Православна церква та миряни

18.10.2018 22:22 3

Миряни УПЦ Київського патріархату та УАПЦ на сьогодні отримали, напевно, найбільш відчутну та позитивну новину з засідання Синоду Константинопольського патріархату — їх визнання та прийняття у спілкування прямо прописано в прес-релізі від 11 жовтня 2018 року. На відміну від єпископату та священиків цих церков, про яких документ прямо не говорить. Разом із тим, ані в існуючих на сьогодні в Україні церквах, ані в гіпотетичній автокефальній об’єднаній церкві роль мирян не виглядає аж надто потужною. Які є права мирян та яка пропорція їхнього впливу на життя церкви, порівняно з впливом ієрархів? Чи відповідає це їхній ролі в історії українського православ’я?

Хто такі миряни?

Коли йдеться про мирян і їхній вплив на життя церкви, може виникнути питання — чи готові миряни взагалі впливати на нього, і щоб водночас цей вплив був здоровий? Адже миряни часто не мають достатньої церковної освіти, не дуже розбираються у внутрішніх розкладах тощо. З іншого боку, саме через виключення мирян з процесу вирішення внутрішньоцерковних питань вони втрачають звичку орієнтуватися в цих процесах. А їх неосвіченість і невоцерковленість зазвичай не є проблемою під час соціологічних опитувань, коли церкви пишаються величезною кількістю своїх вірних, не звертаючи уваги на їхню подекуди невисоку якість. Тож якщо визнаються членами церкви всі ті, хто себе відносить до тієї чи іншої церкви, їхній голос має бути почутим. Говорячи про кількість і якість мирян, слід знову поставити питання про фіксоване членство в православних громадах. Переваги фіксованого членства очевидні, і більш чесна статистика — далеко не єдина перевага. Фіксоване членство полегшить суперечки під час виникнення питань про зміну юрисдикції, зробить можливим введення церковного податку та постання прозорої системи фінансування церков. Можливо, це зробить голос парафіян гучнішим, оскільки вони стануть офіційними представниками церкви.

Права та обов’язки.

Права та обов’язки різних щаблів православної ієрархії прописані в статутах церков, і більшість прав у всіх православних церквах належить ієрархам. Миряни, згідно статутів УПЦ (МП) та УПЦ КП, можуть брати участь у діяльності парафіяльних рад, але ці ради підзвітні настоятелю та парафіяльним зборам, а не навпаки. Самі миряни як окрема категорія представників церкви, згідно п. VIII.В Статуту УПЦ (МП) та п. ІХ.3 Статуту УПЦ КП, визначених прав не мають взагалі, а лише обов’язки. Лояльніший до мирян Статут УАПЦ, п. 23 якого прописує не лише обов’язки, а також і права мирян. Важливим механізмом впливу мирян на справи церкви можуть бути Помісні собори, але насправді навіть найважливіші питання в житті церков вирішуються, переважно, Архиєрейськими соборами. Наприклад, згідно Статуту УПЦ КП, мірою необхідності, але не рідше як один раз на п’ять років має бути зібраний Помісний собор, і цього літа завершилися 5 років після проведення попереднього Помісного собору. Не кажучи вже про те, що питання перед УПЦ Київського патріархату сьогодні стоять дуже важливі, банально вже прийшов час зібрати інші члени церковного тіла, крім єпископату. Натомість, їх не лише не запрошують до слова, а навіть не повідомляють про рішення єпископату. І це стало дуже помітним після неочікуваної появи листа патріарха Філарета до Собору РПЦ. Якби єпископи бодай відчували необхідність відкрито говорити про свої плани та стратегії перед іншими членами власної церкви, це сприяло би зменшенню напруги в суспільстві. Собор УПЦ (МП) взагалі збирався останній раз у 2011 році, щоправда, вимоги до періодичності його проведення в Статуті цієї церкви нема.

Історія питання.

Зрозуміло, що єпископат є мобільнішою та компетентнішою групою, ніж миряни та навіть священники, а тому може більш оперативно приймати рішення (не кажучи вже про апостольське преємство). Але якщо згадати історію України, то виявиться, що неодноразово саме миряни брали на себе важливі зобов’язання в розбудові церкви. Коли на межі XVI-XVII століть усі єпископи Київської митрополії, на чолі з митрополитом, перейшли в унію з католицькою церквою, саме миряни, об’єднані в братства, сприяли відновленню православної ієрархії в 1620 році. Уже в 1921 році білі священники, на чолі з о. Василем Липківським, стали засновниками Української автокефальної православної церкви, яка є однією з учасниць процесу отримання томосу у 2018. Тоді жоден єпископ не взяв участь у соборі, і його учасники навіть були змушені висвятити першоієрархів за особливою процедурою за участі лише білого духовенства. Миряни та біле духовенство стали ядром і Собору УАПЦ в 1989 році. Отже, з боку учасників руху за автокефалію було б історичною справедливістю залучати священників та мирян своїх юрисдикцій до обговорення модальностей створення автокефальної православної церкви. В цьому ключі позиціонування установчого собору об’єднаної церкви як апріорі архиєрейського — це автоматичне приниження прав інших частин нового утворення, а також заявка на жорстку єпископську модель керування церквою.

В християнстві між єпископатом і мирянами з перших століть виникали суперечки щодо влади. На сьогодні у жодного православного не буде питань щодо влади єпископів у сакральній площині, і в догматичній теж, хоча догматів нових наразі не встановлюється. Але в інших площинах церковного життя роль мирян велика, і в українському православ’ї величезна роль мирянських братств закріплена самою історією. Це і освіта, і взаємодопомога, і забезпечення матеріального життя громади та священства, а іноді і відстоювання православної віри. Відтак, миряни мають бути представлені під час напрацювання стратегії існування церкви, бути біля її витоків, інакше до церкви зрештою будуть ходити самі єпископи та політики, що їх підтримують.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/73123/

Следующая новость
Предыдущая новость

Секрет популярности слот автоматов на просторах всемирной паутины Оригинальные игровые машины для тех, кто любит побеждать Выбирайте лучшее, выбирайте металлочерепицу от завода «КМ» Шнековый насос Aquatica – отличный выбор по разумной цене Адвентисты провели каникулярную школу в Харькове

Публикации