9Цей мультик Стіва Каттса укотре змусив задуматися над (навіть теоретичною) суперечливістю плачів "за незайманою природою, яку, бачте, занапащує ненажерна цивілізейшн". Тут ми бачимо (авжеж!) 1) ситого 2) білого 3) молодика (Трамп?), який пафосно крокує планетою в дусі колоніального "тягаря білої людини", перетворюючи довкілля на гори сміття. І все. Безнадія. Ні контексту, ні інших передумов до природокористування аффтар не бачить. А шкода.
Незаймана природа - се не тільки й не стільки довірливі курочки та стриження овечок (це свійські тварини, до того ж дикі вівці - це практично відсутній феномен), скільки загрозливі хижаки, отруйні плазуни, шкідливі комахи (згадаймо мушку Цеце, малярійного комарика та енцефалітного кліщика для прикладу), відсутність доріг, дефіцит орних земель, визнажлива боротьба за виживання та щохвилинні зусилля для пошуку їжі, багатовікові війни за доступ до водних джерел за межами річкових басейнів. Обмеженість ресурсів природно загострює далеко не гуманні нахили людини. Грабувати у ближнього у такій ситуації - зовсім буденний та прийнятний варіант. А коли зовсім тяжко, то цього ближнього слід перетворити на раба, вигнати світ за очі, а то й просто з'їсти.
Людина використовує природні ресурси, бо фізично, життєво потребує цього. І винуватити в цьому виключно (протестантську) західну цивілізацію, як це роблять активісти екологічних рухів типу Грінпісу - значить погано вчити історію. Капіталізм зараз утілює зажерливість, бо він є технологічно, політично, фінансово найуспішнішою економіко-інноваційною моделлю з тих, які дотепер знало людство.
Але і язичницькі культури варварськи виснажували (і виснажують) доступні їм природні ресурси. Можна згадати знищення лісів стадами кіз на материкових територіях Давньої Греції, повне вичерпання природних запасів мешканцями острова Пасхи у гонитві за виготовлення гігантських статуй "моаї", випалення лісів під орні землі будь-якими доіндустріальними народами, включаючи корінних північноамериканців, руйнівні наслідки історичного завезення на нові землі непритаманних їм тварин (кролики в Австралії, пацюки на тихоокеанських островах) або трупи індуїстів, якими запруджено священний Ганг.
Є два відносно послідовних погляди на змагання людини та довкілля.
Перший. Язичницький (та матеріалістичний) погляд розглядає гомо сапієнса як невід'ємний продукт еволюції, матерії. Ок. Якщо людина об'єктивно домінує, то через що плачі? Якщо людей стає більше та вони почуваються краще (загальносвітовий рівень достатку, медичного забезпечення, освіти тощо повооооленьки таки росте, незважаючи на "протести" песимістів), то за логікою еволюції тут нема про що хвилюватися: сильний жере слабших. А попереду все одно теплова смерть всесвіту. То яка ж різниця, в який момент часу загине остання жива клітина? У такій логіці є лише один радикальний вихід: розглядати людину як загрозу самоцінній природі. Й штучно обмежувати кількість людей та їхні потреби. До речі, кажуть, що левову частку кисню виробляють не мої улюблені дерева, а крихітні зелені водорості в океанах. Чому (це вже кажуть трохи інші), власне, Ной з дітьми не задихнувся за той рік, поки жодної (!) наземної рослини не стирчало над поверхнею вод Всесвітнього Потопу. Тому й саджання дерев - це в першу чергу виховний та який хочете, а не екорятівний акт. Звичайно, в посушливих і спекотних районах дерева багато інших функцій виконують, але ми наразі не про це.
Другий. Авраамічні (біблійні) релігії (а таких є з десяток), найвідомішими серед яких є юдаїзм, християнство (мільярд+ вірних) та іслам (інший мільярд+), бачать людину як продукт досконалого Творця. Тут людина є метою і центром існування як мінімум Сонячної системи, якщо не видимого Всесвіту. Антропний принцип це ілюструє. Навіть етично та світоглядно збочена, людина залишається вінцем творіння та Божою дитиною. Образом і подобою Божою, вписаними в неї, вона принципово, рішуче відрізняється від усіх інших створених об'єктів, уключаючи янголів. Так, бути жорстоким до тварин негуманно, аморально, нераціонально, неправильно. Але помирати з голоду, коли по твоїх вулицях гуляють священні корови - з точки зору юдейського Писання це верх абсурду. Людина цінніша за всі природні ресурси. Які неминуче скінчаться, Земля виснажиться. Й зможе годувати спасенних після драматичного пришестя Ісуса у славі лише після "квантового стрибка" - Божого апгрейду - фактично, пересотворення планети. Її омолодження та "зарядки" свіжою порцією енергії та інформації. Й лише за таких умов я готовий припускати, що таки "лев буде лежати поруч з ягням, а дитина простягне руку до зміїного кубла".
Відповідно, в рамках наявної ентропії та означеної суперечності спори про відповідальність людини за екологічну кризу не мають раціонального та послідовного розв'язання. Наука доводить, що ресурси Землі обмежені, однак їх таки чимало. І всякі оті ГМО-продукти прямо "винуваті" у скороченні голоду навіть в Африці, до прикладу. І так далі. Коли третина землян голодує, ще третина переїдає. Продукти є, але їхній "справедливий розподіл" (поділити та з'їсти) наштовхується на перешкоди економічного, правового, законодавчого ітеде порядку. Комунізм уже показав, що доступ до життєвих благ є вкрай важливий, але він вимагає уміння та бажання працювати. І працює гарно людина тоді, коли бачить реальну мету та мотив у першу чергу для себе, а в ідеалі - ще для когось. Та й б'ють на екологічний сполох більшою мірою в тих самих країнах першого світу. Пакистану, Анголі чи Південному Судану наразі не до того. І, можливо, ще довгенько буде не до того.
Тому в уявній перспективі мають сенс лише точкові, конкретні способи балансування: пошук економічно вигідних (!) шляхів утилізації відходів, а не зведення екологічної кризи до балачок у стилі "збери, дитинко, сміття докруж свого будиночка в центрі мегаполіса", підтримка заповідників, рятування загрожених популяцій, перехід на відтворювальні джерела енергії, інвестиції у менш виснажливі для довкілля способи с/господарства і тваринництва. А кому своє життя є менш цінним, аніж життя хробаків або мух (бо з точки зору довкілля всі рівні й однакові, і природа - це не тільки й не стільки обожнювані котики та маленькі-пухнасті-свійські-няшні тваринки), порада одна. Жартівлива: випий йаду та убийся аб стол. А тоді отямся та переходь до пунктів на початку цього останнього абзаца.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/68391/
