдва звершували чування і відразу ж після нього на світанку освячували води на Йордані і хрещення катехуменів. Крім того в єрусалимській церкві був звичай, за яким усі присутні входили в освячену воду з вірою, що їхні гріхи відпустяться. Цей звичай перейшов із Палестини в Єгипет і Етіопію і майже замінював там Тайну Сповіді. Отже, єрусалимська церква святкувала не лише Різдво, але і Хрещення Христа в той самий день. Лише наприкінці V-го століття Церква в Єрусалимі почала святкувати Різдво Христа окремо 25-го грудня.

Церква Кіпру, згідно із писаннями її єпископа Епіфанія (315-403), святкувала 6-го січня Різдво, прихід мудреців та весілля в Кані галилейській, а Хрещення переносила на 8-ме листопада. Такий спосіб святкування існував лише на Кіпрі і причина перенесення святкування Хрещення на цей день не зовсім зрозуміла. Традиційно, це пов’язують із можливим «заміщенням» якогось поганського свята.

Традиція сирійських церков, представлена Єфремом Сирійським (+373), який у своїх проповідях на Богоявління двічі згадує чудо в Кані. В нього є також піснеспів, присвячений приходу мудреців. Ще одним свідком для сирійської традиції є її молитва на освячення води, в котрій також згадується чудо в Кані галилейській.

Давні західні літургії, такі як іспанська, міланська, галліканська та кельто-aнглійська також свідчать про святкування Різдва, приходу мудреців, Хрещення та весілля в Кані 6-го січня навіть після прийняття Римом 25-го грудня, як дня Різдва Христового, а вірменська церква і донині святкує за цією давньою традицією лише одне свято Богоявління 6-го січня.

Ці чотири, на перший погляд різні події – Народження, Хрещення, поклоніння Мудреців та весілля в Кані Галилейській – насправді мають щось спільне. Їх об’єднує ідея явління Бога світові. Як можна побачити із давніх текстів і способів святкування, 6-го січня древні церкви Сходу і Заходу святкували не історичні події народження, поклоніння мудреців чи хрещення Христа і не подію Його чуда в Кані галилейській, прив’язуючи їх до конкретних календарних дат. Ці події лише давали ідеї для кращого сприйняття величного Таїнства, яке і є справжнім євангелієм як Старого так і Нового Завітів: Бог постійно являє Себе світові, чудесно і різноманітно для того, щоб світ пізнав Його і мав можливість спасіння. Дата святкування є дуже умовною, її жодним чином неможливо виснувати із опису євангельських подій. Більше того, у свідомості церкви основним днем літургійних святкувань, особливо тих, які були пов’язані із життям Ісуса Христа був День Господній – неділя. Ось як про це говорить один із дуже важливих для ранньої церкви апокриф, датований п’ятим століттям — “Слово Йоана Богослова про упокоєння святої владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”: “І звістив нам (апостолам) Святий Дух: “чи знаєте ви, що у неділю Діва Марія удостоїлась Благовіщення від архангела Гавриїла, в неділю народився Спаситель у Вифлеємі, в неділю ж люди єрусалимські вийшли з галузками зустрічати Ісуса, мовлячи: ’Осанна в вишніх! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!’. І в неділю він воскрес з мертвих, і в неділю прийде судити живих і мертвих, і в неділю зійде з небес у славі і честі задля переставлення святої Діви, що Його породила!” У кожному разі традиція перенесення великих свят саме на неділі є все ще живою, наприклад, у вірменській церкві. Щоправда, саме свято Богоявлення там є сталим. Все ж про можливу традицію святкування Різдва і Богоявлення у неділю у давній візантійській традиції говорять самі літургійні тексти цих свят. Передсвяткові канони на повечер’ях взоруються на канони Великого тижня і так само як і останні підписані акростихами «у понеділок», «у вівторок», «у середу» ітд. таким чином, що Різдво і Богоявління мали б звершуватись у неділі.

Історизація християнства

Від 4-го століття і далі іде процес «історизації» християнства. Він пов’язаний із складним процесом входження християнства у культуру римської імперії. Імператори шукають святі місця і «позначають» їх храмами, збудованими і освяченими на честь тої чи іншої події і часто саме день освячення стає «історичною» датою тієї чи іншої події із життя Христа чи святих. Інколи, так як це є із святами Різдва чи Благовіщення, певні астрономічні явища (початок зростання дня чи весняне сонцестояння) ставали точками відліку для встановлення літургійного святкування цих свят. Справді, нам невідомо чому свято Благовіщення звершують саме 25-го березня. Ані євангеліє, ані інші тексти раннього християнства не передають точних дат, бо їх авторам ішлося про щось набагато важливіше. Їм ішлося про те, що спасительна подія, яку вони описують, має значення тут і тепер, або, висловлюючись літургійною мовою, днесь.

