3
У Львові відкрили виставку робіт студентів та викладачів кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв «Під патронатом святого Луки». На експозиції можна побачити роботи відомих метрів сучасного українського іконопису від початків заснування кафедри до сьогодення, серед них – Роман Василик, Костянтин Маркович, Любов Яцків, Святослав Владика та інші.
Відомими лекторами кафедри сакрального мистецтва ЛНАМ були: отець-доктор Іван Музичка, Патріарх УАПЦ Димитрій (Ярема), професор Микола Бідняк, професор Володимир Овсійчук. Довкола стилю та методології «Львівської школи іконопису», яку великою мірою репрезентує кафедра, сьогодні точиться багато дискусій серед мистецтвознавців: яким повинне бути сучасне сакральне мистецтво – наслідуванням зразків Візантії, княжої доби та Середньовіччя, чи пошуком сучасних форм сакрального для сучасної людини; чи канони – це чіткі рамки, а чи запрошення до творчості у світовідчутті кожного окремого митця? Множинність відповідей на ці питання відображають роботи студентів та викладачів на новій виставці, яка, до речі, була відкрита під покровом заступника іконописців євангелиста Луки, день якого святкуємо 31 жовтня.
У роботах студентів можна чітко простежити влив їхніх викладачів, довкола яких, можна сказати, утворюються «міні-школи». Утім, якщо звернутися до властивих рис «львівської школи» іконопису, то її вирізняє постійний пошук композиції, яка є твердою основою в кожній роботі, та пастельна кольорова гама, яка була на галицьких теренах в Середньовіччі, пластика перегукується з львівською сецесією початку ХХ століття, а форми – конструктивно-монументальні. Своїм баченням стилю та історичного розвитку «львівської школи» іконопису з нами поділився випускник кафедри сакрального мистецтва ЛНАМ та відомий іконописець Святослав Владика, автор багатьох монументальних розписів храмів на території Західної України та поза її межами:
«Я з впевненістю можу сказати, що ця кафедра зараз є локомотивом сучасного сакрального мистецтва в Україні, і навіть серед найближчих наших країн-сусідів. Цікавим є той факт, що всередині 90-х років, коли ми щойно розпочинали своє навчання та роботу під керівництвом професора Романа Василика, основним завданням було відродити те, що було втрачено в іконографії. Це період Київської Русі, Середньовіччя та початок ХХ століття, коли завдяки старанням митрополита Андрея Шептицького, ми отримали новий поштовх так званої української сакральної сецесії. Представниками останнього напрямку були, наприклад, Модест Сосенко, Юліан Буцманюк. Починалося все справді з неовізантизму, з намагань зрозуміти і пізнати візантійську класичну ікону. Але вкінці 90-х років для нас відкрилася Європа і ми могли бачити те, що творять такі відомі на Заході іконописці, як Єжи Новосєльський, поляк українського походження. Тоді відбувся симбіоз сучасного сакрального мистецтва з класичною візантійською іконою. Це прослідковується безпосередньо на цій виставці: є роботи, які базуються на класичній композиції візантійської ікони, а є роботи сучасних студентів, де фактично втрачається цей основний композиційний елемент, та виникає повноцінне сакральне мистецтво. Звичайно, розрив у двадцять років дав свій поштовх, бо коли ми навчалися вкінці 90-х років, у нас було мало інформаційної бази, ми майже не бачили робіт наших попередників, тільки-но розвалився Союз. Тепер вже студенти бачать доробок викладачів та випускників кафедри, тому вони творять потуп у новаторстві іконографії, у формах образів, композиції, кольорі, пластиці. Вони можуть йти далі, щоб обрати квінтесенцію іконічного зображення, яка б працювала на глядача».
Наразі в Україні існують дві основні школи іконопису, утворені на базах Академій мистецтв та кафедр сакрального мистецтва – львівська та київська. Також відомо про окремі іконописні осередки при монастирях. Найбільш новаторською, на думку Святослава Владики, є «львівська школа», яка окрім обраного конструктивно-монументального курсу, свого часу звернула в бік мінімалізму. Вишуканий мінімалізм вміщує найбільш основні форми, він намагається вичистити іконопис від надбудов століть, натомість ставлячи акцент на центральному в іконі та композиції.
На фоні сучасних мистецьких пошуків та новаторства в сакральному мистецтві розвинулася дискусія про збереження молитовного змісту та навантаження образів. Мовляв, не кожна сцена чи лик сакральної тематики створені для молитви та контемпляції. Чи сучасна ікона не втрачає свого молитовного змісту за пошуками форм та композицій?
«Якщо мова йде про професіонала своєї справи, то він ніколи не перетне ту межу, коли закінчиться іконопис, це для нього найважливіше, — відповів Святослав Владика. — Ці репліки особливо популярні серед наших сусідів з Московського патріархату, де ми бачимо бездумне наслідування візантійських зразків і де після Рубльова не можна назвати майже жодного прізвища. Для мене взагалі дивно чути такі судження, адже якщо ми звернемося до сакрального мистецтва катакомбного періоду Ранньої Церкви, яке розвивалося в Малій Азії, Римі чи Константинополі, єдиного стилю не було, як і композиційних схем. Усе залежить, від чого ми відштовхуємося в написанні ікони. Для мене є цінним надбання ІІІ, ІV, V століть, коли ще не були створені основні так звані канони іконографії. Усе залежить від конкретного іконописця, який творить образ. Бувають у нас пошуки, коли іконописець намагається навмисно перейти певну межу, щоб побачити нове в композиції. Але жоден з нас не подає це як ікону, тобто молільний образ. Можу сказати, що у моїх колег, які працюють у храмі чи з літургійними іконами, роботи витримані у відповідних нормах. А поняття сакрального мистецтва – це загальний термін. Чи всі ікони є мистецтвом? Ні, не всі, багато кітчу, наслідувань. Чи будь-яка ікона є іконою? Так, бо та ікона, яка написана хлопцем, котрий перший раз взяв у руки пензлик і написав її з вірою та душею, стає образом. Я би сказав, що дебати мають бути в іншій площині. Якщо ікона несе оздоровлення через віру, то яка проблема? Треба розрізняти сакральне мистецтво із простим принципом іконописання. На кафедрі та у своїх роботах, ми більше приділяємо увагу мистецтву іконографії, тому що це те, що нам дав Бог – творити, кожен з нас творить, і це частинка Бога в кожному з нас, тому немає проблем творити щось нове в іконографії».
Сьогодні кафедра сакрального мистецтва є однією з наймолодших у Львівській національній академії мистецтв, втім, її студенти та викладачі є активними учасниками пленерів за кордоном (Польща) та ініціаторами мистецьких акцій в Україні, зокрема численні виставки-аукціони на підтримку воїнів АТО. Патріарх Йосиф Сліпий казав про ікону як про «зразок майбутнього світлого існування», таке ж відчуття виникає, коли оглядаєш нову експозицію від ЛНАМ у Історичному комплексі Національного музею ім. Андрея Шептицького у Львові, по вул. Драгоманова, 42. Виставка триває з 2 по 26 листопада 2017.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/exclusive/kaleidoscope/68899/
