0
Переклад для 24 каналу: Борис Немировський
Neu Zürcher Zeitung / "24 канал", 9 вересня 2019
Церковні війни / Фото з відкритих джерел
Православні церкви здавна підтримують інтимні відносини з державною владою. За українським зразком, уряди Македонії та Чорногорії намагаються зараз зміцнити незалежність своїх національних церков. Церквам слід цього побоюватися.
Це була приваблива пропозиція, що її зробив співбесідник в телефонній розмові з македонським прем'єр-міністром Зораном Заєвим: за 100 тисяч доларів США екуменічному патріархові в Константинополі він дарував би македонській православній церкві автокефалію, тобто – церковну незалежність.
Заєв вважав, що розмовляє з колишнім українським президентом Петром Порошенком. Насправді, це були два російських коміки, Володимир Кузнецов та Олексій Столяров, які вже кілька разів розігрували по телефону іноземних політиків та "зірок". Як витікає з оприлюднених на початку липня витягів із кількох розмов, які відбулися в серпні 2018 року та в лютому й квітні 2019, Заєв не згодився дати хабаря, але цікавився, як саме новій православній церкві України вдалося стати незалежною.
Македонський прем'єр-міністр Зоран Заєв
Для Македонської православної церкви автокефалія є центральним прагненням. В 1967 році ця церква відокремилася від Сербської православної церкви та в однобічному порядку проголосила свою незалежність. Досі ні сербська, аніяка інша православна церква не визнала цього кроку, тож македонська церква виявилася в православному світі ізольованою.
На те, вона може розраховувати на підтримку державного керівництва. Так було ще за часів Югославії, коли соціалістичні можновладці поводилися з церквою цілком приязно. Паралельно до заснування власної югославської автономної республіки Македонії, комуністи підтримали церковне відокремлення від Белграду, аби прискорити створення та зміцнення самостійної македонської нації. Цим шляхом пішли й постсоціалістичні уряди Македонії, яка стала незалежною в 1991 році й сьогодні, після розв'язання "конфлікту назв" із Грецією, називається Північна Македонія.
Отже, прем'єр-міністр Північної Македонії Заєв у цьому сенсі не є винятком: напередодні його останньої офіційної подорожі до сусідньої Болгарії він наголосив, що його країна має право на власну, незалежну церкву. При цьому він сподівається на допомогу Болгарської православної церкви, яка в 2017 році через історично щільні зв'язки, заявила, що готова в якості "материнської церкви" допомогти македонцям вийти з ізоляції. Практичних наслідків цей крок не мав.
Скоріш, ця заява наштовхнулася на критику з боку екуменічного патріарха Константинополя, Варфоломея, який наполягає на тому, що це питання перебуває в його веденні. Досі в усьому православ'ї нема згоди про те, як місцева церква може отримати незалежність. Незрозуміло, чи це стається через визнання з боку материнської церкви, через визнання з боку екуменічного патріархату чи обох цих інстанцій разом.
Втім, після заснування Православної церкви України та її автокефалії, яку надав їй Константинополь на початку цього року, склалася нова ситуація. Екуменічний партіарх діяв у цьому випадку проти чітко висловленого бажання московського патріарха та пішов на розрив із Російською православною церквою, яка вважає себе відповідальною за православних вірян в Україні.
В заснуванні нової церкви відіграв велику роль тодішній президент Порошенко, який сподівався таким чином розбудувати свою популярність. Цей розрахунок, як відомо, не виправдався й Порошенко з тріском програв президентські вибори Володимиру Зеленському. Але за прикладом Порошенка, деякі лідери урядів Південно-Східної Європи намагаються також підтримати церковну незалежність церков відповідних країн.
Митрополит Київський і всієї України Епіфаній та п'ятий Президент України Петро Порошенко / Фото з відкритих джерел
Поруч із Північною Македонією, це стосується, перш за все, Чорногорії. В цій невеличкій адріатичній державі вже більш, ніж 25 років поспіль конкурують дві православні церкви: Сербська православна церква, приналежність до якої відчуває більшість вірян та священиків, та маленька Чорногорська православна церква, яка бажає стати незалежною.
За допомоги суспільних акцій – таких, як захоплення церковних будівель – прихильники Чорногорської православної церкви намагаються привернути увагу до своїх вимог. Але досі все це залишалося "елітарним" проектов. Підтримку він знайшов у тих політичних та культурних еліт, які намагаються створити власну національну ідентичність чорногорців та відокремитися від Сербії.
Державне керівництво, оточення "довгострокового" правителя Міло Джукановича довгий час займало в церковному конфлікті посередницьку позицію, позаяк велика частина православної більшості населення також і після проголошення незалежності країни в 2006 році вважає себе сербами. Але протягом останніх місяців Джуканович взяв новий курс та став підтримувати автокефалію Чорногорської православної церкви. Це призвело до гострих протестів Сербської православної церкви. Так, її глава, патріарх Іріній, взагалі заявив про переслідування сербських православних вірян.
Міло Джуканович / Фото РосЗМІ
До заворушень в Чорногорії призводить і запланований закон про релігії. Законопроєкт передбачає, що всі релігійні об'єкти та земельні наділи, які були створені за допомогою державних коштів або перебували у власності держави до 1918 року – тобто, до включення Чорногорії до королівства сербів, хорватів та словенців (пізніше – Югославії) – й тепер є власністю держави.
Сербська православна церква побоюється, що в неї за цим законом відберуть більшу частину церков та монастирів, які вона використовує, та віддадуть їх Чорногорській православній церкві. Венеціанська комісія Ради Європи піддала ці правила критиці, як "незрозумілі та нечіткі" та порадила чітко розрізнити право держави на власність та право релігійних громад на використання.
Критика законопроєкту почулася й зі Стамбулу: екуменічний патріарх Варфоломій звинуватив Джукановича, що той таким чином намагається пограбувати Сербську православну церкву. Водночас він підкреслив, що єдиною чинною церквою в Чорногорії є Сербська православна церква. Сербській щоденній газеті "Політика" він пояснив, що Вселенський патріархат, на відміну від випадку з Україною, не має наміру втручатися на боці "відокремлених" церков у Чорногорії та Північній Македонії. Обидва випадки є прерогативою Сербської православної церкви.
Вселенський патріарх Варфоломій
Така обережність може пояснюватися тим, що Константинополь має з Сербською православною церквою набагато спокійніші відносини, ніж із Московським патріархатом, з яким він конкурує за перевагу в православному світі. Окрім того, Вселенський патріархат просто не може собі дозволити новий церковний конфлікт, принаймні, поки жодна православна церква не визнала надання автокефалії українській церкві.
Чи зупинять слова зі Стамбулу Джукановича та Заєва – час покаже. З точки зору політики, власна національна церква є дуже привабливою для зміцнення національної ідентичності. З точки зору церкви, державна підтримка дає надію на подолання власної ізоляції.
Але змішування державних та політичних цілей містять в собі ризики для обох сторін. Як демонструє приклад Порошенка, церковні питання лише обмежено годяться для передвиборчих перегонів та для зміцнення політичної влади. Церкви також мають уникати спокуси близькості до держави, тому що інакше вони можуть бути легко маніпульовані владою. Ліпше було б, якби вони займалися нагальними суспільними проблемами – такими, як велика політична поляризація та корупція, яка обтяжує південно-східні європейські країни.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/77097/
