3"Новое время", 12 листопада 2019
У сучасному світі, що дуже швидко змінюється, ми намагаємося знайти логіку, не маємо терпеливості, розраховуємо на повернення інвестицій за 3 роки, не довше. Як навчитись думати на перспективу?
Митрополит Андрей Шептицький мав цю особливість — думати і планувати на довгу перспективу. Це все у часи політично дуже нестабільні та непередбачувані. Сьогодні ми можемо багато повчитися у цього вмілого управлінця. Тож кілька лайфхаків від Шептицького, які, сподіваюся, надихнуть на великі зміни.
Глава Української греко-католицької церкви, митрополит Андрей Шептицький мав фантастичну управлінську практику, деякі його кроки навіть сьогодні виглядають дуже сміливими. Наприклад, інвестиції у золоті копальні в Індонезії на острові Суматра, з прибутку від яких мали фінансувати будівництво львівської народної лічниці, тобто міської лікарні, (спойлер — інвестиції у копальні так і не дали бажаного результату, але ж досвід помилок не менш цінний, ніж досвід успіху). Або ж заснування українського банку, який мав кредитувати малий бізнес, зокрема селянські кооперативи, і став чи не єдиним українським банком, що здобув світове визнання.
Шептицький був засновником багатьох освітніх інституцій: читалень у кожному селі, першого українського університету (Богословська академія у Львові, з якої розпочинається історія Українського католицького університету), надавав стипендії, підтримував науковців, митців. Хоча й походив із заможного роду, митрополит мислив, як ощадливий бізнесмен — прагнув змін у гуманітарній сфері, та думав дуже підприємливо, як можна робити великі зміни маленькими затратами.
Митрополит Андрей був грамотним управлінцем і стратегом
Роман-Олександр-Марія граф Шептицький (1865−1944 роки) — саме так звучить повне ім'я, яке митрополит отримав при хрещенні (за традицією, в аристократичних колах дітям давали кілька імен). Вже ставши монахом, Роман прийняв ім'я Андрей. Шептицький походив з багатої галицької родини. Його батько граф Іван Шептицький був землевласником, мати, Софія — донькою поета і драматурга Олександра Фредри. Шептицький отримав докторські ступені з права, філософії і теології, був дуже здібним і міг стати успішним у будь-якій з цих царин. Проте обрав інший шлях — важко і постійно працювати в Україні (по можливості) і для України. Ще й у часи турбулентних змін, в умовах, які ми зараз називаємо «complex world». Поки він у 1901−1944 роках очолював УГКЦ, у Галичині сім разів змінилась влада: австрійці, росіяни, українці, поляки, совіти, німці й знову совіти. Як управляти у таких умовах турбулентності, військових конфліктів, політичних потрясінь? Як влучно сказав Мирослав Маринович, його діяльність базувалися на тому, щоб не лише дати склянку води, а й показати шлях до озера. Цей «шлях до озера» він показує нам і сьогодні.
Спільно з експертами з різних галузей нині ми працюємо над тим, аби досліджувати і популяризувати філософію управління за Шептицьким. Це довгостроковий проект, першою ластівкою якого стала книга Мирослава Мариновича «Митрополит Андрей Шептицький і принцип „позитивної суми“». Говорячи мовою бізнесу, це книга про те, як і чому працює стратегія win-win. Тож дуже рекомендую. А поки кілька штрихів до образу Шептицького.
Співпраця/кооперація
За умов відсутності української держави, дуже низького рівня освіти серед населення, агентами змін на місцях Шептицький обрав священників. Бо саме вони працювали з людьми пліч-о-пліч безпосередньо на парафіях. Ця «армія реформаторів» реорганізувала і змінювала життя на селі. До обов’язків душпастирів належало просвітництво, заснування кооперативів, поширення в селі кращих господарських практик, організація садочка для передшкільної дітвори, відновлення чи заснування читалень, реалізація програми тверезості (пияцтво серед селян було дуже поширеним явищем), та, звичайно, духовна опіка над селянами. Заклавши такий фундамент, Шептицький залучає священиків до самоорганізації та розвитку підприємництва через розвиток кооперативного руху. Люди об'єднувалися, аби виконувати якусь важливу роботу на засадах самофінансування. Української банківської системи тоді фактично не існувало, тож з ініціативи Шептицького було засновано банк для кредитування кооперативів, і Митрополит докапіталізовує його власними коштами, а гарантом безпеки банку стає його авторитет.
