3"Радіо Свобода", 11 грудня 2019
Бути людиною означає також бути поряд з людиною, а особливо з тією, яка потребує нашої допомоги. Історії двох дівчат, які намагаються сповільнюватися з особами, котрі люблять життя та намагаються нам про це сказати.
Надія Калачова протягом чотирьох років вивчала фінанси. Однак ще з дитинства мріяла займатися журналістикою. Коли ж мрія здійснилася, то Господь подарував їй щось унікальне.
“Пошук Бога і пошук свого покликання йде дуже гармонійно, адже, якщо віднаходиш Бога, то і Бог відкриває твоє покликання.”
Поступивши у Школу журналістики Українського Католицького Університету, Надія поступово пізнавала Бога. «Коли я прийшла в УКУ, то мала для себе нез’ясовані питання. Мої рідні з протестантської спільноти, тож певний досвід віри я мала, але в тому всьому бракувало порядку і систематичності, тому були певні сумніви». Цікаві лекції, вчителі, досвід віри друзів стали моментами одкровень, які допомогли дівчині відкривати дію Бога у щоденному житті.
Закінчуючи університет, Надія думала про майбутню кар’єру. «Я насправді мала свої амбіції, пов’язані з журналістикою, і водночас молилася про те, де Бог хоче мене бачити. І поступово побачила, як мої стежки приводили мене до людей з розумовою неповносправністю».
А почалося все з книги Дороти Тераковської «Мишка», де йдеться про сім’ю, в якій народжується дитина з найважчою формою синдрому Дауна. Надія знайомиться з Романом Максимовичем, хлопцем, який має цей синдром. Її вразило неймовірне виконання Романом «Гімну любові» з послання апостола Павла.
«Ми намагаємося в людях з неповносправністю побачити гідність і дари, які Бог їм дав», – розповідає Надія і додає, що іншим завданням є віднайти місце кожного, адже Господь всім дарував конкретну місію у житті. Члени центру «Емаус», до якого належить Надія, називають людей з неповносправністю своїми друзями.
Жан Ваньє
Натхненником для дівчини є Жан Ваньє, який став фундатором і засновником спільнот для спілкування людей з особливими потребами. Особливо їй згадуються знамениті його слова: «Не тільки слабкі потребують сильних, але й сильні слабких, бо вони своєю слабкістю пробуджують у нас енергію ніжності». Надія пригадує багато випадків, коли люди з неповносправністю своїми жестами й словами дали їй можливість відкрити цю ніжність. «Це не тільки приємний бонус, але й потреба, яку має людина», – запевняє Надія.
«Не боятися зробити перший крок, щоб побачити унікальність людей з особливими потребами», – заохочує Надія. Однак є такі речі, які здобуваються з часом, оскільки для багатьох «друзів» важко будувати стосунки, встановлювати зоровий контакт тощо. Надія пригадує свій перший досвід спілкування. Їй спочатку здавалося, що зустріч, як така, не відбулася. Знаємо, що у сучасному світі хочуть результату тут і відразу. Саме тому «друзі» вчать людину сповільнювати темп.
«Отож, час і вірність, бо за один раз непросто відкрити таїнство унікальності особливих людей. Дар "друзів" відкривається у глибшому спілкуванні.Тому вони є оригінальною школою вірності», – зазначає Надія.
Надія Калачова разом з Данилом, який мешкає в домі "Емаус"
Звичайно, що є й моменти піднесення: «Пам’ятаю, прийшла на святкування спільноти, яка працює з людьми з неповносправністю, і мене зустрічав чоловік Павло. Він підійшов, обняв, провів великими пальцями по бровах і сказав: «Ти просто божественна!» Не йшлося лише про зовнішні компліменти, адже вкладав у ці слова глибину, що людина справді сотворена Богом. Часто Павло казав мені: "Ти мусиш тримати спину рівною". Але говорив не про поставу, навпаки. Здебільшого "друзі" бувають сутулі, бо дуже часто зустрічають відкинення. Натомість цими словами доносив мені, що не мушу ховати своє серце, маю бути відкритою до людей».
«Люди з розумовою неповносправністю багато бачать, вони можуть зауважити, здавалося б, для багатьох непомітні речі. Бо в цьому відкривається простіший світ», – переконана Христина Мороз. Вона щодень працює у домі «Емаус», що розташований в студентському містечку УКУ. Вона тут вже чотири роки. Але раніше Христина аж ніяк не могла себе тут уявити.
Христина Мороз під час перегляду фільму
«До того в мене не було ніякого досвіду спілкування з особливими людьми. Коли я навчалася в університеті, то ніколи не звертала уваги на такі речі», – згадує Христина. А почалося все з незрозумілих на перший погляд внутрішніх пошуків. Шукаючи роботу, натрапила на вакансію асистента у дім «Емаусу». Спочатку Христина не очікувала, що потрібно жити у домі, дивувалася, коли на співбесіді запитували про сильні і слабкі сторони. Однак згодом вирішила спробувати пожити якийсь час, доки не знайде нову роботу.
“Перші місяці були важкі і здалось, що це не моє, бо маю іншу освіту, перспективу. Однак після року зрозуміла, що ці люди багато для мене важать та вирішила залишитись.”
Розповідаючи про позитивні моменти у житті з «друзями», каже, що тут не питають про твої оцінки, відзнаки, соціальний стан, а просто люблять. «Хоча я не працюю за своїм фахом, але використовую щось більше і кожного разу вчуся чогось нового», – ділиться Христина. Згодом така робота стала частиною її життя, а також її сім’ї.
Христина Мороз на фестивалі «Ковчег дружби»
Крім того, праця серед людей з неповносправністю формує особистість. «За роки моєї праці коло спілкування і внутрішні комплекси змінилися. Наприклад, мені легше стало заводити нові знайомства. Я розумію, що є різні люди і ситуації, але все набагато простіше. Це те, чого навчаюся у домі "Емаус"».
Христина згадує про одну з екскурсій у дім «Емаус». «Коли одна жінка з групи дізналася, що маю добру сім’ю і вищу освіту, то була шокована. Їй здавалося, що люди, які працюють з неповносправними людьми, – нещасні, з розбитими серцями чи не мають сім’ї». Саме тому Христині подобається, коли інші спостерігають за «друзями», які у звичайну роботу вкладають всю свою старанність.
Надія Калачова під час інклюзивного проекту для студентів УКУ та молоді з особливими потребами
“Чим більше ми виходимо до суспільства і показуємо особливості людей з розумовою неповносправністю, тим більше це входить у норму, яку, здавалося б, не маємо доказувати.”
Надія і Христина яскраво згадують Катрусю, яка потребує найбільшого догляду, адже має ДЦП і аутизм. Однак з часом зрозуміли, що Катруся найбільше з усіх дарує позитивний заряд. Простенький випадок, коли вона своїм веселим голосом бажає всім доброго ранку, то всі навколо сповнюються радістю. Ось так буває із тими, хто потребує найбільшої опіки. Хоч вони й непомітні, але вчать нас помічати прості речі, які роблять уважними до себе.
Папа Франциск часто говорить про революцію ніжності. «Ніжність означає дивитися очима, щоб бачити іншого, і слухати вухами, щоб чути іншого», – пояснює Святіший Отець. Хтозна, можливо потребуємо благодаті бути для інших носіями Божого милосердя, ніжності і любові. А приклад Надії і Христини виразно показує любов до ближнього, де так важливо побачити іншого у всій його внутрішній красі.
Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/78166/
