27
"Несторівський центр", 22 серпня 2019
Нещодавно в Києві було проголошено створення Українського літургійного товариства. Це спільнота науковців, богословів, філологів і перекладачів, які об’єднані ідеєю спільної роботи над вирішенням низки глобальних завдань: удосконалення українських перекладів богослужебних текстів; розробка методичних рекомендацій щодо впровадження цих текстів в життя; напрацювання термінології церковно-богословської, богослужбової, молитовної термінології.
Експерт Несторівського центру та учасник Українського літургійного товариства о. Андрій Дудченко в ефірі Воскресіння. Живе радіо в програмі Галини Бабій Добра розмова розповів про напрацювання та перші рішення новоствореного Українського літургійного товариства.
В текстовому інтерв’ю програми пропонуємо найбільш цікаві моменти.
– Нещодавно ми з очільником Несторівського центру Віталієм Хромцем обговорювали чудову ініціативу, яка зараз розробляється у церковному середовищі, а саме про те, яким чином мають здійснюватися переклади богослужбових текстів українською мовою. З цього приводу уже відбувся перший семінар і друга зустріч в Інституті філософії імені Григорія Сковороди НАН України. На цьому робочому засіданні перекладацької ініціативної групи за результатами першого семінару, зокрема, були присутні: очільник Несторівського центру Віталій Хромець, отець Андрій Дудченко, отець Ростислав Воробій, Дарина Морозова, Наталя Пуряєва, Володимир Волковський та інші обговорювали власне комюніке семінару від 24 червня і дійшли до деяких практичних висновків. Найперше, хочу спитати про Ваше ставлення до того, що зараз такий рух почався і він детально обговорюється на міжконфесійному рівні.
– Моє ставлення очевидно позитивне, оскільки я сам беру участь у ньому. Хотілося б, більш активно долучатися, але бракує часу на все. Це дуже важливо, що подібні питання виносяться на порядок денний, що вони стають предметом для обговорення і такої зацікавленості, не тільки якихось окремих представників богословських академій, а й – більш широкого кола вірян. Науковці, лінгвісти, священнослужителі різних церков, юрисдикцій і, навіть, конфесій долучаються до обговорення цих питань. Такого типу питання мають безпосередній стосунок до практичного церковного життя. Перше, з чим зустрічається вірянин в процесі богослужіння – це його мова. Звісно, що мають значення і спосіб та місце проведення. Тому це такі питання, які викликають дуже живий інтерес в людей, не залишають нікого байдужими. Є такі палкі прихильники певних реформ, змін, відродження чи оновлення, по-різному, можна називати ці процеси. Але, так само, є палкі противники подібних змін, які говорять, що мають бути тільки стародавні мови, тільки непорушні устави. Тому питання живе і актуальне.
– Звичайно, хоча нагальна потреба таких змін визрівала давно, поштовхом до активніший дій стало створення Православної церкви України.
– Так, це дає надію на оновлення нашого життя. Новостворена церква – молода, а у молоді міхи треба вливати молоде вино, за євангельським словом. У нас є ці молоді міхи. У термінології о. Кирила Говоруна, риштування побудовані нові, а вже який зміст ми вкладемо туди, якою ця церква буде внутрішньо – це ті головні питання, над якими ми намагаємося, в міру сил, працювати.
– Відбувається становлення нової церкви, вона розбудовується. Мені здається, про це свідчить хресна хода, яка відбулася у велике свято (Хрещення Русі – ред.) від Софії Київської аж до Володимирської гірки. Те, що поряд з цим, паралельно, напрацьовуються принципи і підходи у перекладі богослужбових текстів, видається мені дуже символічним. Перед нами ознаки того, що церква стає на ноги і розбудовується. Хочеться мати надію, що колись вона стане міцним осередком духовності.
– Показовим є і те, що хресна хода цього року без жодної підтримки якогось адмінресурсу, місцевої чи державної влади, чи то окремих, дуже впливових, меценатів зібрала до двадцяти тисяч людей. Люди брали в ній участь за власної ініціативи, а не через якусь зовнішню мотивацію. Це дуже добре.
