(Не)праведний Шептицький або міфи і стереотипи навколо постаті преподобного слуги Божого Андрея

21.07.2017 22:00 3

(Не)праведний Шептицький або міфи і стереотипи навколо постаті преподобного слуги Божого Андрея

Олександр Бучковський

"credo.pro", 19 липня 2017 року

Багатовікове перебування нашого народу під іноземним пануванням виховало у нас рабський менталітет, що передусім шукаємо в історії жертв і визволителів, а не помічаємо пророків і будівничих. На моє глибоке переконання до останніх слід віднести слугу Божого Андрея Шептицького, який належить не лише до УГКЦ, але й до цілої Католицької Церкви, незалежно від обряду її дітей. Проте як і кожен справжній християнин він був каменем спотикання для сучасних, а навіть наступних поколінь. Тому навколо його особи виникло чимало міфів, а навіть відвертої брехні, частину з яких хочу розвіяти в імпровізованому суді…


Міф І. Шептицький зрадив польський народ та свою віру…

Думаю, що вороже ставлення до особи Шептицького у деяких польських колах пов’язане з тим, що він вихований у польському середовищі та римо-католицькій вірі, перейшов у східний обряд та став ревним захисником і частиною українського народу. Це очевидно не було легким вибором, адже на перших порах він відчував себе чужим серед польського оточення, у якому зростав і чужим серед своїх українців, які вважали його троянським конем для полонізації Греко-Католицької Церкви. Навіть при всьому бажанні зрадою це неможливо назвати, адже у роду Шептицьких були як представники польського, так і українського народу. Варто згадати найвідоміших його предків, серед яких чимало церковних діячів як Унійні митрополити Лев чи Афанасій Шептицькі чи полоцький ординарій латинського обряду… Сам митрополит до своєї племінниці Марії Шембек про це пише так: «Я завжди поступав так, як мені веліли мої переконання, оперті на вірі й любові Бога та ближнього. Єдиним мотивом моїх дій завжди було бажання служити Богові і ближньому…люблячи Польщу і поляків, я від дитинства завжди більше любив Русь і русинів… Чи любити русинів більше, аніж поляків є чимось гіршим, як любити поляків більше, аніж русинів? Чи одне має бути чеснотою, а інше проступком?.. Чи обидві засади не заслуговують на рівне пошанування? Якщо б одна була відступництвом, то відступництвом була б і друга, як само собою відступництвом не тільки від традиції, але й від усякого християнського патріотизму є всяка ненависть, а тим більше — несправедливість щодо братів». Тому поляки мають скоріше радіти, що з їхнього народу вийшов ще один великий муж такої ж величини як кардинал С. Вишинський чи св. Йоан Павло ІІ.

Колись Й. Ратцінгер написав, щоб зустріти Бога потрібно зробити нелегкий вибір Авраама, покинути свою землю, своє оточення, навіть якщо воно на всі 100 % католицьке і віруюче, і піти за Божим голосом. Тим більш не зробив жодної зради віри, бо як сказав духівник-єзуїт матері Шептицького графині Шептицької, яка теж дуже сильно переживала вибір сина, заспокоїв її словами, що їх і надалі єднає віра, проте у різних обрядах. Думаю, що саме Боже провидіння обрало Андрея (у миру Романа), як і 300 років перед тим митрополита Йосипа Веніаміна Рутського, щоб вести Українську Церкву крізь непрості часи випробувань і гонінь. Можна звичайно не погоджуватися з вибором Шептицького та по різному його оцінювати, так як сам він визнавав, це рішення прийшло до нього після глибоких духовних роздумів і молитов під час реколекцій, як голос Божий. А з Богом не посперечаєшся.

Міф ІІ. Шептицький своїм курсом повернення до східних витоків УГКЦ її відривав від Апостольської Столиці.

