6
Уже вдванадцяте в Унівській Лаврі організовано унікальний проект - XII Польсько-Кримськотатарсько-Єврейсько-Український Міжрелігійний молодіжний семінар "Ковчег". Сорок учасників, які представляють чотири нації і одну Україну, приїхали, щоб протягом тижня спілкуватися з громадськими діячами, митцями, політиками і науковцями. Не дарма гаслом семінару став вислів святого Яна Павла ІІ: «Будуймо мости, а не мури». Слідуючи цьому, молодь мала не тільки можливість здобути нові знання, а й духовно збагатитися і близько познайомитися з однолітками із інших культурних середовищ.
Організатори цьогорічного семінару:Генеральне консульство РП у Львові, Український католицький університет, Український центр досліджень Голокосту ТКУМА (Дніпро), Федерація польських організацій в Україні, Палац культури імені Гната Хоткевича у Львові
Семінар Ковчег/Арка, тривав 16-24 липня і складався з певних тематико-просвітницьких блоків. Після збору усіх учасників і переїзду до Унівської Лаври, учасники семінару протягом дня брали участь у інтеграційних тренінгах. Наступного дня відбулося офіційне відкриття за участю Яна Пекло (надзвичайний і повноважений посол Польщі в Україні), Аліма Алієва (співзасновник ініціативи «Крим SOS») та інших співорганізаторів проекту. З 19 по 23 липня почергово відбувалися тематичні дні: український, кримськотатарський, єврейський і польський. Після цього відбулася одноденна поїздка до Польщі. Усі тематичні дні супроводжувалися лекціями, тренінгами й майстер-класами (гончарство, малювання на склі, танці, приготування національних страв).
Мирослав Маринович (віце-ректор Українського католицького університету) прочитав лекцію «Митрополит Андрей Шептицький, Україна і принцип “доданої вартості”».
Лекція мала значний інноваційний характер, адже перенесла поняття «доданої віртості» з глобальної політекономії на український ґрунт. А приклад діяльності Митрополита А.Шептицького яскраво вписався у контекст цьогорічного семінару Ковчег.
«У ґрунті принципу «нульової суми» знаходиться означення нашої перемоги, що автоматично означала їхню поразку – і навпаки. Цей принцип став колискою людської цивілізації. На ньому зросли всі без винятку націоналізми і всі національні герої. Кожна національна історіографія містить у собі цю чорно-білу картину шляхетності «свого» і злочинності «іншого»»...
«Переломним моментом стала Друга світова війна. Вжахнувшись макабричним наслідкам того велетенського зіткнення національних егоїзмів, Європа врешті засвоїла урок і вийшла на логіку «доданої вартості» яка сьогодні і є ознакою цивілізованості. «Додана вартість» – коли від співпраці виграють усі, коли немає переможців і переможених. Результат є більшим від суми доданків. Гравці, спіпрацюючи, отримують більше, ніж вони отримали б поодинці. Це вигідніше, ніж витрачати енергію на взаємопоборювання.»
«Вершиною західної методології примирення суперечливих історичних пам’ятей стала формула: «Прощаємо і просимо пробачення». Вона стала матрицею, на якій вибудували своє примирене майбутнє спершу французькі й німецькі керманичі, тоді польські та німецькі єпископи, а після них уже – вся повоєнна євроатлантична цивілізація. Відтак логіка «доданої вартості» увійшла в її плоть і кров, стала обов’язковою передумовою розвитку.»
Роман Шептицький (пізніший Митрополит Андрей) одразу розумів, що обирає важкий шлях між двох національних таборів (польського і українського) і йому все життя судилося бути «чужим серед своїх». Сам Роман якось звірився своїй матері: «Я знаю докладно, що мене чекає – поляки вважатимуть мене за українця, а українці будуть мене трактувати як поляка, та дарма. Господь Бог кличе, треба йти!». Вираз «Бог кличе» дає ключ до розуміння вчинків Митрополита Андрея. Він був не національним борцем, а християнським місіонером.
Особа Митрополита Андрея Шептицького є своєрідним мостом порозуміння як для поляків, так і для українців. Адже Шептицький підняв столітню польську «місію на схід» на найвищу духовну висоту. І водночас став для українців без сумніву святим, оскільки присвятив себе плеканню Божого духу в українському народі та його Церкві.