– На цьому другому засіданні робочої групи перекладачів було урочисто проголошено створення Українського літургійного товариства. Що це за товариство?
– Проголошене товариство і є, власне, нашою спільнотою науковців, богословів, філологів і перекладачів, які зацікавленні в тому, щоб працювати спільно над вирішенням низки глобальних завдань: удосконалення українських перекладів богослужебних текстів; розробка певних методичних рекомендацій щодо впровадження цих текстів в життя; напрацювання певної термінології церковно-богословської, богослужбової, молитовної термінології.
Ми маємо сьогодні велике розмаїття у перекладах. Хочу відразу сказати, що розмаїття – це добре. Воно є ознакою живого процесу становлення мови. Приміром, коли йдеться про використання традиційної церковнослов’янської мови, ми звикли до того, що у будь-яких книжках буде один і той самий стандартний текст незалежно від церковної локалізації. Щодо варіантів богослужбової, молитовної літератури українською мовою, то тут вже маємо досить широке поле різночитань. Адже українізація текстів здійснювалася греко-католицькою, автокефальною церквами і православною церквою Київського патріархату. Перші переклади українською з’явилися близько ста років тому. Відповідно, якщо сьогодні спробуємо соборно проспівати “Вірую” чи “Отче наш”, то ці нюанси перекладу проявлять себе з очевидністю. Саме тому, було би дуже добре, якби стосовно основних текстів ми дійшли якоїсь згоди, або й, взагалі, запропонували більш удосконалений варіант перекладу.
Безсумнівно, що кожен переклад є до певної міри тлумаченням. Неможливо стовідсотково перекласти оригінали з грецької мови чи з івриту на іншу мову. Але ці тлумачення можуть тяжіти до молитовного, наукового чи розмовного стилів. Орієнтація на певні аудиторії обумовлює різний формат перекладу. Стосовно богослужіння, то тут потрібно, щоб у тексті була урочистість і піднесеність й, водночас, щоб тексти добре сприймалися на слух, були доступними для розуміння вірян.
– У прес-релізі до засідання сказано що “Українське літургійне товариство має бути максимально відкритим, позаконфесійним, – я думаю, що, навіть, надконфесійним, включаючи всі конфесії, – професійним та інноваційним колом фахівців. ” Що це означає? До проекту залучаються не лише люди із церковного середовища, але й – науковці, перекладачі, філологи?
– Питання в тому, як розуміти вираз “з церковного середовища”. Адже чимало науковців, професійних філософів чи філологів водночас є вірянами.
– Хотіла б уточнити, якщо це коректно, філолог, який хоче долучитися до перекладу літургії, іншого богословського чи богослужбового тексту, обов’язково має бути все-таки вірянином? Щоб відчувати специфіку тексту, приміром.
– Я думаю, що так. Можливо хтось не погодиться зі мною, але мені здається, треба відчувати, як ті чи інші слова (українська мова є дуже багатою на синонімічні ряди) будуть сприйматися на службі. Вважаю, це дуже добре, коли перекладач знає традицію, як певні тексти перекладалися раніше, як вони звучали в церквах. Тобто, перекладач має орієнтуватися в тому, що на слуху у вірян, які є наспіви – це теж має значення, тому що багато молитовних текстів створені для проспівування, а не для прочитування. В таких випадках, при перекладі, слід зважати на ритміку, наголоси.
– Документ, який з’явився у ЗМІ після того, як відбулося друге засідання робочої групи, містить наступне: “Обговорили методологічні засади роботи з літургійними текстами. Після тривалої та цікавої дискусії дійшли висновків, що ця робота має спиратись на такі принципи: плюралізм, відкритість, інклюзивність…» Поясніть, будь-ласка, що у даному випадку мається на увазі під словом “плюралізм”?
