Гора Томаса Мертона

31.07.2017 13:43 3

Гора Томаса Мертона

Михайло ЧЕРЕНКОВ

Львівське видавництво «Свічадо» подарувало нам «Семиярусну гору» Томаса Мертона. В ній ми можемо почути голос одного зі смиренних Божих обранців, голос мовчазного самітника. Через тих, хто мовчить, промовляє Сам Бог. Але Бог говорить не тільки про Себе, а й про тих, хто мовчить заради Нього. Бог любить людські історії. Він не хоче займати все місце, Він хоче дати місце і нам. «Семиярусна гора» саме така історія, в ній не так багато релігії, щоб відлякати необізнаних. Ця делікатність підкуповує. Немає нудотності, глянцю, надмірностей, цитатництва, самовпевненості, проповідництва. І все ж з кожною сторінкою напруга зростає, ми наближаємося до чогось головного, піднімаємося вище.

Ця книга ‑ путівник звідси туди. Розповідаючи про шляхи автора до віри, вона може вивести і нас ‑ із зачарованого кола повсякденної порожнечі і ницості. Дивовижна історія Томаса Мертона ‑ частина історії про те, як Бог пробуджує і кличе звичайних людей; історії, що триває. Так що книга ставить запитання нам: про наше покликання, про висоту нашого життя.

Попри безсумнівні успіхи у розвитку техніки і технологій, попри велику кількість розваг і зручностей, сучасна людина втратила вихід за межі ось цього, нею ж облаштованого світу. Ні, вона ще думає про гори і зірки, але без благоговіння і трепету. Висота більше не запаморочує голову і не змушує серце прискорено битися, не викликає захоплення і не пробуджує забутого відчуття таємниці.

Ми довго намагалися облаштуватися внизу, в нижньому світі. Спершу вперто ігнорували двері і вікна звідси туди, потім їх замуровували, а тепер навіть забули ‑ де вони були, і чи були вони взагалі. Так ми опинилися під замком. Ми втратили зв'язок. Ми забули своє призначення. Ми впали з висоти.

Томас Мертон ‑ один з небагатьох майже-сучасників, які шукали і знайшли ті забуті шляхи, забиті вікна і замуровані двері. Його вела незрозуміла туга за чимось більшим, вищим. Хоча у нього було так багато всього, що більшості з нас це видастся більш ніж достатнім, щоб заспокоїтися і забутися. У нього було майже все, про що ми мріємо: матеріальний достаток, прекрасна освіта, письменницький талант, хороші друзі, захоплюючі подорожі, різноманітні розваги, суспільне визнання.

Але він бачив у всьому не речі, а знаки. Знаки говорили про щось таємниче, нетутешнє, кудись вказували, звали. Бувало, він йшов за цими знаками, звертав на незнайомі шляхи, знаходив двері в несподіваних місцях. Потім зупинявся в нерішучості, повертався в звичайний світ, на відомий маршрут. Але там, серед звичайних людей, він уже не міг бути собою.

Йому траплялися не лише знаки. Він чув голос згори. Він відчував духовні пориви. Він зустрічав Божих посланців, розпізнаючи їх в дуже різних людях. Так в житті Мертона наростав священний безлад, посилювалося святе занепокоєння.

Він не глушив голосу, він прислухався. Він не стверджував свого, він питав. Він не закривався в собі, він йшов вперед.

Шлях Мертона привів в монастир. Я не можу сказати, що наш герой обрав це місце. Він довірився шляху, куди б шлях не привів. Усі його вагання щодо чернецтва завершилися не через тверде рішення, але через прямування в невідомість у послуху.

Такого християнства нам бракує ‑ слухняного і таємничого. Ми хочемо відповідей, впевненості, ясності. Але тут нічого такого немає. Тут нас зустрічає тиша і спільнота. У цій тиші, яка спершу лякає, ми вчимося слухати Бога. У цій громаді недосконалих ми вчимося бачити Христа.

Може видатися, що книга ‑ про шлях в монастир, про підготовку до цієї посвяти. Але, на мою думку, монастир теж був лише одним з етапів на довгому шляху, на шляху вічному.

Монастир лише допоміг утвердитися в покликанні. Не закрити в своїх стінах, не приборкати своїми правилами. Але розкрити, спрямувати, посилити.

«Семиярусна гора» ‑ одна з багатьох книг Мертона. І вона говорить лише про початок. Далі буде багато чого ще. Життя і смерть нашого героя залишаються загадкою, відомою лише одному Богу.

Але в усьому цьому є й цілком зрозумілі істини, важливі для всіх, хто хоче знайти свою гору і зійти на неї. Для мене найсильнішою історією цієї книги стало примирення Томаса з молодшим братом Джоном-Полом. Їм була подарована остання зустріч, але в ній вмістилося все ‑ і братнє прощення, і здобуття віри, і хрещення. Джон-Пол гине на фронті, але вмирає християнином. Життя Томаса Мертона стало не тільки його особистим шляхом нагору, а й свідченням і путівником для інших ‑ брата, друзів, читачів, зокрема й для мене.

Источник

Следующая новость
Предыдущая новость

Квартирный переезд: «Абрикос» превратит проблему в праздник Обучение танцам в Киеве: сальса за 3 месяца! Туры в Великий Устюг на Новый Год Игры в клубе Азино777 для настоящих ценителей риска Євреї та німці відкриють у Дніпрі виставку, присвячену геноциду ромів

Публикации