Мовчання німецьких пасторів про війну в Україні

13.10.2017 14:38 6

Герхард Гнаук

кореспондент німецької газети Die Welt у Східній Європі

"Новое время", 12 жовтня 2017

Пастори воліють мовчати про радянські та російські злочини, аби лише не виявити "антикомунізм"

У середині вересня в неділю я проходив по Хрещатику і раптом побачив великий автопробіг. Машини їхали з прапорами "Автопробіг Реформації" зі знаком 500.ua. Там же були встановлені інформаційні намети, були присутні капелани, які працювали з українськими солдатами в зоні АТО – все це було приурочено до 500-річчя Реформації – початку реформи Мартіна Лютера церкви в Німеччині, яка привела до виникнення протестантських церков. Це мені нагадало події 2014 року. Тоді у співпраці з Львівським книжковим ярмарком я організував опитування представників німецької еліти, поцікавившись, що вони думають про російсько-український конфлікт. Ми поставили три запитання: на чиєму боці ваші симпатії в цьому конфлікті, яку політику повинні вести Німеччина і Європейський союз і чи є у Німеччини особлива історична відповідальність щодо України або цей конфлікт не відрізняється від будь-якого іншого в світі. Відповіді на це опитування ми презентували на Львівському форумі в вересні 2014 року.

Особливо цікавими були відповіді церковних лідерів. Глава правління Євангелічної церкви Німеччини Ніколаус Шнайдер взагалі не відповів. Офіс його попередниці єпископині Маргот Кессман від її імені відповів, що повноваження пані Кессман вже вичерпані і вона не може відповісти. Крім того, ми звернулися до католицької церкви. З офісу архієпископа Райнхарда Маркса, який на той момент був головою німецького єпископату, прийшли вибачення з відповіддю, що в цей дуже складний час кардинал Маркс не хоче займати жодної позиції. Дійсно, час був гарячим: тоді йшли бої під Дебальцевим. І все це, звичайно, було складно коментувати в режимі реального часу. І все ж голова центрального комітету німецьких католиків Алоїс Ґлюк відповів конкретно і в проукраїнському дусі: про право народів на самовизначення, норми міжнародного права і стверджував, що тут ми повинні думати не тільки про Україну, а й про "майбутній порядку в світі".

Відтоді я намагаюся спостерігати, як німецькі церкви ставляться до подій в Україні і навколо неї, особливо євангельська церква, яка об'єднує 23 млн вірян. Сама по собі вона дуже політизована, часто висловлюється на тему суспільних і світових проблем.

Позиція євангельської церкви щодо війни в Україні така: ніякої позиції немає. На сайті церкви за три роки були сотні прес-релізів. У них церква висловлюється з приводу Іраку, Філіппін, Африки, різанини вірмен 1915 року, Брекситу і багатьох інших проблем. Єпископ Кессман їздила до Лівану, Польщі, Африки, Азії, інші – в Судан, на Балкани, на Близький Схід. І за всі ці три роки я знайшов один прес-реліз від 6 травня 2015 року – через рік після анексії Криму. Про біженців з Донбасу не було нічого. Я шукав прес-релізи "Об'єднання на користь миру" при євангельській церкві, але теж не помітив жодного слова щодо України.

Важливо не тільки, коли люди говорять – важливо і коли мовчать. Звідки це мовчання? Можна з'ясувати, чи висловлюється євангельська церква взагалі про Східну Європу? Так, і досить часто. Було дуже багато висловлювань про Латвію, тому що там була суперечка навколо питання, чи може жінка бути священиком. І тут я знову знайшов дивне висловлювання. Щоб пояснити, звідки взялася ця суперечка, сайт evangelisch.de розповідає про історію Латвії. Опис: після закінчення Другої світової війни за допомогою впливу Радянського Союзу більша частина латиських авторів разом з єпископами "були виведені в еміграцію".

Про який "вплив" йдеться? 200 тисяч жителів Латвії і багато священиків перепливли на човнах через Балтійське море і в 44-45 – тобто бігли, щоб врятувати себе і свої сім'ї від депортації до Сибіру.

Інший приклад: є офіційний уповноважений з питань миру при євангельській церкві – пастор Ренке Брамс. На сайті evangelisch.de пастор Брамс говорив про напругу щодо НАТО і Росії. Йому поставили запитання про Балтійські держави, і він нагадує історію: "Балтійські країни теж бачили пакт Гітлера зі Сталіним, який кинув їх напризволяще. Їх тоді кинули і Німеччина, і світова спільнота".

Дуже цікаво, правда? Є люди, які вважають, що регіон Європи від Фінляндії до Галичини 39-го року не був окупований і розділений двома окупантами, а був "кинутий напризволяще". Дуже красиві слова, які в кінцевому підсумку нівелюють злочини нацистів і НКВД.

Звідки такі дивні думки і оцінки? Євангельська церква Німеччини все ще дуже не хоче називати радянські злочини такими. І навіть там, де це стосується співпраці Гітлера зі Сталіним, подібна позиція для німця вкрай одіозна. Але у цього може бути дві причини: пастори вважають за краще мовчати про радянські (як, до речі, і російські) злочини, аби не виявити "антикомунізм". Є німці, які вважають, що ті, хто висловлюється проти політики Путіна, виглядають "антикомуністами" або "ворогами російського народу" і виставляються в один ряд з нацистами і американцями. З першим – усе в порядку. Сьогодні німці, слава богу, далекі від ідеології нацизму. Але друге – це відлуння старого антиамериканізму, що існує довше за Трампа, Обаму і Федеративну республіку Німеччину.

Колишня єпископиня Кессман сама слугує прикладом. У цьому році вона написала текст під назвою "Не хочемо другої Холодної війни", вимагаючи, щоб церкви сприяли "примиренню з Росією". Читач може подумати, що вона пише про Росію. Але це не так. Уже з перших рядків вона пише про своє ставлення до США, НАТО, В'єтнамської війни тощо. Вона нагадує, що її церква під час Холодної війни ефективно працювала в напрямку "примирення з народами Радянського Союзу". Але ці народи її взагалі не цікавлять. Її позиція щодо Східної Європи визначена її ставленням до Росії. А ставлення Кессман до Росії обумовлене її ставленням до США. Для неї, мабуть, Америка – імперія зла і ті, хто з нею ворогують, заслуговують симпатії, навіть якщо мова йде про злочинця.

Мені здається, що євангельська церква Німеччини сьогодні повинна переосмислити своє ставлення до народів Східної Європи і зробити це, не керуючись при цьому своїми проросійськими або антиамериканськими комплексами. Хотілося б, аби українські християнські церкви, а також єврейські і мусульманські громади, вступили в діалог з німецькою євангельською церквою і допомогли їй по-новому зрозуміти історію цього регіону.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/68603/

Следующая новость
Предыдущая новость

Мятежный епископ УПЦ был "отравлен и ждал смерти", но "чудом исцелился" Еладська та Українська Церкви влаштували відпочинок дітям із зони АТО Огромный список промышленного оборудования от российских и зарубежных брендов Особенности грузоперевозки на Газели Новые игровые машины в знаменитом клубе Вулкан

Публикации