51
"Радіо Свобода", 09 листопада 2018
"Рідна мова і рідне письменство – єдиний скарб, що лишився українському народові од далеких прадідів, – писав академік Сергій Єфремов. – Хто ми? Чиї сини? Яких батьків? – категоричну відповідь на це питання дало наше письменство».
Королевське Євангеліє, переписане у 1401 році. Є визначною пам’яткою давньоукраїнської писемності. Було переписане на території сучасного селища Королева (Виноградівський район Закарпатської області). Містить 176 аркушів, прикрашене мініатюрами, заставками та ініціалами. Зберігається в Закарпатському краєзнавчому музеї
Отже, шановні читачі, вітаємо з Днем української писемності та мови! Нагадаємо, що 1997 року указом президента України встановлено відзначати це свято «щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця».
Чому саме Нестора Літописця? – задумалися ми і вирішили відвідати Національний заповідник «Києво-Печерська лавра». Адже 900 років тому преподобний Нестор був ченцем цієї обителі.
На жаль, ідея виявилася хибною, бо годинна екскурсія «збагатила» нас лише двома скупими тезами:
«В пещерах был похоронен Нестор Летописец».
«Нестор Летописец – автор «Повести временных лет».
Крапка.
Річ у тім, що лаврські екскурсії незмінно орієнтовані на ідею «общерусскости» Печерської обителі. Формат цієї ідеї вкрай нетерпимий до популяризації української історії. Через це тему «Нестор Літописець і давня українська література» екскурсоводи ретельно замовчують. Як і багато чого іншого. Докладніше про це йдеться у статті «Що замовчують екскурсоводи у Києво-Печерській лаврі».
Тоді ми звернулися до праць поважних українських істориків і пропонуємо вам, шановні читачі, і вам, панове екскурсоводи, коротку добірку інформації щодо ролі преподобного Нестора в українській історії, мові та літературі.
Зображення Нестора-Літописця на роботі Леонтія Тарасевича, гравера кінця XVII – початку XVIII століття
«Нестор Літописець – перший історик України-Руси, автор «Повісті минулих літ», що є головним джерелом вивчення нашої стародавньої історії», – вважає доктор історичних наук Ігор Гирич.
«У «Повісті» Нестор пов’язує історію України з історію світу… Ідею єдности і політичної незалежности Української держави проголосив Нестор у часи, коли вже йшов швидкими темпами процес розподілу тодішньої держави на окремі землі», – зазначала історик Наталія Полонська-Василенко.
«Якщо у Нестора написано: «цариця», «у отця» і т.д. – треба визнати, що це написано українцем», – наголошував історик, перший ректор Університету святого Володимира Михайло Максимович.
«Нестор Літописець – українець. І в побуті користувався українською мовою. Саме з цієї причини українська лексика ллється суцільним потоком у «Повісті»: жито, колодязь, зоря, посаг, сварити, приязнь, туга, сором, стріха, рілля, рало…» – вважає один с найкращих знавців руських літописів професор Василь Яременко і, до речі, стверджує, що у «Повісті» Нестора «немає жодного російського слова». «Повість» це не просто пам’ятка нашої писемності. Вона є букварем нашої національної свідомості».
І насамкінець. Михайло Драгоманов у доповіді на літературному конгресі в Парижі 1878 року сказав: «Що стосується Літопису Нестора, Слова про похід Ігоря і т.д., то ці твори були безпосередніми плодами місцевого життя стародавньої України. Ці твори започатковують українську літературу».
Цього дня, шановні читачі, також є сенс відвідати Національний заповідник Софія Київська. Адже на стінах собору збереглися тисячолітні графіті (видряпані написи), які є найдавнішими юридичними свідченнями мови Русі.
Графічні відтворення написів на стінах Собору святої Софії з книги Сергія Висоцького «Давньоруські написи Софії Київської ХІ-ХІV ст.»
Ви можете взяти екскурсію, але завважте, що тамтешні екскурсоводи поки що також стоять на ідеологічній платформі «общерусскости».
І тему давності української мови незмінно та ретельно замовчують.
«Графіті здебільшого написані церковнослов’янською мовою», – розкажуть екскурсоводи (і зачитають вам повідомлення про смерть Ярослава Мудрого майже по-російськи).
Графічні відтворення написів на стінах Собору святої Софії з книги Сергія Висоцького «Давньоруські написи Софії Київської ХІ-ХІV ст.»
Так, в основі графіті мова церковнослов’янська. Але писали їх різні люди, які не завжди досконало володіли церковнослов’янською (тодішньою літературною). І там, де бракувало знань, використовували слова та форми розмовної мови. Про те, що вона була саме українською, а не якоюсь іншою, свідчить багато мовних особливостей текстів графіті. Наприклад, кличний відмінок у звертаннях (Пантелеймоне, Софіє, Онуфріє), чоловічі імена в давальному відмінку мають закінчення -ові, -еві (Василеві, Павлові), ім’я Володимир пишеться лише (!) з повноголоссям -оло- і так далі.
Це є незаперечним свідченням того, що тисячу років тому кияни розмовляли українською. Видатні науковці Кримський, Максимович, Житецький, Шевельов, Шахматов фахово обґрунтували це у своїх численних працях. (Докладніше ми писали про це в публікаціях «Київські князі розмовляли українською» та «Ярослав Мудрий, косоворотка та музейники Софії Київської. Хто тримає цей союз»)
Тому, шановні читачі, вітаємо з Днем української писемності та мови. Наша мова, як означив класик «запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів». Ці справедливі епітети, безумовно, спричинені часом, бо українська мова – одна з найдавніших у світі.
Тож святкуємо і віримо, що недалеко ті часи, коли і в Лаврі і в Софії екскурсоводи натхненно розповідатимуть про древність українського роду та його мови.
До речі, впевненості цьому надає нещодавнє визнання Константинополем первинності української церкви. А не російської. І, звісно, надання Україні томосу.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/73456/