– На засіданні було окреслено загальні підходи, на які спирається наша спільнота. Слово “плюралізм” вказує на відкритість і чутливість до різних думок, різних традицій, різних перекладів, тобто, – всього того різноманіття, яке є в церкві. Окремі речі, що були притаманні автентичній стародавній традиції, можуть забуватися, або їх зумисне намагаються витіснити. Наприклад, православна і греко-католицька церкви слідують одному, візантійському обряду. В давнину літургійних обрядів було набагато більше. Це має бути відомо тій частині наших слухачів, яка належить до католицької церкви. Відомо, що у католицькій церкві налічуються 24 церкви свого права. У ній вирізняються вірменський, коптський, ефіопський, по декілька сирійських і європейських літургійних обрядів. У православній традиції візантійський обряд синтезував у собі практики Константинополя і Єрусалиму та деяких чернечих спільнот – всі вони були сплавлені в один уніфікований обряд.
Наша спільнота переконана, що ми маємо бути відкритими до набутків давньої церкви, її розмаїття, того кращого, що є у православній традиції. Взяти, хоча би, ту ж сирійську традицію. Ми знаємо і глибоко шануємо таких святих як Ісаак Сирін та Єфрем Сирін. Інше питання, як все це застосовувати у сучасному богослужінні? Воно потребує окремого розгляду.
– Якщо дозволите, хотіла б торкнутися теми носіїв. Ми знаємо, що у наш час, паперову книгу, очевидно і книгу в церковній традиції, витісняє електронний носій. Я думаю, що переклад богослужбової літератури швидше дійде до храмів, до сучасних мирян, парафіян в електронному вигляді, ніж у друкованому варіанті. Я вже зараз бачу, як люди моляться, гортаючи перед собою гаджет…
– Я теж бачив в Єрусалимі і в Константинополі, як співають у храмах, тримаючи перед собою планшет.
– Ви багато часу приділили обговоренню питання он-лайн бази даних літургійних текстів. Очевидно, що створення такої бази потребуватиме менше часу, ніж друковане видання літератури, як ви вважаєте?
– Я думаю, життя покаже, що буде швидше розвиватися, і як це буде сприйматися людьми. Щодо он-лайн бази, є питання стосовно ергономіки чи юзабіліті, тобто, наскільки зручними і красивими будуть електронні варіанти для користувачів. Ми беремо до уваги, що майбутнє за електронними носіями, але, водночас, сподіваємося, що паперова книга також користуватиметься популярністю.
– А Ви в своїй викладацькій роботі у Київській православній богословській академії використовуєте паперові чи, більшою мірою, електронні носії?
– Використовую все те, де є інформація. Деякі книги в мене в паперовому вигляді, а деякі – лише в електронному.
– Це стосується й студентів і семінаристів?
– Так.
– З вищесказаного можемо зробити висновок, що церква йде в ногу з часом. Вона є живою і невід’ємною частиною нашого глобального світу. Дозвольте таке крамольне питання: чому ми так прагнемо мати свій український переклад богослужбових текстів? Чому, для нас це є таким важливим?
– Для нас це означає отримати можливість прославляти Бога рідною мовою і робити це красиво. Історично так склалося, що загалом для християнства, і, особливо, для православ’я естетична складова богослужіння була дуже важливою. Ми нещодавно святкували річницю Хрещення Русі (зараз ми не говоримо про те, яка дата є більш оптимальною – 28 липня чи 1 серпня). Так от, вже сама легенда про вибір віри князем Володимиром вказує, що естетична компонента релігії стала вирішальною для обрання віросповідної системи. Я думаю люди, які створили цю легенду, розуміли, що саме естетичні почуття, піднесення під час богослужіння (коли ти не знаєш, чи ти на небі чи на землі) створюють неповторний ореол традиції.
Бог створив світ прекрасним, ми захоплюємося складністю та красою природи. Милуємося вечірнім небом, лісом, всім, що нас оточує. Відповідно, прославляти Бога, ми теж маємо красиво. У нас мають бути прекрасними і гармонійними не лише церковні споруди, а й – літургійний простір храму. Тому гарний переклад повинен не тільки передавати значення окремих слів, а він має показати смисли, що перевершують суму значень окремих слів.
