3
"Укрінформ", 06 квітня 2019
Фото - автора та з FB
На Херсонщині створили ікону. Що тут дивного, скажете ви? Та нічого, крім того, що намалювали її на камбалі. І то не новомодний андеграунд, а давня чумацька традиція, як виявилося.
То хто ж рибу «піймав», розмалював, і як цю ідею хочуть використати – про це дізнавався кореспондент Укрінформу.
Про чумаків, котрі їздили по сіль на Херсонщину та у Крим, хоч краєм вуха, але чули всі. До речі, “бізнес” цей закінчився відносно недавно – у середині XIX сторіччя, коли волів остаточно витіснила залізниця. А був він ризикований – чумакам загрожували хвороби, на них нападали розбійники. Тому вони й охорону винаймали, і самі озброювались і чатували, і про захист у Бога просили. Отож, як припускає завідувач сектору «Кам’янська Січ» Національного заповідника «Хортиця», краєзнавець Андрій Лопушинський, на чумацьких возах і могли з’явитися отакі дивні ікони – на камбалі. Щось на кшталт тих ікон, які полюбляють чіпляти в автівках зараз водії
«Вивчаючи чумацтво, я знайшов інформацію про такі ікони – що в якомусь із українських музеїв було дві ікони, намальовані на камбалі, наводився їх розмір, вказувався сюжет розпису, але вони були втрачені під час Другої світової війни», – розповідає Андрій Лопушинський.
Збереглися такі ікони як експонати і в російському етнографічному музеї у Санкт-Петербурзі. Туди вони були привезені в 1906 році з Полтави українським археологом, етнографом Іваном Зарецьким, який працював у цьому музеї. Власне, опис цієї традиції, можливо, зберігається в неопублікованих архівах Зарецького, які було передано на його батьківщину, у Полтавську область відносно недавно, каже Лопушинський.
Дослідники припускають, що така ікона була свого роду оберегом у дорозі, а коли чумак повертався додому, то віддавав її в церкву.
«Більш давньої інформації, ніж експонати, привезені Зарецьким у 1906 році, я поки що не знайшов. Коли їх Зарецький у музей передавав, то в документах зафіксував, що зроблені вони були в 1850-1870 роки. Виходить, що на середину XIX ст. вони вже були. А чи раніше, я вам сказати не можу. Мене зацікавило це, захотілось спробувати зробити таку ікону зараз», – каже краєзнавець.
Коли Андрій Лопушинський відпочивав на Азовському морі, на Арабатській cтрілці, купив там сиру рибину. Там, звісно, продається і сушена, просто треба було, щоб рибина була акуратно розрізана і в неї набік не висіла голова. Тоді краєзнавець ретельно висушив камбалу і передав херсонській художниці Оксані Оснач.
Оксані Оснач дісталася підготовлена камбала і світлини зразків ікон Зарецького. Про такі ікони вона вперше почула від Андрія Лопушинського, який полюбляє, як вона каже, історичну реконструкцію. «Це такий інтерактив, намагання зробити доступнішим знання про наше минуле. Цю рибину можна потримати в руках, це справляє враження на людей, гарна просвітницька місія», – каже вона.
Використала художниця техніку олійного живопису. Каже, відтворити було не важко, працювати – цікаво. Адже на чому люди зараз тільки не пишуть.
«Тому для мене цей експеримент як для професійного художника був цікавий. Звісно, можна було лаки використати. А потім я подумала: ну, двісті років тому вони цих лаків чи ґрунтовок сучасних не мали. Це було написано олією, це абсолютна органіка», – каже художниця.
Копіювала вона малюнок якомога точніше і звернула увагу, як майстерно художник, який писав ікону для чумаків, використав саму структуру цієї рибини. «Анатомічні елементи працюють як додатковий засіб виразності. Мабуть, людина робила це не вперше, і вона врахувала попередній досвід. І я зрозуміла, наскільки гарний майстер це був», – ділиться художниця.
На її думку, цілком логічно, що чумаки, які везли не лише сіль, а й рибу, яку вони солили, могли використати пласку камбалу для малювання ікони. Та й символізм тут присутній, адже ще у ранньому християнстві риба вважалася символом Христа.
Настоятель Храму св. Олександри Православної церкви України Андрій Калита про ікони на камбалі й про реконструкцію, яку зробили у Херсоні, почув уперше від кореспондента Укрінформу. І був вражений, він каже, що зображення риби і нині має духовне значення в християнстві.
Взагалі, відомо, розповідає Андрій Калита, що, святих малювали не лише на полотні чи дереві. От наприклад, моряки зображували святих угодників на штурвалах, коли йшли в море.
«Для себе я відкрив таку цікаву сторінку. Я особисто вважаю, що це було чудово, що люди, які їхали в дорогу, брали зі собою зображення святих.
Я не докопався до історії – звідки пішла така традиція, але зрозуміло, що чумаки, які їхали по сіль, і рибу солили. І як на мене, то дуже цікавий підхід – як люди зберігали і несли віру. Ґаджетів, як у нас, з допомогою яких можна знайти зображення ікони в інтернеті чи текст молитви, коли ти в дорозі, тоді не було. У ті часи чумаки використовували те, що мали при собі», – каже він.
Щодо історичної реконструкції ікони на камбалі, то це не є блюзнірством чи оскверненням християнських цінностей, відзначив він. Може, в храмі така ікона викличе й неоднозначну реакцію, але така реконструкція цікава, адже дозволяє більше дізнатися про історію України.
Як вважає краєзнавець і журналіст Марина Тарасова, чумаки та сіль – то родзинка Херсонщини, її автентичність. З Арабатської стрілки вивозили чумаки сіль, тут ловили оту саму камбалу. Такі речі, як ікона на камбалі, на її думку, здатні зацікавити туристів – можна і пропонувати розроблений сувенірний ряд, і проводити майстер-класи.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/75358/
