0
"Україна молода", Вип. № 050, 07 травня 2019
З настанням епохи української незалежності й формування ринкових відносин столиця України, наш древній Київ, поступово почала втрачати значення важливого східнослов’янського духовного і просвітницького центру.
Однією з причин стала хаотична, безсистемна забудова міста, його історичної частини, з порушенням усіх чинних норм та правил на догоду так званій еліті, товстосумам, які, непомірно збагачуючись, завдають древньому місту непоправної шкоди.
Величезні будівлі-монстри, готелі та торговельні центри стали безцеремонно насаджуватися у сформоване століттями архітектурне середовище Києва, тоді як в історичних центрах Європи для них відводяться території за межами центральної частини міста.
Ці новобудови перешкоджають не тільки естетичному сприйняттю історичних та архітектурних пам’яток нашого міста, а й несуть загрозу їх існуванню.
Особливу тривогу викликає те, що будівлі-монстри все частіше з’являються на сакральних територіях, таких, наприклад, безцінних об’єктах списку ЮНЕСКО, як Софія Київська та Києво-Печерська лавра.
У буферній зоні Софії, якою фактично є вся територія так званого міста Ярослава, вже протизаконно зведено не один десяток багатоповерхівок.
Поруч із комплексом Софійського заповідника функціонує підземний басейн фітнес-центру, бетонна коробка якого порушила століттями сформовану циркуляцію підземних джерел.
За період існування фітнес-центру (понад 10 років) підземні води піднялися на 6-7 метрів і невблаганно ведуть свою руйнівну роботу. Дзвіницю Софії Київської, що поступово нахиляється, вже називають Пізанською вежею.
Навіть в атеїстичні радянські часи навряд чи могла бути можливою маразматична ідея перетворення Софійської площі на суцільну автостоянку. Тоді враховувалося, що смог та вібрація від технічних засобів можуть завдати непоправної шкоди фрескам і мозаїкам Софії, що дивом збереглися ще з часів Київської Русі.
На Софійській площі свого часу неправомірно зросла будівля готелю «Хаятт», яка непорівнянна за габаритами з сусідніми невисокими спорудами і навіть самим Софійським собором, позбавляючи собор його колишньої монументальності і порушуючи його духовний зв’язок із Михайлівським Золотоверхим собором.
На що грецький архітектор, який перебував у нас в гостях, сказав: «Не уявляю, щоб у нас поруч з афінським Парфеноном було побудовано щось подібне!».
Ще один залізобетонний монстр — протиправно зведений на Михайлівській площі готель «Інтерконтиненталь» — перекриває візуальну вісь між Михайлівським собором і Андріївською церквою.
Наочний приклад наруги над духовними традиціями нашого народу — зведення на сакральній території Стародавнього Києва, вулиці Володимирській, 12 офісної будівлі «Міленіум», що перекрила візуальний зв’язок між Андріївською церквою та Софією Київською.
Автором усіх названих споруд є людина приїжджа, не киянин — екс-головний архітектор Сергій Бабушкін, який перетворив столицю України буквально на полігон для своїх архітектурно-містобудівних експериментів.
Ще один його «шедевр» — величезний будинок, безцеремонно споруджений на літописному придніпровському схилі, на вулиці Грушевського, 9а, який перешкоджає тепер духовному зв’язку храмів Верхнього Києва з храмами на Печерських пагорбах. Пам’ятається, що Президент Віктор Ющенко висловився з цього приводу, що «тепер князі в гробах поперевертаються».
До «перемог» цього ж одіозного архітектора можна віднести також будівлю-монстра, що нависає тепер над храмом св. Миколая на Аскольдовій могилі, хмарочос на Кловському узвозі, 7а, який буквально наїжджає на історичну панораму Києво-Печерської лаври, якщо дивитися на неї з лівого берега Дніпра.
Колись віруючі, які приходили до Києва здалеку на поклоніння святим мощам, падали на коліна і молилися, споглядаючи цю красу. Кажуть: «Краса врятує світ». Сьогодні вже потрібно рятувати саму красу.
Через масштабні протизаконні новобудови в буферній зоні Києво-Печерської лаври в останні роки значно посилилися зсувні процеси, які виникають у найнепередбачуваніших місцях на крутих придніпровських схилах. Ці процеси загрожують руйнуванням безцінному історичному раритету – всесвітньо відомому лаврському комплексу з мощами святих угодників.
Справедливості заради зазначу, що значної шкоди історичному вигляду Києва завдав не тільки згаданий вище «заїжджий» зодчий Бабушкін, а й інші київські архітектори.
Так, наприклад, архітектор В. Смирнов є автором величезної офісної будівлі, яка вторглася в охоронну зону чудового пам’ятника стилю неоготики — Миколаївського костьолу, по вулиці Велика Васильківська.
Новобудова висотою з самий костел мало не впритул примикає до його бічного фасаду, через що, незважаючи на антиаварійні заходи, які періодично проводяться, у будинку-пам’ятці з’являються все нові тріщини, а гіпертрофована висотна забудова навколишньої території знищила його колишню монументальність.
В. Смирнову належить також проект готелю «Рів’єра» на Подолі, зведеного в охоронній зоні пам’ятки техніки — одного з найстаріших в Європі фунікулерів. Багатоповерхова готельна будівля перекрила візуальну вісь між Андріївською церквою, що стоїть на горі, і церквою Різдва Христового (Шевченківською) на Поштовій площі.
