6
У тексті використані ікони Остапа Лозинського
У візантійській літургійній традиції є чотири Часи: Перший, Третій, Шостий та Дев’ятий. Назви цих богослужінь пов’язані з особливим послідовним порядком і є віддзеркаленням семітської часової системи. В Євангелії, наприклад, згадано, що Ісуса Христа розіп’яли близько шостого часу, а помер він близько дев’ятого часу (пор. Лук. 23, 44), що в сучасній системі поділу доби на години відповідає дванадцятій та п'ятнадцятій годинам дня.
Синагогальні богослужіння від початку становлення християнства мали вагомий вплив на молитовне правило протягом дня, де особисту молитву звершували тричі на день. В одному з найдавніших християнських документів Дідахе сказано, що християнин повинен тричі на день молитися «Отче Наш», тобто – зранку, в обід та ввечері. Не важко побачити паралель, де старій юдейській традиції було надано нового духу, сенсу і форми. У Часах таку модель взаємодії старозавітної молитовної традиції з новозавітнім сприйняттям молитви ми будемо бачити наочно.
Третій, Шостий і Дев’ятий Часи можна віднести до найбільш ранніх молитовних чинопослідувань Церкви. Їхній уклад міг бути різним у кожній локальній церковній традиції. Слово «часи» вказує на те, що завдяки цим молитвам вірні старалися підтримувати постійний зв’язок з Богом протягом дня. Для цього потрібно було виробити окремий молитовний чин, адже молитися тільки «Отче наш» було замало. Тому до Господньої молитви додали інші молитви, псалми та гімни.
Протягом довгого періоду становлення богослужбових Часів могли змінюватися кількість псалмів чи молитов залежно від локальних традицій, але їхня схожість між собою залишалася. Той чин, який ми маємо сьогодні, остаточно сформувався протягом ХІІ-ХІІІ століть. Щоб не втрачати інтенсивність молитви протягом дня, у катедральному обряді Часи зазвичай співали у Великий Піст, оскільки тоді є алітургійні дні (коли не служать Божественну Літургію).
Щонайраніше від ІV століття можемо говорити про існування Першого Часу, тобто він є «наймолодшим». Цей Час є своєрідним продовженням Утрені і відображає структуру ІІІ, VІ і ІХ Часів. Якщо говорити про конкретні сучасні часові відповідники, то І Час служать приблизно о 7 ранку. Третій Час – о 9 ранку, Шостий Час – о 12 дня, Дев’ятий Час – о 15 годині.
Поступово Часи одержали символічне значення, яке, зрозуміло, не варто сприймати як основну характеристику цих богослужінь, але як допоміжний засіб у контемпляції, розважаннях. Про символіку Часів серед ранніх Отців Церкви згадував св. Кирило Олександрійський, про це писав церковний письменник Тертуліан.
Відповідно до символічного розуміння, Перший Час має наштовхувати молільника на думки про вигнання Адама та Єви з Раю або ж символізувати суд над Ісусом Христом. Третій Час асоціюється зі Зісланням Святого Духа, яке сталося приблизно о дев’ятій ранку (пор Ді 2, 1-21). В одному з великопісних тропарів Третього Часу читаємо: «Господи, Ти Пресвятого Твого Духа в третю годину на апостолів своїх послав…» Оригінально часи не мали змінних тропарів, подібно як і сьогодні під час Великого Посту зберігаються саме незмінні тропарі. Шостий Час – це момент розп’яття Ісуса Христа (Мт 27, 45), тому на молитві цього Часу згадуємо про Ісуса який «дорогоцінним хрестом... розписку гріхів наших розірвав». Дев’ятий Час – смерть Спасителя та Його Зішестя в Ад (Мт 27, 45), про що свідчать слова молитви цього Часу: «Ти... привів нас аж до цієї години, в яку ти на животворнім дереві висячи, благорозумному розбійнику до раю відчинив вхід і смертю смерть знищив.»
Важливо розуміти, що символізм Часів має біблійне підґрунтя. Окрім євангельських оповідей про життя Ісуса, в Діяннях апостолів читаємо, що Петро молився близько шостої години (пор. Діян. 10, 9) або ж про Петра та Івана, які о дев’ятій годині йшли на молитву до храму (пор. Діян. 3,1). Для християн було важливо підкреслити, що вони наслідують час і певною мірою спосіб молитви Христа та апостолів, а не просто вводять нову традицію.
В особистій молитві важливо надмірно не прив’язуватися до символічних пояснень, а шукати правдивого спілкування з Богом у цьому конкретному моменті. Адже сама Теофанія не символічна, а є живою реальністю, яка не відбулася лише один раз більше двох тисяч років тому, натомість відбувається повсякчас. Молитва уприсутнює спасительні події в нашому житті.
