6"Українська правда", 17 січня 2020
"Місія пластового, скаутського руху полягає у вихованні дітей та молоді на основі системи цінностей, що відображається у пластовій присязі, скаутській обіцянці, пластовому та скаутському законах", – так записано в преамбулі нового закону, яким визнано Пласт.
Що ж таке пластова присяга і закон?
Які цінності виховує пластовий рух?
Чи правда, що Пласт, релігійна організація і невже закон України зафіксував цей статус?
Що з цього правда, а що міф?
Пояснюю.
У 1908 році один з наймолодших британських генералів Бейден Поуел (Бі-Пі) видав книгу Scouting for boys. Він не прагнув створити новий молодіжний рух. Головним його бажанням було дати десяткам тисяч молоді іскру ініціативи, щоб у дітей горіли очі від радості та натхнення.
У тогочасній Великобританії відповідальні громадяни намагались "рятувати" нове покоління молоді від різного роду узалежнень. Військовими маршами і стройовою підготовкою. Десятки тисяч дітей хотіли допо
магати своїй Батьківщині. Але дорослі пропонували їм переважно військову муштру.
Книжку Бі-Пі діти розкупили одразу. Юнацтво було в захваті.
Стихійно створювались гуртки молоді по всій імперії та закордоном (так у 1909 році в Бахмуті виник перший осередок скаутингу в Східній Європі, а його провідник згодом стане членом Пласту).
Що пропонувала книга?
Йти в ліс, поля, палити вогонь, вивчати природу тощо.
Однак, це була книжка не про природу. А неперевершений й досі посібник із громадянської освіти молоді. Де в ігровій формі, на природі, пропонувалось погратись в лицарів.
Цю книжку сьогодні перекладено десятками мов світу. Є вона й українською у кожній книгарні "Є" під назвою "Пластування для хлопців".
Бі-Пі мав круту освіту і життєвий бойовий досвід розвідника. Систематизував основні методи виховання молоді – від Спарти до японського Бушідо.
Він запропонував дітям ставати сучасними лицарями. В його книжці є кілька варіантів лицарського кодексу, який сьогодні знають і практикують десятки мільйонів підлітків по всьому світу.
Лицарський кодекс став Скаутським законом. Із 10-ма пунктами.
Однак, були нації, яким цього було мало. Так у бой-скаутів США Скаутський закон складається із 12 пунктів.
А основоположник Пласту Олександер Тисовський у 1912 році уклав український скаутський (пластовий) закон на 14 пунктів. До типового Скаутського закону додав, зокрема, важливу для нашої ментальності опцію: "пластун точний".
Пластовий лицарський закон понад 100 років є виховним ідеалом Пласту.
Кожен, хто виростає/ав у пластовому русі знає, що пластун:
словний;
сумлінний;
точний;
ощадний;
справедливий;
увічливий;
братерський і доброзичливий;
зрівноважений;
корисний;
дисциплінований;
пильний;
дбає про своє здоров'я;
любить красу і дбає про неї;
завжди доброї гадки.
Порядок точок, до речі, значення не має.
У тому ж таки 1912 році перші українські скаути – пластуни – склали свою першу обіцянку.
Називалась вона "Пластовий Обіт" (обітниця), але також і "пластовим словом честі".
Зміст її полягав в тому, що пластун-скаут виконуватиме точно правила вищезгаданого Пластового Закону на 14-ть пунктів.
Другим пунктом обітниці зазначалась ще одна українська особливість – скаути обіцяли "беззглядно повинуватись кождоразовій пластовій власти", тобто проводу.
Останнім пунктом Обіту була проста і зрозуміла теза: "Не буду пити алькогольних напитків ані курити тютюну".
Ця досить жорстка вимога, як частина точки Пластового Закону про здоров’я, збережена в Пласті і до сьогодні. Для всіх. Повнолітні волонтери у 1920-х і 1960-х роках пробували скасувати цю вимогу, однак без результатів.
Основоположник Пласту, тоді ще живий, чітко артикулював – із зміненим Пластовим Законом, то буде не Пласт, а інша організація.
Цікаво, що перші 5 років існування Пласту в пластовій обіцянці не було жодної згадки про Бога та Україну.
Під час першої світової війни Тисовський уклав додатковий, до пластового слова честі, текст Обіту. У формі патріотичного вірша, який після Другої світової війни став піснею. Цей текст до сьогодні є частиною церемонії пластової присяги. Остання теза звучить так: "До щастя Вітчизну свою поведу".
Саме в такому форматі – через підписання пластового слова честі та виголошенням вірша Пластовий Обіт – ставали членами Пласту не лише майбутні лідери націоналістичного руху Степан Бандера, Роман Шухевич. Але й відомі в радянській Україні письменниця Ірина Вільде, композитори Микола Колесса та Анатолій Кос-Анатолський.
Присяги на вірність Богу вони не складали, як це часто пишуть у різних популярних книжках.
Сучасний текст Пластової присяги з’явився в Пласті у 1930-х роках. Слово в слово повторюючи і адаптуючи скаутську Обіцянку, запропоновану Бі-Пі. "Бути вірним Богові та Україні, допомагати іншим та жити за Пластовим законом".