«Вперше принцип «доданої вартості» був виписаний Митрополитом Андреєму посланні «Християнська родина» принагідно до феномену спільної молитви. Навряд чи слід дивуватися, що гармонійне вирішення соціальних проблем церковний єрарх і душпастир бачив у дотриманні Божого закону. Для Андрея Шептицького це положення було програмним: «Добробут і щастя народів залежить найбільшою мірою від дотримання Декалогу… Декалог є ідеальним прототипом усіх законів, якими світська влада має право та обов’язок упорядковувати відносини поміж людьми…»
«Мало що викликало в Шептицького більший спротив, ніж ненависть. Упродовж свого служіння він розвиває ціле вчення про любов до свого, яку не супроводжує ненависть до ворожого чужого: «Любіть усі своє, свого тримайтеся і про своє дбайте, але стережіться ненависті, бо ненависть – це почуття нехристиянське. Стережіться і між собою ненависті й роздору, надмірної партійності; об’єднуймо свої сили, бо сили розділені завжди є слабкими.»
Рефат Чубаров (Голова Меджлісу та Всесвітнього конгресу кримських татар) у свої лекції зазначив:«Темою нашої зустрічі є девіз: «будуймо мости, а не мури». Це дуже хороший слоган, який легко згадати і який буде зрозумілим для всіх. Ми маємо зрозуміти, що для нас означають мости і чому мури – це недобре. Мости – це взаємна повага і порозуміння між собою. Ми маємо втілити ці слова в життя, ми повинні будувати мости, коли ми перестаємо їх будувати – це закінчується конфліктами. ... Для того, щоб користуватися своїми правами ми повинні мати цінності. Реалізуючи свої права, ми повинні також пам'ятати про права інших. Наші права та цінності можуть реалізуватися тільки при дотриманні прав і цінностей інших людей».
Тема презентації д-ра Ігоря Щупака (керівник Українського центру досліджень Голокосту «ТКУМА») – «Історична пам’ять про Другу світову війну та Голокост – і війна пам’ятей» – перефразує відому вдалу формулу проф. Ярослава Грицака («Пам’ять про війну та війна пам’ятей»).
Ігор Щупак представив різні моделі історичної пам’яті про згадані події минулого, що існують сьогодні в Україні, на прикладах музейних експозицій, меморіальних комплексів та шкільних підручників історії. Зокрема, на прикладі музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» (м. Дніпро) історія війни показана в контексті всесвітньої та української історії, з урахуванням поліетнічного характеру явищ і подій, зі спробою компаративного аналізу тих геноцидів, що зазнала Україна в ХХ столітті (Голодомор, Голокост, депортація кримських татар).
Разом із тим, була проілюстрована пострадянська (сучасна російська) модель історичної пам’яті про Другу світову війну і Голокост та показані її відмінності від європейських та українських моделей. Ігор Щупак показав, що російська модель пам’яті про «Велику Вітчизняну війну» є фактично квазірелігійною концепцією зі своїми догматами, ритуалами, квазіцінностями (жертовність, освячення держави – а не людини) та навіть своїми «святими» (коли відбувається поклоніння не портретам, а «іконам» Сталіна).
Що стосується сучасної пам’яті про Голокост в Росії, то можна констатувати відродження радянських штампів про загиблих «радянських громадян» замість прямого зазначення масового вбивства нацистами саме євреїв (наприклад, на місці масового розстрілу євреїв у Ростовській області; або в російських підручниках, коли мова йде про трагедію Бабиного Яру).
Лекція-презентація проходила в інтерактивному режимі та супроводжувалася активною реакцією слухачів.
Костянтин Сігов (директор Центру європейських гуманітарних досліджень Національного університету «Києво-Могилянська Академія» та науково-видавничого об’єднання «Дух і Літера» ) виголосив лекцію «Сприйняття “іншого” в Україні і виклик “постправди”». У лекції було здійснено огляд кількох знакових українських видань, через які автор розкрив свою тему. Зокрема, це монографії Олі Гнатюк «Відвага і Страх» та Йоганеса Шваліни «Мовчання говорить». У яких представлено важливі проблеми для сучасності – як змінюються люди під час війни і чому подолання конфліктних проблем минулого є успішним розв’язанням насильницьких конфліктів сучасності.
Значну увагу Костянтин Сігов приділив різнобічності поглядів і ментальності сучасної України. Тут важливою є книга німецького дослідника Карла Шльоґеля. Не менш важливим є ментальність і релятивізм по відношенню до правди. Тут знаковим є видання УКУ книги Пітера Померанцева «Нічого правдивого і усе можливе». За визначенням Оксфордського словника, постправда – це поняття, яке «стосується умов, за яких об'єктивні факти менш значимі під час формування суспільної думки, ніж звернення до емоцій та особистих поглядів». А в інтерпретації аналітиків BBC постправда описує «епоху розвитку масових комунікацій, коли істина перестає бути принципово важливою».