– Скільки часу може тривати ця перекладацька робота, якщо вона тільки-но розпочалася? Буквально недавно було випрацьовано принципи, алгоритми дії.
– Я вважаю, що подібні проекти можуть “тривати вічність”. Справа в тім, що мова – це живий організм, який перебуває у постійному розвитку. Мова змінюється: дещо забувається, з’являється щось нове, щось удосконалюється. Науковці кажуть, що кожні 50 років обов’язково має з’являтися новий повний переклад Святого Письма. Те саме стосується і богослужбової літератури.
Тому ми постійно маємо вдосконалювати існуюче, не боятися запроваджувати дещо нове. Маємо гарний історичний приклад, вартий наслідування: Святі Отці у першому тисячолітті не боялися впроваджувати інноваційні речі у богослужінні.
– Перед ефіром Ви сказали, що нещодавно перебували у Греції у складі делегації священиків Православної церкви України.
– Так, вірно. Я був серед богословів із духовних шкіл, викладачів і студентів богословських академій, духовних шкіл Православної церкви України.
– Що дала Вам ця поїздка? Яка була її мета?
– Це була дуже насичена, змістовна і цікава програма, яку підготували Елладська церква Греції разом із міністерством освіти Греції для того, щоб, з одного боку, допомогти молодій Православній церкві України інтегруватися в сучасний православний богословський світ, а з іншого, щоб грецькі богослови і єпископи познайомилися з богословами з України. Налагодження зв’язків у богословських колах має сприяти і визнанню Православної церкви України грецькою церквою.
– Раніше, не пригадую, подібних спроб налагодження зв’язків? Чи були якісь схожі зустрічі на міжнародному рівні? Ви були більше ізольовані?
– Я б не сказав, що ми всі були в ізоляції. Але Православна церква України – це нова церква, яка об’єднала у собі духовенство і вірян з різних церковних юрисдикцій, дві, з яких, Київський патріархат і автокефальна церква були, багато в чому, ізольовані від православного світу. Автокефальна церква підтримувала культурні, хоча й не євхаристійні, стосунки з православною церквою в Америці, Канаді. А от Київський патріархат набагато менше був інтегрований. І тепер потрібно відроджувати це, вибудовувати стосунки. Звісно комунікативні зв’язки краще розвинені у тих, хто перейшли з православної церкви Московського патріархату. Приміром, у владики Олександра Драбинко, настоятеля нашого собору, широке коло знайомих в церковному середовищі по всьому світу. Тому цей захід мав важливіше значення для тих наших колег, які до цього були в ізоляції від православної світової спільноти.
– Ті священики, віряни, які залишилися у Московському патріархаті, наскільки їм було би цікаво долучитися до цього проекту перекладу?
– А вони долучаються.
– У який спосіб? Адже ми сказали про плюралізм, відкритість, інклюзивність…
– Літургійне товариство включає в себе представників з Української православної церкви, яка перебуває в складі Московського патріархату.
– Це дуже приємно чути. А чи не передбачаєте Ви, що, можливо, будуть проблеми з використанням чи вже інтеграцією цих текстів у богослужіння в подальшому?
– Точно передбачити як все складеться, навряд чи можливо. Ми, свого часу, видали переклад божественної літургії святого Іоанна Золотоустого українською мовою, який підготували на базі нашої парафії Спасо-Преображенського собору в Києві. Робота тривала не один рік. Ми не замислювалися над тим, хто буде користуватися нашими набутками. Переймалися лише тим, щоб виконати завдання достойно, щоб нам не було соромно за роботу, щоб ми могли використовувати цей текст на богослужінні.