Лише за 10 років, з 1904 по 1914-й, українська Галичина стала кооперативною республікою: кооперативи українські були потужніші за польські, й що найголовніше — базувалися на філософії не руйнувати чуже, а піднімати своє, не ненавидіти того, хто багатший, а ставати самому на ноги.
Одним із найвідоміший кооперативів був «Маслосоюз». Він мав власну зареєстровану торгову марку, охоплював 80% греко-католицький парафій і диктував ціни на молочну продукцію у всій Західній Європі.
«На кооперації, в переважній частині, спирається добробут народу. Через кооперацію, через організацію, через згуртування наших сил, через порядок і єдність ми вдесятеро множимо наші економічні сили, наш здобуток», — казав митрополит.
Інвестиції у землю/нерухомість та реформування банківської системи
Отримавши дуже добру освіту, а також протягом багатьох років будучи свідком ведення сімейного бізнесу (граф Шептицький планував передати в управління синові частину маєтків), митрополит умів поводитись із грішми. Основне його майно та інвестиції були в землі та нерухомості. Він поставив собі за ціль запровадити кредитування для українців, зокрема для малого сільськогосподарського бізнесу, тому створив український банк «Земельний банк Гіпотечний». Це допомогло накопичувати капітал, вкладати його у потреби і розвиток населення та релігійного середовища. Для Андрея Шептицького було важливо, щоб банк та інші фінансові структури базувались саме в Україні, адже в той час гроші зазвичай вивозились до Відня.
Дослідниця життя та діяльності Шептицького Ліліана Гентош розповідає, що коли польська влада запровадила новий закон про парцеляцію і було обмежено великі землеволодіння — церква мусила спродати надлишки. Митрополит Шептицький швидко і за дуже високу ціну організував цей процес для УГКЦ. Церква все зайве продала до 1928 року (тобто до початку кризових явищ), і отримала доволі велику суму грошей. На нараді у митрополії тоді вирішували, що робити з цими грошима. Суть проекту резолюції полягала в тому, що з огляду на потреби українців гроші пропонували залишити в Галичині й не переводити їх за кордон, до Відня. Сам «Земельний банк Гіпотечний» став чи не єдиним українським банком, що здобув світове визнання.
Митрополит Андрей був грамотним управлінцем і стратегом. Завдяки злагодженому менеджменту та розумному керівництву Шептицькому вдалось зробити неймовірне — створити фінансові гілки у селах та районах, довести людям, що вкладаючи гроші у кооперативи, вони згодом отримають від цього блага у своєму повсякденному житті.
Він мав спеціалістів та економістів, які допомагали вести усі бізнесові справи. За словами дослідника Шептицького, Зиновія Свереди, митрополит створив неформальний кабмін у межах УГКЦ, що вирішував нагальні господарські потреби галичан. «З фінансами митрополитові допомагав о. Тит Войнаровський, який був його правою рукою. Загалом у кожній сфері, де був присутній інтерес УГКЦ чи особисто Шептицького, архіпастир мав своїх довірених осіб, у числі яких було чимало священнослужителів та адвокатів, від яких він регулярно вимагав постійних звітів».
Приватна власність, чесна оплата праці, відповідальність — ці речі були дуже важливими для глави УГКЦ. Також він чітко виступав проти таких явищ як патерналізм, закликав брати на себе відповідальність і ставати більш підприємливими.
«Давайте молоді таку просвіту, що навчила би їх не лише теорії, а й практики життя. Учіть їх жити. Звертайте їхнє бажання й охоту до того, що є підставою багатства й народної сили… Нехай майбутні покоління візьмуть у свої руки торгівлю і промисел… Не те суспільство щасливе й багате, яке має численних теоретиків, а те, яке в кожному напрямі є самодостатнім. Виробляйте в молоді самодостатність, індивідуальність, учіть їх розраховувати більше на себе, ніж на інших, не оглядаючись на поміч уряду і краю, а власною ініціативою дороблятися самостійного буття», — казав митрополит.
У листопаді минає 75 років із дня смерті митрополита Андрея Шептицького, глави УГКЦ — без сумніву, однієї з найпотужніших фігур XX століття не лише в історії України, а й світу. Під час презентації книги Мирослава Мариновича на Форумі видавців Євген Глібовицький сказав: «Якщо ми почнемо відкривати Шептицького, то він стане для нас несподіваним, глибоким, місцями суперечливим. Тим, хто пробуджує до думання. Він оживає у сучасних умовах, виходить з першої половини ХХ століття і входить у теперішній час».
Готові до цікавої мандрівки? Українцям сьогодні варто заново відкривати цього геніального управлінця, який заслуговує на світове визнання.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/77775/
