0
"Духовна велич Львова", 30 Жовтня 2019
На Новому Знесінні заходжу на територію храму пресвятої Богородиці Володарки України УГКЦ. Відразу за брамою бачу, що на цій території, як у вулику, вирує своє життя. На дитячому майданчику бавляться діти, у майстерні волонтери готуються до зустрічі з “друзями” (люди з особливими потребами), а здаля чути голоси жінок, які пораються на соціальній кухні й у пральні. Тут мене зустрічає о. Зеновій Хоркавий — парох храму пресвятої Богородиці Володарки України та радо запрошує на екскурсію живою парафією Нового Знесіння.
– Отче, наша розмова присвячена 75-літтю відходу до вічності митрополита Андрея Шептицького. У зв’язку з тим, що особливою місією Андрея Шептицького було соціальне служіння хочемо на прикладі Вашої парафії показати, наскільки сьогодні УГКЦ займається соціальним служінням і, в такий спосіб продовжує місію Митрополита Андрея. Спершу поділіться, будь ласка, можливо трішки особистим: “Ким для Вас є Митрополит Андрей”?
– Звісно, з Митрополита Андрея Шептицького можна брати дуже багато прикладів: як доброго менеджера, бізнесмена, який вмів служити людям: кооперативи, Маслосоюз. Підтримував культурних діячів, надавав стипендії талановитим студентам. І звичайно соціальному служінню митрополит приділяв велику увагу, чого тільки вартує його лічниця? Чого вартує аналіз його пастирських листів? Майже у кожному листі проходить цей лейтмотив милосердя, любові й доброти та підтримки один одного. В багатьох листах це дуже відчувається. І знаєте важко дійти до того рівня соціального служіння, яке було започатковано Митрополитом Андреєм. Звичайно, що час і можливості зараз є іншими, але попри це кожна парафія має можливість допомагати людям на своєму рівні. Милосердя є природною рисою Церкви, яке є дуже актуальним, особливо у час війни. Також зараз є важко пенсіонерам вижити на пенсію.
Розповідає о. Зеновій і заводить мене до майстерні спільноти Лярш-Ковчег.
– Цю майстерню заснували 18 років тому спільно з п. Зенею Кушпетою. Першими священиками були отці-оріоністи – це о. Морено, о. Едіжіо. Вони тоді приїхали у джинсах такі молоді, не знали української мови. Я питаю як в будете розмовляти з дітьми? А вони кажуть, що є мова “Любові”. Отакою вийшла наша майстерня, що стала одною з перших у Львові.
А зараз тут у просторому приміщенні волонтер підготовлюється до майбутньої зустрічі.
– Розкажіть,будь ласка, кілька про вашу майстерню. Як і з ким тут відбуваються зустрічі?
– Я працюю тут перший рік асистентом і наша майстерня є однією із майстерень Ляршу. Називаємось ми “Знесіння”. Тут ми проводимо спільно час з людьми, з нашими “друзями”- людьми з особливими потребами. Маємо зараз 8 друзів і 2 асистентів. Наш розпорядок дня складається так: чаюємо,молимось,питаємо один одного, як у нас почався ранок, який настрій, приступаємо до роботи (робимо намисто з бісеру, хтось малює), після цього ми разом готуємо обід в міру можливостей.
-Як часто ви збираєтесь?
– Ми збираємось з понеділка до п’ятниці.
Оглянувши майстерню Ляршу, йдемо з отцем далі…
Перед нами розташований величезний дитячий майданчик, який має свою цікаву історію:
– Нам один чоловік запропонував зробити майданчик, і я радо погодився, а потім наші люди доробили вже хатку і багато іншого. Знаєте, коли починаєш робити добро, то воно так намотує одне за одним. І то так в нас цікаво вийшло. А тут поруч живуть мої голуби. О, то вони так високо літають до 3 км і зупиняються. Я дуже їх люблю”, – ділиться отець Зеновій.
- Отче, скільки років на парафії займаються соціальним служінням?
- Вже 20 років. Все розпочалось з того, що я зустрівся з лікарем Володимиром Тимчишином, який у Чорнобилі захворів від опромінення. Також він був ще заочним студентом Івано-Франківської духовної семінарії. І він попросив знайти йому місце при церкві, щоб зробити соціальний центр і мати можливість приймати людей. І ми знайшли 2 кімнатки на хімічній базі. І так він почав приймати людей, почав сам ходити до людей додому. Почав мене приводити до тих, хто помирав. І я зрозумів, як це є важливо ! Яку він справу робить для людей! Я вірю, що його Бог послав до мене. Я ще десь був неготовий до такого служіння, бо тут треба було вести будівництво, а він десь то зачепив у серці й про нього написав журнал «Патріархат», після чого до нас звернулись доброчинці з Канади з пропозицію підтримати різні соціальні проєкти: стипендії, “миска зупи” – допомога іншим і так вже ця наша співпраця триває близько 20-ти років. Близько 7-ми років назад ми заснували Карітас і так працюємо. Близько 5-6 років тому створилась волонтерська спільнота, яка допомагає солдатам. Пізніше створили фонд взаємодопомоги, завдяки якому ми могли закупляти продукти.
Зараз на парафії ми маємо близько 40-50 волонтерів. Багато з них пройшли вишкіл, за що я вдячний “Карітасу”, зокрема, о. Андрію Сенейку, які беруть наших волонтерів на вишкіл.