У контексті сказаного заслуговує на увагу і діяльність такого київського архітектора, як Юрій Бородкін. Він автор багатоповерхового будинку-монстра, зведеного біля підніжжя Володимирської гірки на місці знесеного в одну з новорічних ночей прекрасного архітектурного пам’ятника — триповерхової будівлі особняка Казанського (зауважу, що Микола Казанський був київським міським архітектором, який на початку XX століття прикрасив місто багатьма значними спорудами). Що дуже показово характеризує теперішнє ставлення до наших видатних співвітчизників.
Творці величного пам’ятника св. Володимиру в середині XIX століття доклали чималих зусиль, щоб упорядкувати гору, перетворити її на монументальний постамент під пам’ятником, розкриваючи і підкреслюючи візуальні осі для створення незабутнього образу пам’ятника.
І ось зараз, якщо дивитися на пам’ятник із боку Поштової площі, то св. Володимир ніби стоїть на даху багатоповерхівки. Те, що сталося, інакше як містобудівним злочином не назвеш.
На жаль, це не єдине неподобство, за яке потрібно притягнути до відповідальності в першу чергу чиновників із держструктур з охорони історичного середовища Києва.
Така безкарність призвела до того, що згодом підніжжя літописних київських пагорбів стало суцільно забудовуватися багатоповерховими будинками примітивних геометричних форм, які вбивають красу пагорбів і ауру старовини. На жаль, події показують, що будівельний «бєспрєдєл» триває, до того ж наростаючим темпом.
Територія, про яку йдеться, згідно з пам’яткоохоронним законодавством, — це об’єкт, що охороняється як історичний ландшафт. Це в повному розумінні цього слова — сакральна територія. Тому буквально абсурдом, наругою слід вважати спорудження сучасної інженерної конструкції мосту, що почалося тут нещодавно.
На додаток до викладених фактів можна було б навести і безліч інших прикладів обурливого і зневажливого ставлення попередніх і нинішніх хижаків-забудовників до культурної спадщини нашого міста та національних традицій.
Це варварська «реконструкція» зі зміною зовнішнього вигляду, підвищенням поверховості, внутрішнім переплануванням пам’ятника стилю «конструктивізму» — будівлі колишнього ЦУМу на Хрещатику.
Це і будівництво так званого «чорного театру» на Андріївському узвозі — на території Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» — скандальної великогабаритної новобудови, яка абсолютно не вписується в архітектурне середовище старовинної вулиці.
Подібне немислимо в охоронних зонах історичних центрів цивілізованих європейських країн, де, образно кажучи, пил здувають з кожної старовинної цегли!
Слід зауважити, що урядом України за останні роки було ратифіковано цілу низку міжнародних угод (хартій, конвенцій) про збереження нашої культурної спадщини, яка є невід’ємною частиною загальносвітової культурної скарбниці.
Але якщо в Європі закони щодо збереження культурної спадщини працюють, а їх порушники несуть покарання, то у нас — зовсім інша ситуація. Положення нашого законодавства в галузі охорони пам’яток не менш суворі, ніж у цивілізованих країнах.
Але у нас (наскільки я поінформований) не було випадку, щоб винних покарали відповідно до масштабу завданих збитків, хоча ця вимога чітко прописана в 66-й статті Конституції України.
Звичайно, у зв’язку з усім вище сказаним виникає питання: у чому головна причина містобудівного свавілля, що охопило Київ, катастрофічного, лавиноподібного знищення національної культурної спадщини?
З моєї точки зору, це, безумовно, корупція, що процвітає в нашій державі, та, поряд із цим, вкрай низький рівень культури чиновників в усіх державних структурах з низу до верху. Ці дві причини, як мені здається, тісно пов’язані, і важко сказати, яка з них є основною.
У сфері архітектури та будівництва, де циркулюють потужні фінансові потоки, всі учасники будівельного комплексу завдяки негласній круговій поруці багатіють прямо пропорційно шкоді, що завдається культурній спадщині.
Це й інвестори, які спонсорують «золоті метри» в центрі Києва, це чиновники держструктур, які отримують хабарі за дозвільні «руйнівні» документи, архітектори, які не гребують замовленнями на проектування свідомо антизаконних новобудов, і, звичайно, забудовники.
Чи безсмертна національна будівельна мафія? Думаю, час покаже. Щонайменше хочеться сподіватися на те, що в результаті реально, по-справжньому, проведеної судової реформи будуть доведені до логічного кінця хоча б декілька розслідувань найочевидніших містобудівних злочинів.
Починати, думаю, можна було б розслідування з історії знищення унікального пам’ятника археології — фундаментів давньоруських Лядських воріт, що розташовувалися під площею Незалежності, заради облаштування тут підземних ресторанів.
Можна також згадати трагедію знищення, образно кажучи, «київської «Помпеї» — тоді за одну ніч були вкриті товстим шаром бетону дві історичні площі Києва: Софійська і Михайлівська. Бетон поховав під собою велику кількість артефактів часів древнього Києва, що залишилися невивченими.
У результаті таких рішучих заходів із боку оновлених органів влади, сподіватимемося, зупиниться беззаконня, що відбувається у сфері містобудування та архітектури. Тим більше, що до розгляду проблем збереження культурної спадщини, духовних цінностей не може мати ніякого відношення таке поняття, як термін давності.
Автор статті - мистецтвознавець, член Національної спілки художників України, дійсний член Нью-Йоркської академії наук
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/75705/
