36Перше. Цілісне сприйняття молитви митаря. Три її властивості:
А) Митар "не смів і очей звести до неба" і водночас реально перебуває перед Богом. Парадоксальне поєднання: "я не маю права навіть до Тебе звертатися, але усе ж звертаюся" – і молитва дієва.
Б) "Б'є себе у груди" – це ж не театральний жест, а певний стан душі (супроводжуваний фізичною дією). Молитовний. Цікаво, який? Точно, що не відчай без будь-якої надії.
В) Власне слова молитви, відомі як "молитва митаря".
Друге. Як я почув у одній проповіді, митар передстоїть перед "безоднею Божого милосердя". І ця невимірність дає нескінченний потенціял розвитку стосунків з Богом грішної людини – настільки грішної, що вона не може претендувати на якісь заслуги – типу: "я щось зроблю, і тоді заслужу від Тебе прощення". Ні. Немає ніякої можливости заслужити. І саме у цьому смиренні визнання цілковитої, невиправданої вини відбувається парадоксальна зустріч з Безоднею. Зустріч, яка дає надію і дотик до вічности.
Третє. Ця притча дає відчуття ще одного досвіду віри – досвіду пошуку і становлення миру з Богом як динамічного і хвилюючого процесу. Дивіться, фарисей відчуває себе благополучним, задоволеним собою. І відчуває себе таким начебто перед Богом. Чи можна сказати, що у нього є мир з Богом? Ні, хоча й начебто є мир із собою. Отже, наявність миру із собою – це ще не ґарантія миру з Богом! Чому? Тому що світ душі фарисея не включає в себе прийняття митаря. До митаря у нього осуд і зневага. Отже, основне, що заважає миру з Богом – це самодостатність, яка не дозволяє ні бачити свою недосконалість, ні "безодню Божого милосердя"; водночас у цьому стані людина вивищується через бачення гріхів ближнього... А без відчуття Безодні милосердя (відчуття, недоступного фарисею) – не вистачає чогось дуже важливого…
Чи можна сказати, що цей мир уже є митаря? Мабуть, це буде необачно. Але рух до миру з Богом – це процес: "шукай миру та його тримайся" (Пс. 33, 15). І митар не може жити без пошуку цього миру. У цьому – важливий досвід його сприйняття Бога для всіх нас: шлях до миру з Богом – це і реальний досвід і переживання віри як "передвідчуття" миру Божого, і його пошуку як імперативу духовного життя. Дай нам, Боже, бути і в цьому пошуку, і у його плодах, про які так дивовижно сказав апостол: "Царство Боже – … праведність, мир і радість у Святому Дусі" (Рим. 14, 17).
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/69880/