Цей текст, із невеликим відмінностями, використовувався паралельно в діаспорі і у підпільних пластових гуртках (заборонених польською владою) у Галичині та Волині.
Цікаво, що галицькі і волинські пластуни до типового тексту скаутської присяги додали в кінці ще одну тезу – слухатись пластового проводу.
Це доповнення і сьогодні відрізняє Пластову присягу від аналогічних текстів інших скаутських організації. Походження її достеменно невідоме, але є припущення. Ймовірно через те, що у 1930-х роках під польською окупацією діяло дві підпільні українські організації: ОУН і заборонений Пласт.
Націоналісти прагнули включити пластунів в свою структуру, як молодіжку. Однак, після ряду переговорів (де з боку ОУН були пластуни, а з боку Пласту – члени ОУН) вийшли на компроміс.
Організації домовились діяли паралельно, а ті, хто мав подвійне членство, мав вибрати одну з організацій для подальшої праці. Так Роман Шухевич обрав ОУН, а його рідний брат Юрко – Пласт.
Тобто ця додаткова теза в пластовій присязі є історичною даністю, яка додатково підкреслює що пластовий рух завжди був незалежним від будь-яких політичних організацій.
Багато скаутських організацій сприймають "присягу", як урочисту обіцянку. Регулярно її повторюють при кожній кращій нагоді.
Але в Східній Європі скаутинг, так склалось, жорсткіший. Пластуни, як і польські скаути (гарцери) вирішили, що дитяча обіцянка має бути у формі реальної присяги – приречення.
Тому перш ніж стати пластуном чи гарцером – спершу потрібно пройти серйозну підготовку, яка триває щонайменше рік (включно із польовим кількатижневим вишколом).
На відміну від обіцянки, яку може скласти кожен, присяга передбачає оцінку вже заприсяженими членами малої групи, до якої належить дитина – чи усвідомлює новачок всю відповідальність свого рішення. Присяга складається за бажанням, але лише після відповідного дозволу.
Саме з цих причин для дітей віком до 12 років (ми їх називаємо новаки та новачки) у Пласті немає присяги.
Є Новацька Обіцянка: "Обіцяю: любити Бога й Україну; помагати іншим; дотримуватись Новацького Закону".
У маленьких діток і Закон (виховний ідеал) простіший.
Всього лише на 5 пунктів новак/чка:
любить Бога й Україну;
слухається батьків і виховників;
робить добрі вчинки;
дотримується правил у грі;
намагається бути щораз крашим.
Новацтво лише готується до складання пластової присяги.
Часто можна почути питання: чи Пласт є релігійною організацію?
Насправді пластуни і пластунки, як і всі інші скаути та гайди в світі просто шанують Бога (саме тому піонерський рух, який відкидав Бога, ніколи не був скаутським).
У скаутингу кожен може молитись по своєму. У Пласті в 1960-х роках спеціально була написана екуменічна пластова молитва "Царю Небесний", якою до сьогодні закінчується будь-який пластовий день чи захід.
"Усвідомлюючи відповідальність перед Богом" (це теза із Конституції України, до речі) Пласт є понад конфесійним рухом і співпрацює з усіма церквами, які відповідають першій гловній пластовій цінності – вірності Богу та Україні.
Закон про Пласт підтримали одночасно дві найбільші українські церкви: Православна церква України, Українська греко-католицька церква.
Пласт в Україні за статутом дотримується "християнських засад". Нас об’єднує не лише вірність Богові, але і вірність Україні.
Насамкінець важливо відзначити – лицарський кодекс і присяга реально працюють.
За понад столітню історію Пласту десятки тисяч українських дітей виросли із скаутським цінностями. Вірності Богу та Україні, служіння добрими ділами та орієнтуючись на лицарський виховний ідеал (Пластовий Закон). Прикладів багато. Але, можливо, найкращим – для нашої пострадянської дійсності – є взірцевий вихованець і виховник Пласту Михайло Сорока.
Він був одним із тих, хто запроваджували у 1930-х присягу в Пласті.
Він міг стати чудовим інженером із західною освітою десь в еміграції, але за покликом совісті повернувся в Україну. І став патріархом українських політв’язнів та дисидентів.
Відбувши 34 роки радянських концтаборів – більшість свого життя, так і не побачивши волі.
Російський поет-дисидент єврейського походження Анатоль Радигін, вже в Ізраїлі писав:
"...Я ніколи не сидів з покійним М. Сорокою. Я лише чув про нього і про його життя від сусідів по камерах, яким припала нагода перебувати з ним.
Між ними були різні люди: такі, що любили Україну, були байдужі до неї, ненавиділи її, — але я не пригадую нікого, хто посмів би погано обізватися про Михайла Сороку.
Говорили про нього тільки шанобливо, побожно. У його приявності неможливо було придумати підлість, висловити гидоту, проявити слабість. Ця людина жила і відійшла з життя мужньо, як лицар, спокійно, як учений, світло, як святий…
Я вірю, що настануть часи, коли при його імені будуть вставати з місць і стояти мовчки й урочисто, як встають американці при імені Кошута, євреї при імені Герцля".
Юрій Юзич, голова наглядової ради "Пласту", спеціально для УП.Життя
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/78577/
