БОГОЯВЛЕННЯ, ПОКЛОНІННЯ ВОЛХВІВ, РІЗДВО ТА ЇХНЄ ЗНАЧЕННЯ

12.01.2018 14:04 6

БОГОЯВЛЕННЯ, ПОКЛОНІННЯ ВОЛХВІВ, РІЗДВО ТА ЇХНЄ ЗНАЧЕННЯ

Урочистість Богоявлення, або вірніше «Об’явлення Господнього», яка святкується 6 січня за григоріанським календарем, є останнім святом Різдвяного періоду у Римо-Католицькій Церкві. Деколи його ще називають святом «Трьох Царів» або «Трьох Волхвів». У західній традиції 6 січня враз зі святом Об’явлення теоретично завершується цикл Різдвяних свят, у східній (яка живе за юліанським календарем) – щойно розпочинається. Теоретично, тому що фактично завершується дещо пізніше.

Щодо назви свята, то офіційно свято називається «Об’явлення Господнє», на Сході натомість – «Богоявлення» (по-грецьки – «Епіфанія» або «Теофанія»), а неофіційно – «Трьох Царів». Взагалі, західна традиція у цей день святкувала колись три об’явлення Бога світові – поклоніння мудреців (з Євангелія від Матея), чудо в Кані Галілейській, і третє та найважливіше – хрещення Христа в Йордані. Перша згадка, про волхвів, свідчить про об’явлення Спасителя всім народам світу. Хрещення у Йордані представляє нам перше публічне і символічне об’явлення Бога у трьох Особах, а на весіллі в Кані Галилейській Христос об’явив себе учням як Чудотворець, і як той, Який прийшов у цей світ, щоб між іншим бути з людьми посеред їх справ і турбот. Через події в Кані учні побачили не просто вчителя, а Когось надзвичайного.

Натомість щодо поклоніння волхвів Новонародженому, то це доволі символічне явлення, оскільки тільки Євангеліст Матей розповідає про це. У цій історії ми бачимо ідею, що саме язичники поклоняються Христу. Після спілкування з Іродом вони прийшли до Дитятка, впали ниць, поклонившись, тобто вчинивши акт – як ми б сказали сьогодні – який належиться Богові. І у цьому був свій символ, адже Христос прийшов у світ врятувати не лише вибраний народ, але спасти все людство. І ці мудреці розпізнали у Ньому когось надзвичайного.

Хоча з історичної точки зору історія з мудрецями виглядає дещо напівлегендою, оскільки у Євангелії не вказано, скільки їх було, це ми вже домислили собі, що їх було троє, адже принесено три типи дарів – ладан, золото і миро. По-друге, євангеліст не називає їх царями, ця традиція з’явилася дещо пізніше, у Середньовіччі. По-третє, жоден інший із євангелістів не описує цього моменту. Тому є своєрідне припущення у біблеїстів, що ця історія – це притча. У юдаїзмі були так звані «мідраші» – коментарі правд віри, щоб наочними прикладами пояснити певні речі з Писання. А тут мова йшла про те, що варто було пояснити, що саме Ісус Христос є Спасителем для всього людства. Тому цей момент можна трактувати, як «християнський мідраш», тобто «коментар-притчу» про вселенське значення Христа і Його об’явлення світові. Пізніше, на заході, з’явилися імена цих мудреців (у XII ст.) – Каспер, Мельхіор і Балтазар, також були віднайдені їхні реліквії. Є традиція, що у IV столітті ці реліквії віднайшла мати імператора Константина – Єлена. Далі ці реліквії з Єрусалиму «помандрували» у Мілан, а пізніше у Кельн, де досі зберігаються у кафедральному соборі.

Отже, у західній традиції у святі Об’явлення Господнього представлені три євангельські моменти, але акцент на Трьох Царях. Натомість у східній – акцент саме на Йордані. Проте, у західній традиції події на Йордані також були ключовим моментом, скажімо, лейтмотивом свята 6 січня. Однак традиція і ще народні християнські звичаї, додали й інші фрагменти, які пригадуються впродовж богослужіння, а саме історію з трьома мудрецями, чи царями, та історію з першим чудом у Кані Галілейській.

Варто сказати, що до IV століття Різдво і Хрещення в Йордані святкували в один день, саме 6 січня, пізніше ці свята розділили, і Різдво «помандрувало» на 25 грудня, а Хрещення Христа в Йордані так і залишилося 6 січня. Проте, наприклад, до сьогодні Вірменська Церква відзначає 6 січня обидва празники одночасно і називає їх «Богоявленням». Загалом Хрещення у Йордані є одним із перших свят Церкви – чи східної, чи західної традиції. Воно також є і літургійно одним з найстарших. Але після ІІ Ватиканського Собору і літургійних реформ свято Хрещення Христа в Йордані було перенесене на «неділю після Об’явлення», і саме воно завершує Різдвяний період.