«Потрібно все глибше пізнавати обряди і закони і все досконаліше їх засвоювати. Якщо ж підкоряючись часу чи людям, вони невідповідним чином відійдуть від цього, то нехай постараються повернутися до батьківських традицій. А ті, хто за обов’язком і в силу свого апостольського служіння підтримує часті відносини з Східними Церквами або з їх вірними, повинні… отримати детальні настанови в знанні і практиці обрядів, уставу, віровчення, історії, і характеру Східних християн». Ці слова не належать перу митрополита, хоча повністю відповідають його духові і служінню. Наведений вище уривок взятий з Декрету Про Східні Церкви ІІ Ватиканського Собору «Orientalium Ecclesiarum» 6. Тобто Андрій Шептицький виявився не лише прекурсором, але й пророком, який випередив думку Церкви майже на півстоліття. Адже вступивши на митрополичий престол у Львові, він намагався відробити давню Східну спадщину Унійної Церкви, яка з часом піддалася латинізації. Не стверджую, що запозичення деяких західних елементів було поганим для християнського життя (ставати на коліна чи усунення іконостасів), просто це завдавало шкоди самій ідентичності візантійської традиції і головне – шкодило примиренню між Католицькою і Православною Церквами. З цією метою А. Шептицький відновив східне чернецтво студитського уставу чи повернув деякі візантійські літургійні практики. Ще за життя за ці дії він зазнав критики навіть зі сторони свого єпископату, у тому числі бл. Григорія Хомишина. Проте помилково вважати, що католицьким можна вважати лише все, що є західне чи латинське, а східні взірці підозрювати у Схизмі. Це те ж саме, що заперечувати, що східні християни першого тисячоліття не належали до Вселенської Церкви та не були у єдності з Апостольським Престолом у Римі, а тим більш відходити від духу і літери Флорентійської чи Берестейської Унії. Митрополит мав пророчу інтуїцію, що Греко-Католицька Церква має стати мостом між Римом і братніми Православними Церквами, тому зберігаючи єдність у вірі, вона має повернутися до витоків своєї духовності. Це було аж ніяк не зрада католицького вчення і приховане підкопування фундаментів УГКЦ. Адже, як показують часи переслідувань, однаково терпіли гоніння за віру як пролатинські священики (Й. Коциловський чи Г. Хомишин), так і восточники (брат митрополита К. Шептицький чи майбутній Патріарх Й. Сліпий).

Взагалі наявність в УГКЦ як прозахідного напрямку (наприклад, василіани), так і східного векторів (ті ж самі студити), повинно бути причиною гордості і радості, а не роздорів чи конфліктів. Адже чи не Божим чудом є те, що Українська Церква на межі Сходу та Заходу увібрала все найкраще від обох них і залишилася собою?

Міф ІІІ. Шептицький йшов на компроміси з владою і вітав всіх окупантів.

Дійсно Шептицький надсилав вітальних листів як і російському імператору Миколі ІІ, коли царські війська захопили Галичину у 1914 р., так і радянським військам у 1939 чи 1944 роках. Але у 1914 р. він також закликав свою паству зберігати вірність Апостольському престолу і австро-угорському імператору, за що і був висланий російською окупаційною владою. Про німців поговоримо окремо. Проте ним у його діях керував не розум політика, а серце пастиря. Шептицький розумів, що кожне слово глави греко-католиків має наслідки, як позитивні, так і негативні для своїх вірних. Тому своєю виваженою поведінкою хотів вберегти довірене йому стадо від ще більших страждань. Нам дуже легко говорити як історикам, що краще було б зробити десятки років тому, але якби ми самі вчинили чи наші пастирі, коли б від їхнього слова залежало не тільки їхнє життя, але й доля сотень, а той тисяч священиків чи прихожан? Священик має передусім бути відповідальним отцем, а не оратором чи популістом, який прагне залишитися в історії. Думаю, Шептицький слідував цій логіці і своїми листами говорив, якщо вже прийшли, то ми вас вітаємо, хоча й не кликали сюди. Закликаючи коритися владі, яка б вона не була, Митрополит діяв згідно католицького вчення, що кожна влада походить від Бога, навіть якщо вона і кара за гріхи народу. Але завжди доповнював, що «можуть прийти хвилі, в яких будуть вам радити поступування противне вашій совісти і Божому законові. В таких хвилях поступайте завсігди як християни, вірні й послушні Божому законові».

Міф IV. Шептицький співпрацював з нацистами і благословляв дивізію СС Галиччина.

Дійсно Шептицький привітав нацистів, та, думаю, що потім про це жалів. Взагалі-то, багато хто на Західній Україні після звірства більшовиків німецькі війська розглядали як визволителів, не розуміючи, що після червоної прийшла не менш жахлива коричнева чума. Пізніше у листі Папі Пію ХІІ митрополит характеризує нацистів: «Це просто немов банда розлючених або скажених вовків накинулася на цей бідний народ». А нацизм як «систему брехні, обману, несправедливості, грабунку, спотворення всіх ідей цивілізації та порядку; ця система егоїзму, перебільшеного до абсурдної межі тотального божевільного націонал-шовінізму, ненависті до всього, що є красивим та добрим, ця система становить собою таке щось феноменальне, що найпершою реакцією при вигляді цього монстра є оніміле здивування. Куди заведе ця система нещасний німецький народ? Це може бути не що інше, як дегенерація людства, якої ще не було в історії». Недарма згадав цього Папу, адже його також несправедливо звинувачують у підтримці Гітлера. Проте вони обидва зробили для єврейського народу більше, ніж більшість західноєвропейських політиків. Вони рятували тисячі життів, а як говорить Талмуд, хто врятував хоча б одне життя, врятував цілий Всесвіт. Шептицький особисто переховував у своїх палатах, (як це робив і Папа у Ватикані) 15 євреїв, зокрема Курта і Натана – синів львівського рабина Левіна, рабина Давида Кагане. Він пізніше скаже: "Коли я називаю Андрея Шептицького святим, я не перебільшую…" то був одним з найбільших гуманістів в історії людства і безперечно найбільшим другом, якого мали євреї». Також митрополит залучив у порятунок єврейського населення цілу Греко-Католицьку Церкву. За підрахунками істориків, близько 240 священиків ризикуючи власним життям приховували юдеїв. Проте їх було набагато більше, адже ніхто не афішував своєї діяльності. Крім того пастир греко-католиків висловлював своє занепокоєння участю українців у каральних операціях проти євреїв. На що Гіммлер відповів, щоб той не втручався у не свої справи. Шептицький ніколи не схвалював створення дивізії СС Галичина, на що є писемні свідчення сучасників події. І якщо священики, як греко-католицькі, так і православні здійснювали опіку на членами дивізій (як і Російська Закордонна Православна Церква, яка служила донським козакам, які підтримували німців), то не для того, щоб благословляти їх на вбивства, а щоб допомогти на війні чи у середовищі нацистів залишитися людьми.

