0
"Високий Замок", 17 жовтня 2018
Україна живе в ейфорії від важливої перемоги над Росією — на релігійному фронті. Наша держава офіційно позбулася духовних пут, якими імперія упродовж багатьох століть намагалася підкорити собі наш народ. Священний Синод Вселенського Патріархату визнав, що влада Москви над українським православ’ям, яку вона утримувала понад триста літ, є незаконною. Константинополь також реабілітував українських православних ієрархів, на яких Москва неканонічно наклала анафему. Ці рішення відкрили шлях до об’єднання розрізнених православних конфесій в Україні, до обрання предстоятеля Помісної церкви і наступного вручення йому Томосу про автокефалію УПЦ. Доленосне для України рішення Вселенської Патріархії прогнозовано викликало небачену лють Кремля. За його вказівкою Російська православна церква розірвала зв’язки з Константинополем. Про перипетії релігійних подій в Україні кореспондент «Високого Замку» розмовляв з відомим філософом, письменником, проректором Острозької академії Петром Кралюком.
— Вселенський Патріархат і раніше давав зрозуміти, що не визнає підпорядкування Київської митрополії Московському патріархатові. Коли у 1924 році надавали автокефалію Православній церкві Польщі, Константинополь виходив з того, що Київська митрополія є канонічною територією Вселенського Патріархату. Інша річ, що у Константинополі не хотіли конфронтації з Москвою. Та й питання про автокефалію для православних України тоді не ставили — зважаючи на непрості політичні обставини…
У нинішній ситуації Священний Синод Вселенського Патріархату скасував так звану синодальну грамоту 1686 року, яка дозволяла московським патріархам висвячувати київських митрополитів. Та грамота передбачала, що у церквах Київської митрополії мають поминати Вселенського Патріарха — але це робили не завжди. Оскільки грамоту скасовано, київського митрополита повинен тепер висвячувати Вселенський Патріарх у Константинополі.
Нагадаю, свого часу, крім Київської митрополії, на теренах України, зокрема на півдні, існували інші митрополії Вселенського Патріархату, які теж були незаконно ліквідовані Російською православною церквою. Зараз у Константинопольському патріархаті порушують питання і про цю анексію. З усіх ухвалених рішень випливає, що Україна — канонічна територія Вселенського Патріархату, і Москва не повинна втручатися у справи православних на цій території.
Виникає ще одне питання. В Україні є Православна церква, яка перебуває в єдності з Московським патріархатом. Вона має свого предстоятеля Онуфрія, який вважається київським митрополитом. Тож виходить, що Онуфрій, якщо хоче мати канонічне визнання, повинен поїхати на висвячення до Вселенського Патріарха. Інакше буде представником чужоземної церкви на неканонічній для нього території.
— У розвиток ваших думок — як сприйняли той факт, що під час Молебню за автокефалію у Києві митрополит Онуфрій поїхав до Мінська на Синод РПЦ, брав активну участь у цьому антиукраїнському шабаші?
— Це мене не дивує. Онуфрій не раз демонстрував свою проросійську позицію. Недаремно його обрали предстоятелем УПЦ, яку пов’язують з Московським патріархатом. І митрополит Онуфрій, і деякі інші ієрархи УПЦ (МП) не визнаватимуть рішень Вселенського Патріарха. Стоятимуть до кінця. Бо є заручниками. Ще в радянські часи церква була одним з елементів геополітики СРСР. Багато священиків, особливо вищих ієрархів, щоб мати високе становище, змушені були співпрацювати з комуністичними органами, у тому числі — зі спецслужбами. Тож на багатьох з них є відповідне досьє, компромат. Коли свого часу митрополит Філарет поставив питання про автокефалію, на нього відразу вилили потік бруду — у тому числі через українські ЗМІ. Філарета скомпрометували, на нього РПЦ наклала анафему. Багато хто з нинішніх ієрархів УПЦ МП бояться того, що з ними можуть вчинити так само. Щоправда, нагадаю, Вселенський Синод відмінив анафему Патріарха Філарета і Митрополита Макарія, поновив їх у священицькому і єпископському званнях. Тобто відновив справедливість.
— Як історичне рішення Священного Синоду позначиться на нашому духовному, суспільному житті? Православні об’єднаються чи криза буде ще глибшою?
— Одне з рішень Вселенського Патріархату — про відновлення ставропігії у Києві. Тобто має бути створено ставропігійний монастир, там і перебуватимуть екзархи Вселенського Патріархату. Це буде та основа, на якій створюватиметься Українська Помісна Православна Церква. Участь у цьому процесі, крім УПЦ КП і УАПЦ, можуть взяти ієрархи УПЦ МП, які готові іти до творення Помісної церкви. Деякі вже заявили про це.
