Священик Зеновій Хоркавий: “Ми даруємо надію”

30.10.2019 23:23 0

Священик Зеновій Хоркавий: “Ми даруємо надію”

Розмовляла Христина Кутнів

"Духовна велич Львова", 30 Жовтня 2019

На Новому Знесінні заходжу на територію храму пресвятої Богородиці Володарки України УГКЦ. Відразу за брамою бачу, що на цій території, як у вулику, вирує своє життя. На дитячому майданчику бавляться діти, у майстерні волонтери готуються до зустрічі з “друзями” (люди з особливими потребами), а здаля чути голоси жінок, які пораються на соціальній кухні й у пральні. Тут мене зустрічає о. Зеновій Хоркавий — парох храму пресвятої Богородиці Володарки України та радо запрошує на екскурсію живою парафією Нового Знесіння.

– Отче, наша розмова присвячена 75-літтю відходу до вічності митрополита Андрея Шептицького. У зв’язку з тим, що особливою місією Андрея Шептицького було соціальне служіння хочемо на прикладі Вашої парафії показати, наскільки сьогодні УГКЦ займається соціальним служінням і, в такий спосіб продовжує місію Митрополита Андрея. Спершу поділіться, будь ласка, можливо трішки особистим: “Ким для Вас є Митрополит Андрей”?

– Звісно, з Митрополита Андрея Шептицького можна брати дуже багато прикладів: як доброго менеджера, бізнесмена, який вмів служити людям: кооперативи, Маслосоюз. Підтримував культурних діячів, надавав стипендії талановитим студентам. І звичайно соціальному служінню митрополит приділяв велику увагу, чого тільки вартує його лічниця? Чого вартує аналіз його пастирських листів? Майже у кожному листі проходить цей лейтмотив милосердя, любові й доброти та підтримки один одного. В багатьох листах це дуже відчувається. І знаєте важко дійти до того рівня соціального служіння, яке було започатковано Митрополитом Андреєм. Звичайно, що час і можливості зараз є іншими, але попри це кожна парафія має можливість допомагати людям на своєму рівні. Милосердя є природною рисою Церкви, яке є дуже актуальним, особливо у час війни. Також зараз є важко пенсіонерам вижити на пенсію.

Розповідає о. Зеновій і заводить мене до майстерні спільноти Лярш-Ковчег.

Цю майстерню заснували 18 років тому спільно з п. Зенею Кушпетою. Першими священиками були отці-оріоністи – це о. Морено, о. Едіжіо. Вони тоді приїхали у джинсах такі молоді, не знали української мови. Я питаю як в будете розмовляти з дітьми? А вони кажуть, що є мова “Любові”. Отакою вийшла наша майстерня, що стала одною з перших у Львові.

А зараз тут у просторому приміщенні волонтер підготовлюється до майбутньої зустрічі.

– Розкажіть,будь ласка, кілька про вашу майстерню. Як і з ким тут відбуваються зустрічі?

– Я працюю тут перший рік асистентом і наша майстерня є однією із майстерень Ляршу. Називаємось ми “Знесіння”. Тут ми проводимо спільно час з людьми, з нашими “друзями”- людьми з особливими потребами. Маємо зараз 8 друзів і 2 асистентів. Наш розпорядок дня складається так: чаюємо,молимось,питаємо один одного, як у нас почався ранок, який настрій, приступаємо до роботи (робимо намисто з бісеру, хтось малює), після цього ми разом готуємо обід в міру можливостей.
-Як часто ви збираєтесь?

– Ми збираємось з понеділка до п’ятниці.

Оглянувши майстерню Ляршу, йдемо з отцем далі…

Перед нами розташований величезний дитячий майданчик, який має свою цікаву історію:
– Нам один чоловік запропонував зробити майданчик, і я радо погодився, а потім наші люди доробили вже хатку і багато іншого. Знаєте, коли починаєш робити добро, то воно так намотує одне за одним. І то так в нас цікаво вийшло. А тут поруч живуть мої голуби. О, то вони так високо літають до 3 км і зупиняються. Я дуже їх люблю”, – ділиться отець Зеновій.

- Отче, скільки років на парафії займаються соціальним служінням?

- Вже 20 років. Все розпочалось з того, що я зустрівся з лікарем Володимиром Тимчишином, який у Чорнобилі захворів від опромінення. Також він був ще заочним студентом Івано-Франківської духовної семінарії. І він попросив знайти йому місце при церкві, щоб зробити соціальний центр і мати можливість приймати людей. І ми знайшли 2 кімнатки на хімічній базі. І так він почав приймати людей, почав сам ходити до людей додому. Почав мене приводити до тих, хто помирав. І я зрозумів, як це є важливо ! Яку він справу робить для людей! Я вірю, що його Бог послав до мене. Я ще десь був неготовий до такого служіння, бо тут треба було вести будівництво, а він десь то зачепив у серці й про нього написав журнал «Патріархат», після чого до нас звернулись доброчинці з Канади з пропозицію підтримати різні соціальні проєкти: стипендії, “миска зупи” – допомога іншим і так вже ця наша співпраця триває близько 20-ти років. Близько 7-ми років назад ми заснували Карітас і так працюємо. Близько 5-6 років тому створилась волонтерська спільнота, яка допомагає солдатам. Пізніше створили фонд взаємодопомоги, завдяки якому ми могли закупляти продукти.
Зараз на парафії ми маємо близько 40-50 волонтерів. Багато з них пройшли вишкіл, за що я вдячний “Карітасу”, зокрема, о. Андрію Сенейку, які беруть наших волонтерів на вишкіл.

Далі священик провадить мене до соціальної їдальні.

