9
"Українська правда", 11 листопада 2018
Портал "Історична правда"
100 років тому завершилася Велика війна. Лише пізніше її назвали Першою світовою. Тоді, для її очевидців, вона була неповторно-жахливою катастрофою, великою трагедією. Вододілом між світом, все більш модерним і раціональним, який вони розумом пізнавали і хибно думали, що знали, який будували чимраз автономніше від Бога, і світом, який настав після воєнного провалля та Комп’єнського перемир’я, підписаного на світанку 11 листопада 1918 року.
По цілій західній Європі цими днями відбуваються святкування і відзначення, особливо у Франції, де пам’ять про Першу світову війну значно живіша, ніж, наприклад в Україні, де її значною мірою витіснила історія національно-визвольних змагань. Хоча і нам варто пам’ятати, адже українці воювали і помирали по обидва боки фронту від 1914 по 1918 рр.
Українці мільйонами воювали. Є свідчення, що для січових стрільців після боїв за Маківку великим шоком було знаходити в наплечниках деяких вбитих "російських" солдатів "Кобзарі" Тараса Шевченка. Кожна війна представляється чорно-білою, але вона сповнена парадоксів. З Божої точки зору – це суцільний парадокс.
Сьогодні з нагоди століття закінчення Великої війни хочеться задуматися, що сталося, а що таки не відбулося? Що ми як людство тоді зрозуміли? У якому нерозумінні перебували десятиліттями і може ще й досі не знайшли відповіді на деякі питання?
Західна цивілізація з великою самовпевненістю увігналася в ХХ століття. Світові та локальні імперії впевнено і навіть пихато проштовхували свої інтереси.
Великобританія, Австро-Угорщина, Німеччина, Франція, Росія, Османська імперія були на піку слави та могутності. Крім політичної і військової певності панувала певність модерності, велика віра в прогрес. Мовляв, людина може розумом проникнути і опанувати все.
Минула індустріальна революція, поїхали паровози, поплили пароплави, метро переставало бути диковинкою, злетіли в небо перші літаки, праці Пастера і вакцинація давали надію на подолання хворіб, що століттями косили європейців. Фройд амбітно взявся розгадувати закони людської підсвідомості.
В 1910 році почав діяти Фонд міжнародного миру Карнеґі, перший експертний центр, що працював над проектом тривалого миру з вірою, що міжнародні організації здатні назавжди відвернути небезпеку війни.
Люди вірили в стабільність і непохитність свого світу та його засад. Вірили в закономірності і раціоналізм. Детермінізми економічні і соціальні. Віра в Бога, благодать, страх перед гріхом ставали чимраз більш середньовічними концептами.
Якщо гуляєш по ближньому центру Львова, то можна помітити квартали і будинки збудовані саме у десятиліття перед війною. Ніхто її не очікував. І що вона зачепить всіх.Світ учасників Великої війни
Будувати. Долати. Пізнавати. Здобувати. Придушувати. Екпансувати. Експлуатувати.
Чи не схоже це на наш світ?
Зненацька все це обвалилося. Виявилося, що технічний прогрес не може зупинити війну, але може її зробити "ефективнішою". Противники будуть гинути мільйонами. Свої теж.
Проте, незважаючи на розум і технології, війна масово заторкала цивільне населення і мала все ще ближній, мало не рукопашний, характер. Це глибоко можна відчути у французькому Вердені – фортеці, за яку відбулася найдовша і найкривавіша битва цієї війни. 9 місяців і 27 днів. 850 тисяч вбитих, пропалих безвісті і поранених. Хтось гинув не від куль, а просто топився в болоті, на яке перетворилося поле бою. На невеличкому відтинку фронту - 11 кілометрів довжини і два кілометри глибини. 3000 щодня.
Цвинтар полеглих під Верденом вояків французької армії
Менших за масштабами, але не менш кривавих боїв та операцій було чимало. Австралійці, новозеландці, сенегальці та інші колонії билися з османськими вояками за контроль над Дарданеллами. Шматок землі, який вони, мабуть, не могли показати на карті. Важких руйнувань зазнала Галичина, якою фронт проходив кілька разів.
Загалом за різними підрахунками 20 мільйонів смертей. Військових і цивільних.
Позиційна безвихідна війна вимотувала держави і народи. З 1917-го імперії почали падати. Імператори, царі, королі, кайзери та султани покотилися вниз.
Багато народів скористалися з падіння імперій і здобули незалежність; пробував і наш, але не вдалося. Його боротьба виявилася недоцільною з точки зору тих, хто і далі під час підписання Версальського і Сен-Жерменського миру ділили Європу "по карті".
Європа після Першої світової війни
Завершення війни було великим святом, але посмію сказати без належних висновків.
У 1918 році війна закінчувалася, а наші змагання тривали. Кривавий революційний режим отримав лукавий старт на уламках Російської імперії. Марксизм зі своїм економічним детермінізмом знайшов лабораторію. Європа побачила зовсім новий розклад сил, нових-старих гравців, нові виклики, на які старі схеми не давали відповіді.
Війна знаменувала початок краху модерності, який ми відчуваємо досі. Продемонструвало це нове мистецтво епохи до і після війни – абстракціонізм Пікассо і Малевича, кубізм Брака, дисгармонії Стравінського та багато інших феноменів, які показують розламаність, руйнування канонів, постійний протест. Незціленність.