Міф V. Шептицький підтримував радикальний націоналізм.

Багато хто думає, що Шептицький підтримував Бандеру й ОУН, проте ані вони, ані вцілілі архіви так не вважають. Існує припущення, що серед націоналістів мали навіть план вбивства митрополита, адже він своїми пастирськими листами та авторитетом протистояв поширенню націоналістичних ідей серед молоді. У «Слові до української молоді» 1932 р. писав: «ви надто часто прагнете нав’язати свої ідеї та погляди іншим, часами навіть із використанням сили та сліпого терору. У вас майже немає того, що попередні покоління називали терпимістю». Особливо гостро у 1934 р. засудив вбивство директора української гімназії Івана Бабія «[Я]кщо хочеться зрадливо забити тих, які противляться вашій роботі, доведеться вам вбити усіх вчителів та професорів, які працюють для української молоді, всіх батьків і матерів українських дітей». У розпал Волинської трагедії у 1943 р. він разом із цілим греко-католицьким єпископатом пише заклик припини братовбивчу війну: «Прокляттям нашого часу є те, що в часі війни розмножилося серед людей душогубство, через яке тисячі без вини сходять з цього світу. Душогубство є таким яскравим, страшним злочином, так виразно кличе по помсту до неба, що людина, якій лишилася хоч капля християнського духа, мусить з обмерзінням відвертатися від чоловіковбивства і тих людей, що мають руки сплямлені неповинною людською кров’ю. […] Очевидно, осуджуємо кожне душогубство, хто б його не поповнив, осуджуємо злочини, жертвами яких є ми і ті злочини, яких допустились би наші люди.». На цю тему написано чимало наукових і не тільки робіт, проте ставлення митрополита до націоналізму можна виразити один реченням: «Християнин може і повинен бути патріотом, але його патріотизм не може бути ненавистю і ані не сміє накладати обов’язків, противних вірі… .бо «ніколи корисного для свого народу не осягнете через противну Божому закону поведінку!».

Замість епілогу. Чи Шептицький достойний святості…

На це питання відповідь може сказати лише Бог через свою Церкву. Проте Ватикан вже визнав героїчність його життя, тобто, що у його вчинках і словах проявилася любов Христа і благодать Святого Духа. І це очевидний факт для критиків митрополита, що Церква не знайшла у його діях нічого не лише протиправного, але й заохочує до наслідування його життя. Очевидно, він як і кожна людина робила помилки, адже безгрішний лише Бог. Проте якщо подивитися на його біографію, то можна побачити безмірну довіру Божому Провидінню та відданість своєму покликанню. Як говорив св. Йоан Павло ІІ, без А. Шептицького не можна зрозуміти живучість Греко-Католицької Церкви у період найбільш жорстоких переслідувань. Думаю, що там на Небі ці святі пастирі (які на мою думку заслуговують на титул Вчителів Церкви) радіють і випрошують примирення для наших народів. Розумію, що є чимало людей, навіть католиків, які протистоять беатифікації Шептицького. Але вони виступають проти справжнього митрополита та його повчань чи проти міфічного, створеного чиєюсь пропагандою образу і чи насправді ними керує добро Церкви чи власні національні чи політичні інтереси? Нехай це буде на їхній совісті… Для мене особисто А. Шептицький santo subito (вже святий)!

Источник

Следующая новость
Предыдущая новость

Ракетки для тенниса Мужские кожаные сумки – удобство и стиль Фотообои в спальню на любой вкус Дизайн интерьеров квартир и домов в Украине от Design Evolution Самая вкусная пицца в Киеве с доставкой

Публикации