Іншими словами, 6 січня у Римо-Католицькій Церкві залишилася назва: «Богоявлення» або «Об’явлення», але святкується фактично «поклоніння волхвів Христу», натомість те Богоявлення, яке на Сході є «Хрещенням Христа в Йордані», перенесене на неділю після 6 січня. А отже, якщо б колись ті, які святкують сьогодні за юліанським календарем свято Богоявлення 19 січня, перейшли на григоріанський календар, тобто святкували б його 6 січня, свята б не співпадали у двох традиціях. Лише деякі літургійні натяки збереглися 6 січня в латинському обряді з події хрещення Христа в Йордані, більшість текстів натомість у літургії присвячена поклонінню волхвів (трьох царів). До речі, Євангеліє про поклоніння волхвів у Візантійському обряді читається на саме Різдво Христове.

Якщо йдеться про богослужбові традиції чи особливості у цей день, то у східній традиції маємо освячення води у річках чи у посудинах, які принесли віряни. Натомість у Римо-Католицькій Церкві 6 січня освячують дари, принесені волхвами, а вірніше, один з дарів – кадило. Бо ж золото дорого освятити. Варто пам’ятати, що у часи Ісуса Христа всі ці дари були рівноцінними за своєю вартістю: кадило і мірра (смирна) коштували стільки ж як і золото і лише багаті могли собі їх дозволити. Тому це дійсно були «царські» дари для Новонародженого. Звідси і західна традиція, що ті зі Сходу були царями. Окрім кадила, освячується ще крейда, якою миряни пишуть у цей день на вхідних дверях своїх помешкань три початкові літери, взяті, як вважає багато вірян, з імен трьох волхвів-царів-мудреців: К. М. Б., а також даний рік. Проте, скоріше за все, ці скорочення від імен трьох волхвів стали пізнішою церковно-народною традицією. Початково це були латинські літери C.M.B, і були скороченням латинського виразу «Christus mansionem benedicat», тобто «Нехай Христос благословить цей дім», а хрестики між літерами мали б символізувати власне благословення. До речі, такі написи на дверях роблять також деякі представники протестантських спільнот. Також у різних країнах є свої особливості народних святкувань. Наприклад, в Іспанії – карнавал; у Польщі – публічні співи-колядки на вулицях, фестивалі вертепів, вистави. Це, однак, вже не літургічні, а так звані – паралітургічні, або культурні елементи свята.

І так, кожного року ми святкуємо Різдво, потім Богоявлення, переживаємо ті самі фрагменти, здавалося б – нічого не змінюється, все повторюється. Та все ж кожен рік накладає свої особливості, досвід. Безумовно, щороку нам могло б видаватися, що це Різдво нічим не відрізняється від попереднього. Але навіщо Церква повторює для нас цикл свят? Щоб по-новому осмислити ці події. Наприклад, ми щодня промовляємо ті ж слова, що й завжди, іншим особам: «як справи?», «добрий день» тощо. Так само християни щоденно повторюють у молитві одні й ті ж слова – «Отче наш», «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», «Господи, помилуй»… У щорічному святкуванні Різдва ми наново усвідомлюємо таємницю народження Бога у світі, і це щось більше, ніж просто святкування Дня народження. Це осмислення таємниць нашого спасіння, як і пізніше осмислюємо це через святкування Хрещення Христа, тобто свято Богоявлення (Епіфанію), чи раніше – через Благовіщення; це щорічні «згадки» тих спасительних подій – це зміцнення нашої віри, але теж участь у тих подіях, бо Христос, як і обіцяв, завжди «посеред нас», чи то народжений, чи то в Йордані, чи то на хресті, чи врешті – Воскреслий.

Наприклад, одного року в одній парафії спорудили вертеп, який був макетом кафедрального собору, будинків, тобто міста, де ніби народжується Ісус. А наступного року було все просто і скромно: поле, вівці, ясла і в них – Новонароджений Спаситель. Тоді можна було «споглядати Христа, що народжується у цивілізації», а іншого разу, споглядаючи на вертеп у полі, побачити Христа, який народжується у простоті, «не у царській палаті, а межи бидляти». Ще інший вертеп іншого разу бу рухомий, у якому також було народження Христа якби у якомусь місті. Але насправді через євангельські тексти ми знаємо, що саме у місті для Святої Родини не знайшлося місця. Спаситель народжується у стаєнці, а першими свідками пришестя є лише Його земні батьки та звичайні пастухи. І це відчуття простоти та родинності мало б товаришувати кожному святкуванню Різдва Христового. Поєднаному з подякою Богу, що так нас полюбив, і зіслав до нас свого Єдиного Сина, щоб став видимим «Богом з нами».

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/69692/

Следующая новость
Предыдущая новость

Учим английский на солнечной Мальте Кримський архієпископ УПЦ КП відвідав у суді заарештованого українця Лучшие подвесные потолки Элитная косметика 3lab Буровые установки и оборудование от Киевского завода буровой техники

Публикации