Творення нової церкви буде непростим. Москва чинитиме всякі протидії, будуть провокації. Але цей шлях треба пройти. Сподіваюся, після утворення Помісної церкви чимало громад УПЦ Московського патріархату перейдуть до новоутвореної церкви. Але є одна проблема. В Україні не врегульовано перехід релігійної громади із однієї юрисдикції в іншу. Якщо віряни хочуть з Московського патріархату перейти у Київський, зробити це дуже і дуже складно. Наші парламентарії мають ухвалити закон, який регулював би ці переходи. Наскільки я знаю, відповідний законопроект уже підготовлено.
Процес інтеграції триватиме не один місяць, рік. Якщо наша влада виявлятиме послідовність у цьому питанні, якщо нашим ієрархам, які хочуть незалежної Православної церкви, вистачить мудрості, цей процес буде успішно завершено.
— Коли може відбутися Об’єднавчий собор? Дехто каже про листопад…
— Це буде не завтра і не післязавтра. Найперше треба провести належну підготовку. Екзархи Вселенського Патріархату працюють в Україні лише з вересня. Вони виконали певну роботу, провели переговори. Але на творення Церкви потрібен більший час. Думаю, протягом кількох місяців цей процес мав би завершитися.
— Напевно, зробити це слід до початку виборів. Бо хто знає, хто прийде до влади після них. Нові очільники можуть змінити український курс і у питаннях духовних. У тому числі з допомогою Москви…
— Справді, політичний чинник є дуже вагомим. Тому хотілося б, щоб питання автокефалії було вирішено до виборів. Багато залежить від церковних ієрархів, від того, наскільки вони діятимуть зважено, консолідовано. Далеко не завжди вони так діяли. Думаю, тепер у них вистачить мудрості робити правильні кроки. І вчасно.
— Згадувані вами екзархи Вселенського Патріархату високо оцінили роль президента Петра Порошенка у процесі творення Єдиної Помісної Православної Церкви. Зокрема митрополит Іларіон сказав главі держави: «Ваше ім’я золотими літерами вписане з іменами правителів Київської Русі, Київської держави, вашими попередниками — святим рівноапостольним князем Володимиром, Ярославом Мудрим — в історію України, які багато зробили для духовного розквіту свого народу»…
— Час покаже, наскільки президент Порошенко зуміє здійснити державотворчі процеси, побудувати справді українську Україну. Певні кроки у цьому напрямі зроблено. Якщо вже зайшлося про Ярослава Мудрого, то не варто забувати, що і в його політиці були прорахунки. До речі, під час недавнього Книжкового Арсеналу у Києві Петро Порошенко придбав мою книгу «Ярослав Мудрий». Можливо, глава нашої держави хоче брати за взірець діяльність цього державника. Хотілося б, щоб він ішов стопами цієї людини. Саме завдяки Ярославу Мудрому, а не завдяки Рюрику чи князю Володимиру, і постала Київська Русь. Якщо Порошенко зуміє стати сучасним Ярославом Мудрим — буде дуже добре. Якщо не стане ним — чекатимемо іншого «Вашингтона», як писав Шевченко.
— Західні експерти з тривогою сприйняли останні «тілорухи» у Російській православній церкві. Є побоювання, щоб за цим не було силового продовження — уже з боку державних структур Росії…
— Не забуваймо: вселенське православ’я розколено давно. Є два його центри: Вселенський і Московський Патріархат. Між ними конкуренція. Коли у 2016 році відбувався Всеправославний собор на Криті, було сподівання, що на нього приїдуть предстоятелі всіх православних церков. Але Москва і деякі її сателіти проігнорували це зібрання. Це був виклик. Тому не дивно, що Вселенський Патріарх не задоволений цією ситуацією, він шукає у православному світі союзника. Ним могла би стати Україна. Тут досі була понад третина відсотків всіх парафій Російської православної церкви. Якщо значна частина цих парафій відійде від Москви, це стане ударом для РПЦ — і водночас посилить Вселенський Патріархат.
Чи не перейде це релігійне протистояння у гарячу фазу? Вона була, але не завжди звертали увагу на нього. Ми пам’ятаємо, як під час подій на Донбасі священики Московського патріархату, по суті, підтримували сепаратистів — зараз все більше і більше з’являється фактів про це. Російський православний чинник у цій війні був далеко не останнім. Але не думаю, що непорозуміння між Вселенським Патріархатом і Московським через українське питання призведе до якихось силових дій. Хоча, треба визнати, є релігійні фанатики, які підбурюватимуть до цього. У промосковської церкви є чималі грошові ресурси, на які можна наймати різних «козачків»… Влада має закликати до спокою, врівноваженості (і такі заклики вже прозвучали). До слова, в одному з пунктів рішення Священного Синоду Вселенського Патріархату звучав заклик утриматися від захоплення храмів, монастирів. Сподіваюся і на мудрість самих громадян.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/73114/
