3
Те, що об’єднує всі релігії – як кажуть деякі релігієзнавці – є не віра в Бога чи богів. Буддизм, на приклад, є релігією, але буддисти в Бога не вірять. Натомість спільне для всіх релігій, так чи інакше, є прагнення спасіння. Як би його не розуміти: життя вічне, визволення, просвітлення, нірвана, транс, Царство Небесне, рай і т. п.
Питання спасіння є важливим для християнства також. Цю важливість християнство перейняло від юдаїзму часів Ісуса Христа. Бо початково, первісний юдаїзм розумів спасіння досить матеріально, дочасно – як добробут і Божу опіку тут на землі, як визволення від земних ворогів. Потім, не без впливу еллінізму на олександрійську єврейську діаспору, до юдаїзму приходить розуміння про спасіння у сенсі «вічного життя душі після смерті». Тому в Євангеліях вже як щось очевидне маємо про це багато проповідей Христа.
Проте умови спасіння розуміються кожним по-своєму. Знамените питання одного багатого до Ісуса: «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» (Мк 10, 17) саме про умови: що робити? Коротко кажучи, Христос відповідає, щоб наслідувати Його, не будучи обтяженим жодними іншими турботами. А розбійнику на хресті вистачило розкаятися у всіх своїх злочинах і просити Христа про вхід до Царства Божого (див. Лк 23, 39-43). Зрештою, всі притчі Христа так чи інакше мають своїм лейтмотивом Царство Небесне і в них подані образно умови, як дістатися того царства.
Цікавим є один момент, коли у первісній Церкві виникає питання про умови спасіння, і ці умови, взяті з юдаїзму, починають не корелювати з новою дійсністю, яка з’явилася після Зіслання Святого Духа і після розповсюдження Євангелія поза кордони Ізраїля. Це змусило первісне керівництво Церкви зібратися біля 50 року після Різдва Христового у Єрусалимі, щоб вирішити цю проблему. А проблема полягала в тому, чи вважати далі обрізання конечною умовою приналежності до Церкви чи ні?
Ситуація усугублялася тим, що обрізання деякими трактувалося не просто як умова приналежності до Церкви, лише як умова спасіння. Читаємо наступне на початку 15 розділу Діянь Апостолів, тобто того розділу, в якому описаний перебіг того першого загального Собору Церкви: «Тим часом деякі, що прийшли з Юдеї, навчали братів: «Коли ви не обріжетеся за звичаєм Мойсея, не зможете спастися»» (Дн 15, 1). Це було в Антіохії, в тому місті, де незадовго до цього учнів Христа перший раз в історії названо «християнами» (див. Дн 11, 26).
Що цікаво, ті що прийшли з Юдеї, говорячи про обрізання, як про умову спасіння, покликалися на «звичай Мойсея». Але ж обрізання не Мойсей ввів, лише сталося це набагато раніше, за часів Авраама. «Звичай Мойсея» – це звичайнісіньке узагальнення, яке означає, що мова про обрізання була в «П’ятикнижжі Мойсея». Тому що не Мойсеєві Бог наказав обрізувати чоловіків, лише Авраамові, про що читаємо в Книзі Буття, в 17 розділі: «Далі сказав Бог до Авраама: Ти берегтимеш союз мій, ти й твої потомки, в їхніх поколіннях. Ось мій союз, що його маєте берегти між мною й вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати… буде мій союз на вашому тілі союзом вічним. А необрізаного чоловічої статі, що його тіло на передній шкірці не обрізано, такого викорінити з його народу: він поламав мій союз» (Бут 17, 9-14).
Отже, наказ обрізання – це «вічний союз». Мало того, ті прибульці з Юдеї до Антіохії говорять про обрізання, як про обов’язкову умову спасіння, напевно пам’ятаючи про той фрагмент з Книги Буття. Апостоли натомість постановили в Єрусалимі… скасувати отой «вічний союз», тобто обрізання, для язичників, які вирішили долучитися до Церкви (див. Дн 15, 4-31). Щоб уявити собі, наскільки це була революційна постанова, належить провести таку аналогію – і вона не буде перебільшенням: нехай християнин уявить собі, що Учительство Церкви в певному моменті постановляє, що для того, щоб стати членом Церкви, не треба проходити обряд Хрещення водою в ім’я Трійці. Подібно, як важко це собі уявити, то тим більше викликає подив і захоплення ота сміливість Апостолів, щоб скасувати обрізання!
Виникає питання: на якій підставі Апостоли це зробили? Чи той союз перестав бути вічним? Або коли Бог говорив про обрізання до Авраама, мав на увазі тимчасовий характер тієї «вічності»? Дещо абсурдно це виглядає, а інтерпретація сильно натягнутою. Варто у словосполученні «вічний союз» звернути увагу на той другий вираз: «союз». Тобто єдність з Богом, спільність з Ним, поєднання, «буття разом». Слушно та розмова Бога з Авраамом стала предтечею вчення про спасіння, неслушно натомість наголос був поставлений на тілесному «обрізанні», а не на «союзі». І Апостоли, на відміну від тих легалістів з Юдеї, це інтуїтивно відчули.
А це тому, що Апостоли вже були учнями Ісуса Христа, і пам’ятали Його вчення. Наприклад, про виноградну лозу: «У мені перебувайте – а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Я виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, – той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Йн 15, 4-5). Ця «виноградина правдива» (див. Йн 15, 1) має замінити учням дійсність Старого Завіту, але не по суті, а по формі. Бо суть, тобто «союз з Богом», є вічна, форма натомість змінна, в залежності від потреб. Гілки можуть бути різні, можуть знаходитися ближче або далі від кореня – це не важливо, головне, щоб вони були вщеплені у виноградину, якою є Христос Спаситель. Ця умова спасіння – незмінна. Спасіння – це приносити плоди того перебування з Христом, а не просто носити на собі видимий «знак союзу», думаючи, що спасіння цим самим автоматично буде досягнуте. Перебування з Христом і у Христі, а Він – з нами і у нас. І так на віки.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/80195/