Європа отримала мир без каяття і справедливості.
Через одне покоління все починається знову.
Технологія сильніша, ідеології, позбавлені "дурману релігії", створили свої культи і почали знову нищити мільйони. Безбожна надлюдина стала над людиною. Голокост, етнічні чистки, бомбардування, примусова праця, нищення людей і їх гідності.
Нова спроба переділити світ.
Щойно після Другої світової війни частина Європи, виходячи саме з християнських начал, змогла створити основу для тривалого європейського миру. Через примирення і каяття. Духовне навернення, пов’язане зі здоровим прагматизмом. Каялися грішні християни і пост-християни. Грішні, бо такими ми є, були і будемо.
Конрад Аденауер, Альчіде де Гаспері, Робер Шуман, Шарль де Голль – творці сучасної Європи – були ревними католиками. Аденауер був одним із засновників німецького Християнсько-демократичного союзу, а Гаспері - одним з ініціаторів італійської християнсько-демократичної партії. У випадку Шумана йдеться навіть про канонізацію. Їх особиста віра і соціальна доктрина Католицької Церкви вплинули на формування нової Європи, яка відкинула спадщину нацизму і встояла проти ідей комунізму.
Європа будувалася на християнських началах: не просто, не однозначно, не виключно, але все ж таки на вірі в Христове Євангеліє.
Віра, з якої випливало каяття і примирення. І прощення. Саме цим керувався молодий голландський священик Верінфрід Ван Стратен – засновник організації "Церква в потребі", коли в 1947 році закликав голландців і бельгійців допомагати німецьким католикам, мільйонам біженців зі східної Німеччини.
Ван Стратен і Йосиф Сліпий
Його різдвяний лист "Не було їм місця у заїзді" і досі залишається глибоким закликом до милосердя. І зараз його варто читати тим, хто закликає будувати стіни. Він не просив багато – просто поділитися тим скромним, що є. Банальне звернення до голландських фермерів дати трохи м’яса та іншої їжі біженцям. Колишнім ворогам. Вчорашнім окупантам. Німцям.
До нього в Нідерландах підійшла жінка, чоловіка й сина якої вбили німці: "Послухавши Вас, отче, я зворушена. Також вважаю, що маю допомогти".
"Тоді я зрозумів, що це було моїм покликанням серед мого народу, у Церкві і в світі відновити любов. Я рівно ж знав, що ми повинні любити не лише наших приятелів, але також наших вчорашніх ворогів. Бо любов до ворога належить до суті християнства. Тому я насамперед закликав свій власний народ, а відтак всі інші народи Західної Європи знову полюбити розгромлений, виголоджений, зневірений і всіма зненавиджений німецький народ і піти йому на зустріч у його великій потребі.
Майже ніхто не вірив, що це було б можливим зразу після війни. Але я тисячі разів пережив, що люди є далеко кращими, ніж ми думаємо, що вони готові до героїчних жертв, коли ми маємо відвагу їм проповідувати всеціло Євангелію і їм повністю представляти Христові вимоги. Хвилі милосердя рушили крізь серця західноєвропейських народів, і так ми не лише помогли німцям, але ми самі стали кращими людьми" - писав о. Ван Стратен через 45 років у листі до українців, яким заснована ним організація допомагала і допомагає.
Милосердя і прагматизм не ставили повоєнну Німеччину на коліна, а виводили з пекла воєнного гріха. В 1962 році в Реймсі спільною молитвою Аденауер і де Ґолль дали Європі сигнал, що примирення їхніх народів – це фундамент для спільного майбутнього.
Хай живе французько-німецька дружба!
Каяття і бажання примирення дало силу німецькому канцлеру Віллі Брандту самому вільно стати на коліна, поминаючи жертв Варшавського ґетто.
1984 року французький президент Франсуа Міттеран і німецький канцлер Гельмут Коль зустрілися під Верденом і потиснули одне одному руки, щоб показати, що місце ненависті може стати місцем пам’яті про страшну трагедію.
Президент Франції і канцлер Німеччини у Вердені - "ніколи знову!"
Але ще багато рук зависли в повітрі, відкинуті іншою стороною. Багато розмов ще не почалися. Ще багатьом народам треба пройти дорогу каяття і примирення.
Україна у свій недосконалий, може недолугий, але щирий і правдивий спосіб зараз намагається захищати принципи і правду, добре пам’ятаючи, що може бути гірше, якщо розміняти довгу дорогу на миттєву вигоду.
Але і нам треба повертатися у свій Верден та шукати ті місця, де ми маємо стати на коліна. Хоч би перед Богом... Але і перед ближнім. З гідністю і чесністю. Не завжди чекаючи взаємності. Пам’ятаючи, що перемоги нас часто ділять, а пам’ять про жертв єднає.
Сьогодні ми відзначаємо століття закінчення війни, але чи ми зробили висновки? Чи світ зрозумів? Чи Європа і світ не роблять кроків назад? Коли сьогодні лідер країни, що веде війну проти європейської держави Україна, і той лідер, який бажає будувати стіну проти мігрантів, святкують разом з іншими європейськими політиками, розуміємо наскільки крихким є мир.
Перша світова – неочікувана і так не названа, неосмислена, призвела до Другої. Дай Боже, щоб бравурна пиха сучасних "вождів", забуття минулих уроків, нехтування духовними началами і запаморочення від нових технологій не створили передумов для третьої.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/73501/