Структура Часів є практично ідентичною: Початок звичайний, Трипсалміє, змінні тропарі, незмінний Богородичний тропар, стихи, потім знову Початок звичайний, змінні кондак або іпакой, 40 разів Господи помилуй, молитва «Ти, що повсякчас…», потім молитва відповідного Часу та Відпуст. Та оскільки Часи часто єднаються з іншими богослужіннями, то Відпуст Першого Часу опускається, бо слідує Відпуст Утрені. Третій і Шостий Час можуть об’єднуватися, тому є Відпуст після Шостого Часу. Дев’ятий Час єднається з Вечірнею, яка має свій Відпуст.
Третій Час містить молитву «Владико, Боже, Отче….» св. Мордарія, мученика перших століть. Вважають, що цю молитву він промовив, коли йшов на смерть. Подібну історію ми вже зустрічали, коли говорили про Північну та молитву преп. Євстратія. Це вкотре засвідчує тяглість та зв'язок сучасних богослужінь з багатовіковою духовною та історичною спадщиною Христової Церкви.
Сьогодні в літургійній практиці Перший Час зазвичай поєднують з Утренею. Перед Божественною Літургією моляться Третій і Шостий Часи, під час яких священик міг би звершувати Проскомидію – першу частину Літургії, яку служать у святилищі без видимої участі вірних. Дев’ятий Час зазвичай поєднують з Вечірнею, що підкреслює нерозривний зв’язок добового кола богослужінь. Адже тропар і кондак Дев’ятого Часу присвячений святому дня, тобто дня, який завершиться з початком Вечірньої, що вже буде оспівувати святих чи свято наступного дня. Отож на межі ІХ Часу і Вечірні відбувається непомітний перехід до нового літургійного дня.
У парафіяльному житті найчастіше Часи можна зустріти у Великий Піст, а особливо – в богослужіннях Великої П’ятниці, коли служимо Великі або Царські Часи (як їх називають у слов'янській традиції). Таку назву вони отримали тому, що у давнину в них брав участь візантійський імператор. Від звичайних Часів відрізняються особливим Трипсалмієм, яке містить месіанські псалми, де наскрізною є тема страждань та хресної смерті Ісуса Христа. Цю ж тему продовжують особливі тропарі Царських Часів. Характерними є три читання: одне зі Старого Завіту (паремія) та два читання з Нового Завіту (Апостол та Євангеліє). Царські Часи також служать у Навечір’я Різдва та Богоявлення.
Нагадаємо, що в одній з перших статей нашого проекту про Добове коло богослужінь ми говорили про значення жестів, позиції під час молитви і розміщення вірян та священнослужителів у храмі під час богослужінь. Цікаво, що у давнину, зокрема в монастирях, Часи служили у притворі. Це символічно підкреслює, що Часи єднають мінливість світу з божественною вічністю. Притвор – перша частина храму, тобто вхід, а кожний вхід вказує на нову реальність, яку він відкриває. Саме тому служіння Часів у Притворі вказує на єдність земного з небесним, мінливого з постійним, а отже на молитовний вхід християнина з світу в Царство Небесне. У Ранній Церкві Притвор був місцем, де стояли каянники та нехрещені.
Раніше існували так звані Міжчасся, які були відмінені за часів Симеона Солунського (XVI століття). Міжчасся – це форми молитовних чинів, якими заповнювали години між Часами.
Ще одним богослужінням, яке входить у добове коло, є Обітниця – молитовний чин, під час якого може відбуватися роздача Причастя, освяченого в Божественній Літургії. Ця молитва відбувається в обідній час, містить псалми, стихири, Символ Віри та молитву «Єдинородний Сину…», а також читання Апостола та Євангелія, чим нагадує структуру Божественної Літургії.
Сьогодні рідко під час Обітниці роздають Причастя. Часто це богослужіння служать у монастирях в алітургійні дні Великого Посту, тоді його поєднують з ІX Часом. У православних храмах Обітниця особливо популярна у випадках, коли священик має декілька парафій. Оскільки за православними канонами священик може служити лише одну Літургію протягом дня, тому коли він має Літургію на одній парафії, на іншій буде тільки Обітниця.
Якщо сьогодні не кожному християнину вдається молитися Богослужбові Часи за браком вільної години, то варто пам’ятати про основний їхній сенс – освячувати кожну мить свого дня присутністю Бога через спілкування з Ним у постійному діалозі. Такий зв’язок можна підтримувати і через короткі молитви протягом дня, про що неодноразово згадували Отці Церкви та святі. Наприклад, св. Іван Золотоустий заохочував молитися навіть стоячи в черзі, а київський князь Володимир Мономах у своїх «Повчаннях» закликав нащадків молитися «Господи помилуй», на коні їздячи. Мета богослужіння Часів — принаймні на короткий період ввести людину в актуалізацію Пасхального Таїнства спасіння, Божий час кайрос, пригадуючи, що молитва є способом життя кожного християнина.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/spiritual_culture/lithurgy/liturgical_day/hours/75469/