Подібним чином ми підійшли і до розробки молитовника православних вірян українською мовою. Там є молитва за єдність українського православ’я. Готуючи перший примірник молитовника, я свідомо назвав його “позапатріархатним”. Він вийшов друком без благословення будь-якої з православних церковних структур України. Це було зроблено для того, щоб він однаково сприймався в українських православних церквах різних юрисдикцій. Цей молитовник замовляли чимало священиків і вірян з Київського та Московського патріархатів, з автокефальної церкви України. Молитовники цього зразку патріарх Філарет, свого часу, роздавав у військових шпиталях, потім його вручав митрополит Епіфаній. Саме тому, я глибоко переконаний, будь-який проект втілений з професіоналізмом, обов’язково знайде свого прихильника.
– Ви, особисто, давно досліджуєте літургію?
– Цією тематикою я зацікавився ще за часів навчання, років двадцять тому.
– Тобто Ви давно мріяли про цей проект перекладу і якоїсь уніфікації, не знаю, чи можна це так назвати?
– Я б назвав це – проектом спільної праці. Є багато талановитих людей, що працюють у напрямку відродження спадщини Київської церкви. Мої друзі зі Львова започаткували Майстерню літургійних перекладів Трипіснець. Це проекти, до яких необхідно і варто долучатися, працювати над ними разом, адже спільні зусилля допомагають рухатися вперед.
– Мова концентрує навколо себе служителів, вірян, і мова цементує підвалини церкви. Які ще аспекти треба інтенсивно розбудовувати для того щоб ПЦУ пройшла це становлення якомога легше, якомога швидше?
– Соціальне служіння, залучення вірян до церковного життя. Ми маємо бути відкритими до вірян і пояснювати вірянам, що відбувається, має бути діалог з людьми…
– А просвітницька діяльність?
– Так, безумовно, потрібна активна просвітницька та катехитична діяльність, щоб люди розуміли, що без них церква неможлива, що вони, фактично, і є втіленням церкви. Люди із задоволенням відгукуються, коли бачать, що є реальна соціальна робота, є певні проекти, до яких можна долучитися і отримати результат (певна благодійність чи щось на зразок цього).
– На скільки у цьому глобальному світі зростають вимоги до самого священика, як пастора, як того, “хто панство веде за собою”? Адже ми розуміємо, що священик століття тому і священик у сьогоднішньому світі це різні лідери, якщо так можна сказати, і вимоги суспільства до священства інші.
– Можливо зовнішні вимоги змінюються, але “внутрішня людина” і її випробування залишаються такими ж самими, як і дві тисячі років тому. Наприклад, настанови апостола Павла ефеським пресвітерам і єпископам у Новому Завіті є актуальними досьогодні …
– Але молодь уже не хоче просто так слідувати традиції, як це робили батьки чи діди. Вона не може вірити просто так. Молоді люди, інколи, ставлять священикам некоректні запитання, бунтують проти якихось традицій. Як зробити так, щоб інтереси церкви і молоді, хоча б інколи, перетиналися?
– Священик має цікавитися життям сучасного світу. Навіть якщо він не може відповісти на всі поставлені питання, він, принаймні, повинен бути відкритим до того, щоб вислухати. Священик може процитувати: “Так, біблійна традиція говорить нам про те, що Богові ми можемо поставити незручні питання“. Наприклад, книга Йова – це книга зі складними питаннями, на які не даються відповіді. Власне особиста зустріч Бога з Йовом є кульмінацією тієї книги, але чимало логічних запитань лишаються без відповіді. Тож ми маємо не лякатися викликів сучасності, але бути відкритими до цього світу. Ми маємо сприймати глобалізацію, оцифровування як його невід’ємні частини. Водночас священик має розуміти, що він завжди є священиком, а не лише у певний час, поки триває літургія. Перебуваючи вдома, у відрядженні, десь у відпустці, священик пам’ятає, що його бачать люди і головне – його бачить Бог.
– Коли постановили зібратися наступного разу, аби проаналізувати певні етапи у роботі над перекладами?
– Невдовзі, у середині серпня буде наступна зустріч. Будемо обговорювати уже конкретні приклади перекладів текстів українською мовою.
– Тобто вони вже будуть за цей час робитися?
– Так, частина нашого товариства уже працює над цим. Будемо поступово переходити у практичну площину. Сподіваюся на гарний результат!
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/76929/
