Cуперечка щодо права власності та юрисдикційного підпорядкування Православної Церкви св. Георгія Змієборця у Львові (1920-ті рр.)

15.11.2017 19:33 9

Cуперечка щодо права власності та юрисдикційного підпорядкування Православної Церкви св. Георгія Змієборця у Львові (1920-ті рр.)

Андрій Стародуб

Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України

Матеріали Тринадцятої Міжнародної наукової конференції «Церква — наука — суспільство: питання взаємодії. На пошану київського митрополита Євгенія (Болховітінова)» (27–29 травня 2015 р.).

Церква святого Георгія Змієборця (Побідоносця) (освячена 27.10.1901) – православний храм у Львові, нині виконує функції кафедрального собору Львівської єпархії Української православної церкви (в єдності з Московським патріархатом).

Історія побудови церкви та першого періоду існування парафії Св.Георгія досить ґрун-товно досліджені [3, 76-81]. До Першої світової війни церква була єдиним легальним правос-лавним храмом у Галичині, а юрисдикційно підпорядковувалась Буковинській митрополії. Богослужіння звершувалися церковнослов’янською і румунською мовами. У храмі було два священики, один з яких був настоятелем церкви і парафії, а інший – капеланом для правос-лавних вояків Львівського гарнізону. Серед парафіян було багато відомих історичних діячів, у тому числі – й професор Михайло Грушевський (у період його роботи у Львівському уні-верситеті) [5, 420-421].

Під час російської окупації Львов (1914–1915) церква була центром православної місії, очолюваною архієпископом Волинським Євлогієм (Георгієвським), а після відступу російсь-кої армії і до кінця війни – не функціонувала.

Найменш детально вивчений період історії православної парафії у Львові – з 1918 по 1939 р. Особливо мало даних за першу половину 1920-х рр., коли за храм точились майнові та юрисдикційні суперечки між Румунською та Польською автокефальними православними церквами (ПАПЦ).

Документи, які проливають світло на цей період збереглись у декількох архівах, у тому числі – польського Міністерства ісповідань та народної освіти (Ministerstwo Wyznań religijnych i Oświacenia publicznego) в Архіві нових актів (Аrchiwum Akt Nowych) (м.Варшава). Основну частину матеріалів об’ємної теки, яка називається “Cerkiew prawosławna we Lwowie, spór o jurysdykcję i tytuł własności” (1919–1938) [1; у справі підшито 631 арк.] складає листування Міністерства ісповідань з Православною митрополією у Поль-щі, Міністерством закордонних справ, посольством Республіки Польща у Бухаресті та консульством у Чернівцях, а також з львівським воєводою.

З цих матеріалів випливає, що першим священиком, призначеним до Львова Варшавсь-ким митрополитом, був панотець Віктор Козловський. Він виконував функції військового капелана для православних вояків місцевого гарнізону, тоді як настоятелем залишався свя-щеник, підпорядкований Буковинській митрополії. “Співіснування” двох священнослужите-лів мало виразно конфліктний характер. Серед причин суперечок, про які повідомляв у Міні-стерство ісповідань Львівський воєвода, була пріоритетність мови богослужіння (церковно-слов’янської та румунської). Козловський скаржився польській цивільній адміністрації на те, що колега-священик вимагає від нього служити літургію румунською [1, к. 80].

28.09.1923 р. митрополит Варшавський і Волинський Діонисій (Валединський) надіслав до Міністерства ісповідань та народної освіти лист, в якому наполягав, що, відповідно до канонів, призначення пароха до цієї церкви має здійснюватися лише ним, як першоієрархом Православної Церкви в Польщі [1, к. 100]. Як додатковий аргумент на користь такого рішення, Діонисій вказав на те, що парафіяни церкви Св.Георгія не розуміють румунської мови і, відповідно, потребують священика, який би володів російською та/чи українською мовами. Митрополит просив польський уряд залагодити це питання з урядом Румунії та Св.Синодом Румунської церкви. Останній (наскільки це можна зрозуміти з листа) уникав прямого з’ясування стосунків з Варшавською митрополією з даного приводу.

Однак, як випливає з більш раннього (від 26.07.1923) листа Міністерства закордонних справ до Міністерства ісповідань, польські дипломати не вважали доцільним педалювати ро-згляд подібних питань і обстоювати права Варшавського митрополита. “До того часу поки не затверджено автокефалії Православної церкви в Польщі, політичні резони вимагають великої обережності у вирішенні даної проблеми” [1, к. 83] – підкреслено в листі.

Втім, один з аргументів Діонисія все ж було враховано. 13 грудня 1923р. польський МЗС повідомив консульство в Чернівцях про те, що до церкви Св.Георгія у Львові не ходять румуни, а майже виключно місцеві росіяни [1, к. 105]. Ця інформація мала бути використана під час контактів з представниками Буковинської митрополії.