Звертаючись до майбутніх подій в Україні. Зокрема, до вересневого Конгресу ПЕН-клубу у Львов, К.Сігов представив слоган 83-го Конгресу ПЕН «Коли правда стає істиною» («When truth comes true»). Лектор через приклади і аналогії довів що більш вірним мав би бути слоган «Коли правда стає справжньою?». Оскільки це відзеркалює реальну суть України після Євромайдану. Прагнення суспільства до правди закономірне тоді,коли стаються порушення загальнолюдських норм моралі і віри. Власне через Святе Письмо можна побачити суть «постправди». Безперечно кращою у цьому контексті можна назвати працю Ярослава Пелікана «Кому належить Біблія?». Біблія від самого свого виникнення є полем битви стількох вір, вчень, світоглядів, сект, партій тощо, що мимоволі постає питання: чи взагалі можливо подивитись на неї неупереджено, виважено, тверезо?
Однією з найбільших подій семінару був екуменічний молебень, що організовано у м. Сянок. Передусім важливо, що для багатонаціональної групи учасників молитва стала однією з найбільш вражаючих і водночас об’єднуючих подій. Молебень проводили: Юнус Юнусов (учасник семінару Ковчег, мусульманський імам ), Данило Врублевський (учасник семінару Ковчег, представник єврейської спільноти), отець Адам Мікосяк (францисканець, римо-католик) та отець Микола Костецький (УГКЦ).
Назагал духовна атмосфера семінару дуже сприяла інтегруючим моментам. Мешкаючи на території Унівської Лаври усі учасники мали можливість відвідувати щоденні літургії, спілкуватися з братами-монахами. Зокрема присутні дуже схвально відгукувалися про брата Василя, що опікувався семінаром.
Як зауважила Світлана Маніта (головний адміністратор МПК ім Г.Хоткевича, координатор проекту Ковчег), «в учасників семінару зникли стереотипи про монахів. Баланс між працею, сном і духовністю за формулою 8х8х8. Необтяжуюча праця, а саме на полі, випічка хліба, виготовлення свічок, догляд за бджолами. Старець Олександр живе у аскетичних умовах, зрідка зустрічаючись з людьми. І на цьому фоні, наприклад, один з монахів виготовляє унікальні витинанки. Отець Макарій професійно займається поверліфтингом, став майстром спорту і нещодавно зайняв перше місце на чемпіонаті Європи.»
«В мене протягом семінару відбулася своєрідна особиста еволюція, — коментує Тетяна Тертула (учасниця семінару Ковчег 2017, фотограф, акторка). Від самого початку ми сміливо висловлювалися, поважали один одного, що виключало будь-які конфліктні ситуації. Ми всі живемо під одним Богом! Це нас пов’язує і це спонукає долати бар’єри. ... Раніше я думала що поняття «Зірка» має виражений телеформат. Адже зірки будуються на телеефірах. А тут «зірками» виявилися люди, що спілкувалися з нами як рівними, без жодних комплексів. Наприклад, Мирослав Маринович, Ігор Щупак, Костянтин Сігов.
Для молоді, яка приїхала до Унева, новиною стала інформація про те, що тут врятовано сотні євреїв під час Другої світової війни. Це теж стало елементом ламання певного стереотипу і водночас особливого враження від місця проживання.»
«Пригадую, як на початку семінару Мирослав Маринович сказав, що на «Ковчезі» не має заборонених тем, — говорить Тетяна Тертула. — Ми не боялися висловлюватися на духовні теми. Ось, коли учасники з єврейської групи розповідали про Тору, кримські татари здивувалися, адже знайшли багато подібного з Кораном. ... Розвіявся стереотип про євреїв-хасидів, що моляться і не спілкуються із людьми з-поза свого середовища. Тут нас об’єднала українська мова – головна мова спілкування на семінарі. Не менш цікавим було й те, що під час єврейського дня усі учасники чоловічої статі носили традиційний елемент накриття голови – кіпу.
Мусульмани зруйнували наш стереотип щодо ставлення до жінки у ісламі й у мусульманських країнах. А також про нетолеранцію мусульман до християн. Ось цитата: «ти побачиш, що найближчими до всіх у любові до віруючих є ті, хто говорить: ми Християни. КОР, 5:82.». Повага у мусульман до матері викликає подив. Адже тільки коли кличе мати, можна відірватися від традиційної молитви.»
Молодіжний семінар Ковчег 2017 завершився підсумковою зустріччю у Генеральному консульстві Республіки Польща у Львові. Учасники щиро подякували організаторам за надзвичайний проект, у якому усім пощастило взяти участь.
фото зі сторінки у Facebook Ген.Консуляту Польщі у Львові.