– Ми маємо таку соціальну їдальню, два рази на тиждень у середу і п’ятницю роздаємо їжу бездомним і малозабезпеченим. Сьогодні на обід була перловка з капустою і квасолева зупа. Зимою приходить понад 50 осіб обідати, а у тепліший період трошки менше. Мальтійці нам тут купили 2 холодильники й привозять продукти, а ми даємо свою картоплю, моркву і буряки. Під час обіду обов’язково молимось з людьми та даємо їм духовної настанови.

Далі отець веде нас до пральні.

- “Софія, не зачиняйте ми йдемо до Вас” 🙂

Парох знайомить нас з жінкою, яка пере одяг потребуючим людям, а також надає послуги професійної кравчині.

- “Це служіння для мене є сенсом життя. Я відчуваю себе тут потрібною”, – ділиться пані Софія.

Священик не втомлюється провадити мене далі.

– Отче Зеновію, я ще чула, що у Вас також працює стоматологічний і терапевтичний кабінет. Розкажіть про це, будь ласка.

– Так, в нас є свій стоматологічний і терапевтичний кабінет. Маємо також свого психолога, який в нас приймає пацієнтів. Далі давайте вам покажу стоматологічний кабінет. Ви при церкві ще певно не бачили :). Кожний вівторок сюди приходить лікар і безкоштовно лікує людей. Є в нас такий Юрко, який пожертвував час для Бога з 18 до 20. Маємо обладнання, стерилізатор, крісло, все необхідна для праці. Проводимо попередній запис і допомагаємо людям.

-Загляньте сюди, тут є соціальна перукарня, в якій діти з училища проходять практику, а люди мають можливість скористати з послуг за добровільну пожертву. Маємо такий соціальний листок, де все записуємо.А потім за ті кошти купляємо порошок. Хтось дає 10 грн, а хтось 15, а хтось нічого не дає. Усе залежить від можливостей.

– Ого, вражає професійне облаштування перукарні, особливо медичних кабінетів. А загалом скільки соціальних організацій діє при парафії?

– Загалом в нас є 5 волонтерських соціальних організацій: Карітас, Суспільна Служба України, Лярш-Ковчег, Волонтерська спільнота “Знесіння” і Фонд Взаємодопомоги.
Ми вже навіть зняли 6 фільмів про життя нашої Церкви. Ці фільми можна переглянути на ютуб-каналі. Наш відеопроект називається “Подаруй Надію”. І ми дуже хочемо, щоб цей проект також мандрував і до інших парафій, де займаються соціальним служінням. Бо Церква дарує Надію. Ми цим живемо і це наш досвід, яким ми ділимось.
Звичайно є такі моменти, коли людям є неприємно. Наприклад, хтось прийшов на кухню і накричав, ти й так стараєшся, готуєш, а тут на тебе накричали. А Мати Тереза каже: “Не зупиняйся! Коли на Тебе нарікають, критикують, роби далі добро.

– Саме соціальне служіння привчає до відповідальності. Чи маєте такий досвід у вашій парафії?

– Однозначно! Відповідальність — це твій час! Коли ти займаєшся соціальним служінням, то ти починаєш розуміти глибину проблеми. І тобі вже недостатньо підготувати свято Миколая для інтернату раз на рік. Ти розумієш, що твоєї допомоги потребують постійно. Досвід дає тобі можливості працювати якісно.
Навіть,якщо б закінчились спонсорські кошти, ми б все рівно продовжували це робити, бо відчуваємо відповідальність перед сім’ями, які чекають тих продуктів. Це стає вже твоїм стилем життя і служіння.

– Священик з покликанням до соціального служіння – який він?

– У нашому народі кажуть: “Поставив руки на плуг, то вже не озирайся назад”!, – отаким є служіння священика і знаєте, то є неймовірне відчуття, коли парафія є як родина, як той мурашник чи вулик, тоді вона росте і всі тягнуться до Бога. В нас багато дітей привели батьків до Церкви, якщо вам чесно сказати, то може більше, ніж я. В нас є 600 родин. Я десь може 200- 300 привів, а решта все привели самі наші катехити. Вони привели батьків до церкви через дітей. Ми не змушували, вони самі починають відчувати потребу. Коли ти служиш 20 років, то ти бачиш результат і бачиш, як це приємно. Дуже часто священики не розуміють соціального служіння: бояться, тікають від бездомних і це жахливо. Я не розумію, коли священик не є соціальним, а боїться бездомного, то навіть не знаю, що казати. Для того вартує жити, служити й померти.

– Отче, також є багато парафій, де немає ще такого соціального служіння. Що б Ви побажали таким парафіям?

Бачите, перш за все мусить бути рух двох сторін: з одної сторони священик йде на зустріч, а з іншої люди самі хочуть працювати й ділитись. Коли йдуть назустріч, тоді є результат. Важливо, щоб і священик, і люди проявляли ініціативу. Є різні методи: презентації, свідчення, священик може мати таку харизму соціального служіння. Мусять бути люди одержимі ідеєю.
Мусить бути священик, люди, батьки й Боже благословіння звичайно. Отак Церква дарує надію і дає можливість людям практикувати соціальне служіння.

– Дякую, отче, за таку цікаву екскурсію і розмову! Хай Вам Бог допомагає у всіх Ваших служіннях!

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/77611/

Следующая новость
Предыдущая новость

В УАПЦ кажуть, що продали не монастир, а лише частину комплексу Червоногородського замку Большой выбор кровельных материалов на www.кровельные-материалы.in.ua Популярные азартные игры в интернете Что ждет человека после Смерти? Ставки на спорт: от новичка до профи

Публикации