Далі священик провадить мене до соціальної їдальні.
– Ми маємо таку соціальну їдальню, два рази на тиждень у середу і п’ятницю роздаємо їжу бездомним і малозабезпеченим. Сьогодні на обід була перловка з капустою і квасолева зупа. Зимою приходить понад 50 осіб обідати, а у тепліший період трошки менше. Мальтійці нам тут купили 2 холодильники й привозять продукти, а ми даємо свою картоплю, моркву і буряки. Під час обіду обов’язково молимось з людьми та даємо їм духовної настанови.
Далі отець веде нас до пральні.
- “Софія, не зачиняйте ми йдемо до Вас” 🙂
Парох знайомить нас з жінкою, яка пере одяг потребуючим людям, а також надає послуги професійної кравчині.
- “Це служіння для мене є сенсом життя. Я відчуваю себе тут потрібною”, – ділиться пані Софія.
Священик не втомлюється провадити мене далі.
– Отче Зеновію, я ще чула, що у Вас також працює стоматологічний і терапевтичний кабінет. Розкажіть про це, будь ласка.
– Так, в нас є свій стоматологічний і терапевтичний кабінет. Маємо також свого психолога, який в нас приймає пацієнтів. Далі давайте вам покажу стоматологічний кабінет. Ви при церкві ще певно не бачили :). Кожний вівторок сюди приходить лікар і безкоштовно лікує людей. Є в нас такий Юрко, який пожертвував час для Бога з 18 до 20. Маємо обладнання, стерилізатор, крісло, все необхідна для праці. Проводимо попередній запис і допомагаємо людям.
-Загляньте сюди, тут є соціальна перукарня, в якій діти з училища проходять практику, а люди мають можливість скористати з послуг за добровільну пожертву. Маємо такий соціальний листок, де все записуємо.А потім за ті кошти купляємо порошок. Хтось дає 10 грн, а хтось 15, а хтось нічого не дає. Усе залежить від можливостей.
– Ого, вражає професійне облаштування перукарні, особливо медичних кабінетів. А загалом скільки соціальних організацій діє при парафії?
– Загалом в нас є 5 волонтерських соціальних організацій: Карітас, Суспільна Служба України, Лярш-Ковчег, Волонтерська спільнота “Знесіння” і Фонд Взаємодопомоги.
Ми вже навіть зняли 6 фільмів про життя нашої Церкви. Ці фільми можна переглянути на ютуб-каналі. Наш відеопроект називається “Подаруй Надію”. І ми дуже хочемо, щоб цей проект також мандрував і до інших парафій, де займаються соціальним служінням. Бо Церква дарує Надію. Ми цим живемо і це наш досвід, яким ми ділимось.
Звичайно є такі моменти, коли людям є неприємно. Наприклад, хтось прийшов на кухню і накричав, ти й так стараєшся, готуєш, а тут на тебе накричали. А Мати Тереза каже: “Не зупиняйся! Коли на Тебе нарікають, критикують, роби далі добро.
– Саме соціальне служіння привчає до відповідальності. Чи маєте такий досвід у вашій парафії?
– Однозначно! Відповідальність — це твій час! Коли ти займаєшся соціальним служінням, то ти починаєш розуміти глибину проблеми. І тобі вже недостатньо підготувати свято Миколая для інтернату раз на рік. Ти розумієш, що твоєї допомоги потребують постійно. Досвід дає тобі можливості працювати якісно.
Навіть,якщо б закінчились спонсорські кошти, ми б все рівно продовжували це робити, бо відчуваємо відповідальність перед сім’ями, які чекають тих продуктів. Це стає вже твоїм стилем життя і служіння.
– Священик з покликанням до соціального служіння – який він?
– У нашому народі кажуть: “Поставив руки на плуг, то вже не озирайся назад”!, – отаким є служіння священика і знаєте, то є неймовірне відчуття, коли парафія є як родина, як той мурашник чи вулик, тоді вона росте і всі тягнуться до Бога. В нас багато дітей привели батьків до Церкви, якщо вам чесно сказати, то може більше, ніж я. В нас є 600 родин. Я десь може 200- 300 привів, а решта все привели самі наші катехити. Вони привели батьків до церкви через дітей. Ми не змушували, вони самі починають відчувати потребу. Коли ти служиш 20 років, то ти бачиш результат і бачиш, як це приємно. Дуже часто священики не розуміють соціального служіння: бояться, тікають від бездомних і це жахливо. Я не розумію, коли священик не є соціальним, а боїться бездомного, то навіть не знаю, що казати. Для того вартує жити, служити й померти.
– Отче, також є багато парафій, де немає ще такого соціального служіння. Що б Ви побажали таким парафіям?
Бачите, перш за все мусить бути рух двох сторін: з одної сторони священик йде на зустріч, а з іншої люди самі хочуть працювати й ділитись. Коли йдуть назустріч, тоді є результат. Важливо, щоб і священик, і люди проявляли ініціативу. Є різні методи: презентації, свідчення, священик може мати таку харизму соціального служіння. Мусять бути люди одержимі ідеєю.
Мусить бути священик, люди, батьки й Боже благословіння звичайно. Отак Церква дарує надію і дає можливість людям практикувати соціальне служіння.
– Дякую, отче, за таку цікаву екскурсію і розмову! Хай Вам Бог допомагає у всіх Ваших служіннях!
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/77611/