Історизація християнства, спроба зафіксувати певні події у минулому для того, щоб вести від них певний відлік – феномен невідомий для раннього християнства. З одного боку, він уможливив створення християнського календаря, але з іншого, трохи затемнив суть літургійних святкувань, забути яку церква не маємо права. Вона не святкує черговий День Народження Христа, Його Хрещення, Преображення чи Воскресіння. Літургійне святкування робить ці минулі події дійсними днесь, як це гарно унаочнено у молитві освячення води свята Богоявління: «Днесь бо настав для нас час свята і хор святих збирається з нами, і ангели з людьми спільно святкують. Днесь бо благодать Пресвятого Духа у виді голубиному на воду прийшла. Днесь незаходиме сонце засіяло, і світ світлом Господнім осяюється. Днесь місяць світ ясним промінням співосвітлює; днесь зорі світловидні світлістю сяяння вселенну украшують. Днесь хмари з небес росять людству дощем істини. Днесь несотворений своїм створінням волею своєю рукопокладається. Днесь пророк і предтеча до Владики приступає і предстоїть у трепеті, Боже низходження до нас бачачи. Днесь води йорданські на цілющі Господнім пришестям переміняються. Днесь струменями таїнственними усе створіння напоюється. Днесь водами йорданськими гріхи людські обмиваються. Днесь рай відкривається людям і сонце правди сяє нам. Днесь гірка вода, що за Мойсея, Господнім пришестям перетворюється людям в солодкість. Днесь від прадавнього ридання ми ізбавилися і як новий Ізраїль спаслися. Днесь ми від тьми визволилися і світлом богорозуміння озорюємося. Днесь морок світу явлінням Бога нашого знищується. Днесь світлом все сотворіння просвіщається. Днесь горнє із долішнім святкує, і долішнє з горнім разом розмовляє. Днесь священне і вельми голосне торжество православних радується. Днесь знищується спокуса і пришестя Владичне прокладає нам путь спасіння. Днесь Владика до хрещення поспішає, щоб возвести людство до висот. Днесь неприклонний своєму рабові приклоняється, щоб нас від рабства визволити. Днесь ми царство Господнє набули, бо царству Господньому немає кінця. Днесь земля і море радість світу розділили і світ веселістю наповнився».

Святкуймо не події, а таїнства

Навіть із календарем, на щодень заповненим різноманіттям свят, церква не покидає навчати нас того, що святкує вона не минулі події, а таїнства нашого спасіння. Саме тому це вона, церква, встановляє спомини, і деякі, такі як свято Пасхи, багаторазово, щотижнево. Літургійний рік не є збірником точних дат, а розгортання таїнства спасіння, ціль якого не час, а вічність. Ось як це гарно сформульовано у Конституції ІІ Ватиканського собору «Про святу літургію» 102: «Свята Мати-Церква вважає за належне встановити впродовж року дні для звершення священного спомину спасенних діл свого божественного Жениха. Вона щотижня споминає Воскресіння Господнє в день, який назвала «Днем Господнім», а раз на рік, у найвищому торжестві Пасхи, – відзначає його разом з його благодатними страстями. В річному циклі вона розгортає все таїнство Христа – від Воплочення й Різдва аж до Вознесіння, до дня П’ятдесятниці й до очікування блаженної надії та Господнього пришестя. Ось так пригадуючи таїнства відкуплення, вона відкриває вірним багатство чеснот і заслуг свого Господа, щоб повсякчас робити їх певним чином присутніми для вірних і щоб вони, ставши причасниками цих чеснот і заслуг, наповнювалися благодаттю спасіння».

Небеса повідають славу Божу …

Встановлюючи літургійні святкування церква чудово пам'ятала про співпрацю сотвореного Богом всесвіту із Його волею спасти світ. Таїнства спасіння людини Христом є космічними таїнствами, вони стосуються всього світу. Саме тому природні явища, такі як схід і захід сонця, найдовший чи найкоротший день року, періоди весняного та осіннього сонцестояння ставали місцями унаочнення таїнств спасіння при їх щоденному чи щорічному літургійному святкуванні. Людині притаманно дивитись на небо, у світлі Христа зорі стають провідниками до Нього і саме це лежить в основі головного піснеспіву свята Різдва Христового як таїнства Богоявління: «Різдво Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло знання: в ньому бо ті, що зорям служили, від зорі навчилися поклонятися Тобі – Сонцю правди, і пізнавати Тебе – Схід з висоти. Господи, слава Тобі». Головним у всьому цьому є пам'ять про те, що справжнє богопоклоніння не є справою людини. Це Господь відкриває наш ум для того, щоб ми могли бути допроваджені зорею до пізнання Його як сонця Правди. У Його світлі ми звільняємось від служіння зорям, пізнаючи, що це вони служать Йому нашого спасіння.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/69574/

Следующая новость
Предыдущая новость

УПЦ КП заснувала три нові храми на Вінничині Подари себе счастье Український католицький університет проводить краудфандингову кампанію на підтримку Центру підприємництва Вийшла електронна версія україномовної Біблії Філарета Выбираем обувь под платье: совет эксперта

Публикации