Але, як і передбачали в МЗС, у практичну площину переговори перейшли лише після за-лагодження питання про автокефалію Православної митрополії в Польщі (відповідний Томос Вселенського Патріарха було підписано 13.11.1924 р.). 4 лютого 1925 р. митрополит Діонисій написав нового листа до міністерства, в якому зазначив, що найкращим способом вирішення суперечки може бути купівля храму. На думку владики, з огляду на обмежені фінансові можливості Варшавської митрополії, це потрібно було зробити виключно державним коштом.

Уряд, у свою чергу, початково схилявся до іншого варіанту: обміну львівської церкви на якусь іншу храмову споруду на території Польщі (насамперед – у столиці), яку можна було б передати для використання румунській стороні. Зокрема повідомляючи 18.03.1925 р. про підсумки переговорів з членами Св.Синоду Румунської православної церкви, МЗС вка-зувало, що Св.Синод вважає подібну пропозицію прийнятною, оскільки для румунських студентів у Варшаві, у тому числі – богословів, потрібне “рідне вогнище” [1, к. 148-149].

Сподівання МЗС, втім, не виправдались: справа про обмін не просунулась далі етапу обговорення пропозицій “у загальних рисах”. Єдино прийнятним варіантом залишилась ку-півля. Виявилось, що румунська сторона вже розглядала можливість продажу львівського храму митрополиту Андрею Шептицькому. Достовірної інформації з цього приводу (зокрема – коли і за яких обставин велись подібні переговори) ні у МЗС, ні у Міністерства ісповідань не було. Однак, за чутками, йшлося про суму еквівалентну 100 тисячам американських дола- рів, що її греко-католицьким митрополитом було визнано завищеною [1, к. 179].

Чутки про настільки високу ціну стривожили й митрополита Діонисія, в листі якого до Міністерства ісповідань (25.04.1925) зазначено, що польському уряду не варто погоджува-тись на умови румунської сторони. У цьому документі також фігурує сума 100000, але авст- рійських гульденів (були грошовою одиницею Австро-Угорської імперії до 1892 р., замінені на крони). Предстоятель ПАПЦ нагадував, що не всі гроші, витрачені на побудову церкви Св.Георгія походили з фонду Буковинської митрополії, а лише 78 000 гульденів. Решту (22 000) становили пожертви православної людності Галичини [1, к. 181].

Важко сказати, наскільки точними були дані, що ними оперував митрополит. Адже у інших джерелах фігурує сума в 102 300 крон загальних витрат на будівництво, а обмінний курс гульдена до крони у 1890-х рр. був встановлений на рівні 2 крони за 1 гульден.

Майнова суперечка між Польщею та Румунією за львівську православну церкву Св. Георгія тривала ще декілька років. У випущеній з нагоди 10-ліття перебування на Варшавській кафедрі митрополита Діонисія (Валединського) (1933) книзі, підкреслюється, що храм є центром місійної діяльності і адміністративно підпорядковується ПАПЦ, однак “вопрос о его принадлежности не решен” [2, 53].

Але на початку 1930-х рр. це було більше проблемою уряду, аніж керівництва митрополії. Останнє на той момент вже досягнуло своєї мети: починаючи з 1925 р. (і до 1939-го) у храмі служили тільки священики, що їх призначали з Варшави.

Примітки

1. Аrchiwum Akt Nowych. – Zespół “Ministerstwo Wyznań religijnych i Oświacenia publicznego”. – Sygnatura 1214 “Cerkiew prawosławna we Lwowie, spór o jurysdykcję i tytuł własności” (1919–1938).

2. Алексий (Громадский), архиепископ. К истории Православной Церкви в Польше за десятилетие пребывания во главе её Блаженнейшего митрополита Дионисия (1923–1933). – Варшава, 1937.

3. Вуйцик В. С. Православна церква Св.Георгія // Вісник інституту “Укрзахідпроектреставрація”. – Вип. 14. – Львів, 2004. – С. 76-81.

4. Гринчишин T. Православні храми Львова: динаміка за століття // Наукові записки Національного університету “Острозька академія”. Серія “Історичне релігієзнавство”. – Острог, 2014. – Вип. 11. – C. 70-84.

5. Дзюбан Р. Як одружився Михайло Грушевський // Український історик. – Нью-Йорк; Київ; Львів; Торонто; Париж, 2002. – Вип. 1-4 (152–155). – С. 416-422.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/69000/

Следующая новость
Предыдущая новость

Учим английский на солнечной Мальте Мужские кожаные сумки – удобство и стиль Лучший восточный сериал 2017 «Мехрамис»: смотреть онлайн в хорошем качестве 10 простых способов улучшить интерьер квартиры Священики УПЦ освятили місце під пам’ятник десантникам

Публикации